Суспільне Культура зібрало найяскравіші приклади того, як напрями й твори мистецтва ставали натхненням та частиною дизайнерських колекцій.
Сюрреалізм Ельзи Ск'япареллі та Сальвадора Далі
Італійська модельєрка Ельза Ск'япареллі та іспанський митець Сальвадор Далі познайомилися на початку 1930-х років. Їхня подальша співпраця була успішною завдяки спільному баченню сюрреалізму, а саме: грі з абсурдом, ілюзією та деформацією реальності. Далі разом зі Ск'япареллі створював концепції речей.
Однією з найвпізнаваніших спільних робіт стала сукня з омаром, створена у 1937 році. Дизайн виробу розробила Ск'япареллі, а принт — Далі. На білій шовковій тканині зображений великий червоний омар, якого художник називав "найеротичнішою твариною". Цей образ відсилає до зацікавленості митця темою бажання, тілесності та прихованої сексуальності, що часто з'являлась у його сюрреалістичних роботах, де їжа і тіло набувають символічного значення. Цю сукню замовила герцогиня Віндзорська Волліс Сімпсон із нагоди святкування свого шлюбу з герцогом Віндзорським.
У своїй творчості Сальвадор Далі часто зображав людське тіло у викривленому вигляді, з непропорційними, витягнутими формами та деформованими кінцівками. Ці ідеї знайшли відображення і в спільній зі Ск'япареллі "скелетній" сукні.
"Люба Ельзо, мені дуже подобається ця ідея «кісток зовні»…" — писав Далі.
Виріб був пошитий з чорної тканини зі спеціальним стьобанням, яке імітує анатомічну структуру людського тіла, де рельєфні лінії формують образ грудної клітки, хребців, стегон і кісток ніг. Сам "скелет" створили з використанням техніки трапунто з ватним наповненням, що надавало елементам об'єму й тривимірного ефекту. Завдяки цьому силует виглядав так, ніби внутрішня будова тіла проступає крізь тканину, перетворюючи сукню на художню інтерпретацію людської анатомії.
Ще одною знаковою спільною роботою став капелюх-туфля — головний убір у формі перевернутого взуття. Він відображав характерний для іспанського митця прийом перетворення звичних предметів на абсурдні скульптурні об'єкти, що втрачають свою функціональну роль і набувають нового змісту.
Далі та Ск'япареллі також створювали ювелірні вироби та аксесуари з мотивами комах, губ та інших органічних форм, які перегукувалися із сюрреалістичними полотнами художника.
Сукні "Мондріан" Ів Сен-Лорана
Коктейльні "мондріанові сукні" стали однією з найвідоміших серій суконь другої половини ХХ століття. Їх створив Ів Сен-Лоран у 1965 році для осінньо-зимової колекції. Дизайнер згадував, що тоді "застряг у традиційній формі елегантності" й хотів знайти нову естетику, засновану на простих кроях і геометрії. Натхненням для нього стали роботи нідерландського художника-абстракціоніста Піта Мондріана, який своє мистецтво будував на ідеї балансу, гармонії та простоти форми.
Віддаючи шану творчості митця, Ів Сен-Лоран створив сукні, які буквально нагадували полотна Мондріана. Це були моделі прямого силуету, в які окремо вшивали кольорові блоки, тоді як чорні лінії формували своєрідний структурний каркас. Палітра відтворювала характерні для художника відтінки: червоний, синій, жовтий, білий і чорний. Такий підхід надав речам виразного графічного вигляду й зробив їх миттєво впізнаваними.
Ідея француза стала справжнім проривом у моді, адже тоді індустрія тяжіла до пишних силуетів, класичних форм та декоративності. Натомість модельєр запропонував інше бачення краси через мінімалізм, геометрію та безпосередній зв'язок із мистецтвом.
Сьогодні мондріанський принт є символом модного дому Yves Saint Laurent. Його використовують як у повсякденних образах, так і в кутюрних колекціях.
Логотип Versace
Центральним логотипом модного дому Versace є голова горгони Медузи, натхненна скульптурою Медузи Ронданіні. Образ став не лише впізнаваним логотипом, а й переосмисленням античного мистецтва, яке мало особливе значення для засновника бренду та його родини.
Джанні Версаче обрав Медузу не випадково. З дитинства дизайнер захоплювався історією Давньої Греції. Він виріс у місті Реджо-ді-Калабрія на півдні Італії — регіоні, в якому збереглося багато античних пам'яток культури. Давньогрецькі скульптури, архітектура та міфологія суттєво вплинули на його художнє бачення і згодом трансформувались у невіддільну частину впізнаваного стилю Versace.
Свій бренд дизайнер заснував у 1978 році та спочатку виготовляв речі із написом Gianni Versace. Лише у 1993 році Версаче офіційно затвердив голову Медузи логотипом модного дому. На той момент це рішення виглядало незвично, адже більшість люксових брендів використовували стримані й мінімалістичні емблеми.
У давньогрецькій міфології горгона Медуза була дуже красивою жінкою, яку прокляття богині Афіни перетворило на істоту зі зміями замість волосся. За легендою, її погляд зачаровував людей так, що вони не могли відвести очей і перетворювалися на камінь. Саме цей ефект Джанні Версаче хотів передати через свій бренд, прагнучи створювати одяг, який буквально приковує увагу і не дозволяє залишитися непоміченим.
"Коли я запитала Джанні, чому він обрав голову Медузи, він відповів, що його захоплювало те, що всі, хто закохувалися в неї, були приречені скам’яніти", — згадувала Донателла Версаче.
Образ емблеми був натхненний скульптурою Медузи Ронданіні, яка сьогодні зберігається у Гліптотеці в Мюнхені. Особливість цієї пам'ятки полягає в тому, що міфічна істота тут зображена не страхітливою, а спокійною та витонченою. Скульптура поєднує красу, спокусу й небезпеку — це і зацікавило Версаче та надихнуло його перенести подібний настрій у власні витвори.
Колекція "Портрет" Вів'єн Вествуд
Вів'єн Вествуд вважають першою дизайнеркою ХХ століття, яка повернула корсет у моду таким, яким він існував у XVI–XVIII століттях. Вона переосмислила історичний силует і перетворила корсет з елемента спідньої білизни на окрему частину сучасного гардероба.
У колекції "Портрет" 1990 року дизайнерка звернулася до європейського живопису XVIII–XIX століть, надихаючись естетикою рококо та модою аристократок. Основою колекції стали корсети з принтами відомих картин, перенесених на тканину. Проте, на відміну від традиційних жорстких виробів, свої моделі Вествуд виготовила з еластичних матеріалів, що робило їх комфортними для повсякденного носіння.
Культовими стали корсети із фрагментом картини 1743 року французького художника Франсуа Буше "Дафніс і Хлоя, пастух спостерігає за сплячою пастушкою".
"Я відчувала, що чогось бракує. У певному сенсі самих картин. Я обрала художника, який найбільше уособлює декоративний напрям — Буше, і його найвідоміший твір", — говорила дизайнерка.
Саме цей дизайн залишається одним із найвпізнаваніших в історії бренду Vivienne Westwood, а самі речі лінійки вважаються вінтажем. На вторинному ринку вартість одного корсета може сягати від кількох тисяч до понад десяти тисяч доларів залежно від стану, рідкісності та конкретного дизайну. Багато з них є музейними експонатами або зберігаються у приватних колекціях.
Колекція "Майстри" у співпраці Louis Vuitton і Джеффа Кунса
Співпраця між французьким модним домом Louis Vuitton та американським художником Джеффом Кунсом розпочалася у 2017 році з колекції "Майстри", яка вийшла у двох частинах і перетворилася на один із найгучніших спільних проєктів між світом високої моди та сучасного мистецтва.
Концепція колекції полягала в тому, щоб перенести мотиви класичного європейського живопису на люксові аксесуари. Цю ідею втілив Джефф Кунс, який є одним із найвідоміших і найдорожчих митців сучасності. У своїх роботах часто досліджує тему споживання, комерції та статусу мистецьких об'єктів у сучасному світі.
Для цього проєкту Кунс взяв за основу відомі праці Леонардо да Вінчі, Тіціана, Рубенса, Фрагонара, Ван Гога та Буше й переніс їх на знакові моделі сумок Louis Vuitton: Speedy, Neverfull, Keepall і Pochette. На кожній сумці відтворювався фрагмент відомої картини, а ім'я художника наносили великими золотими літерами, що ставали частиною дизайну. Окремі моделі також доповнювали монограмою LV та фірмовим елементом робіт Кунса Gazing Ball.
У колекції з'явилися інтерпретації таких світових шедеврів, як "Мона Ліза", "Полювання на тигра", "Марс, Венера і Амур", "Пшеничне поле з кипарисами" та інших відомих полотен.
Аксесуари викликали резонанс у модній та мистецькій спільнотах. Для одних ця співпраця стала способом популяризації класичного мистецтва та спробою зробити музейні шедеври ближчими для широкої аудиторії. Інші ж критикували проєкт за надмірну комерціалізацію живопису й перетворення великих творів на дорогі дизайнерські речі. Водночас саме ця суперечливість зробила колекцію "Майстрів" настільки помітною.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
