Alekseev (стилізовано як ALEKSEEV) презентував сингл "Кораблі" — ліричну композицію про самотність, втрату орієнтирів і прагнення знайти світло навіть у найтемніші періоди життя.
Чому повернення іноді — це не новий етап, а просто шлях додому? В ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь Alekseev розповів ведучому Віктору Дяченку, чому пісня "Кораблі", яку він ледь не відклав, стала поверненням до свого звучання, і пояснив, чому попри реакцію слухачів не вважає цей трек новим етапом своєї творчості. Також артист поділився ставленням до періоду без продюсера і пояснив, чому не говорить про втрати навіть тоді, коли шлях змінюється.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Я трошки прокрастинатор, мене треба вчасно розбудити
Розкажи про свій новий трек "Кораблі". Про що ця історія особисто для тебе? Це якийсь рух уперед чи все ж таки спроба знайти свій берег?
Я завжди кажу про пошук любові до навколишнього середовища, любові до себе, внутрішньої гармонії, об'єднання своїм променем світла людей навколо. Це про якусь емпатичну складову нашої душі — коли ти сам шукаєш світло, але й можеш трошки віддавати попри трагічність сьогодення.
У цієї пісні є авторка — відповідно, ти теж знайшов цю пісню для себе. Розкажи, як вона потрапила до тебе і чим так зачепила, що ти вирішив її заспівати?
Не буде якоїсь романтичної історії — прислали на Telegram демку. Але Олена Мельник — молодець, я їй дуже вдячний. Ця пісня не заграє зі слухачем, і це важливо. Вона органічно щира, правдива, чесна — це мені сподобалось. У ній не було нав'язливої спроби сподобатись — просто красиво, грамотно написана пісня з доступними словами про наше сьогодення. Мене підкупила щирість, і я вирішив, що вона має бути моєю.
Чесно скажу, що потім я забув записати демо, щось відволікся. Моя директорка Настя мені "дала по шиї", сказала: "Така хороша пісня, а ти тягнеш. Давай уже нарешті записуй, бо давно нічого не було". А я трошки прокрастинатор, мене треба розбудити вчасно. І після "пробудження" я вирішив, що треба записати. Ми спробували декілька варіантів, якось так одразу було зрозуміло ще під час запису, що це воно. І все, десь за місяць уже була готова пісня.
Чи згадаєш якісь моменти першого прослуховування або перші записування цих демок? Що тобі відгукувалося з особистого життя, що ти зрозумів, що ця пісня реально хороша — не для всіх, а для тебе?
Є така штука іноді, коли ти співаєш і одразу є якийсь потік енергетичний, що ти відчуваєш насолоду від процесу. Ти ще не чуєш кінцевого результату, але вже розумієш, що це воно. Так сталося в цей момент — коли прям кайфуєш, коли це робиш не натужно, бо робота така, а коли розчиняєшся в процесі. Отак було під час запису пісні.
У тебе є момент, коли ти випускаєш пісню як маніфестацію чогось? Чи ти сприймаєш це більше як просто хороший трек, щоб посумувати, посміятись або потанцювати?
Я завжди якось обережно ставлюся до таких слів, як маніфестація або сенс. Головне, щоб цей пузир не виявився пробитим і таким малюсіньким. Тому що ти собі надумаєш там якихось космічних, всесвітніх масштабів, а потім виявиться (воно, в принципі, так і є), що ти просто маленька піщинка у Всесвіті й в історії. Треба просто розчинятися в цьому, бути одним цілим з оцим от всесвітнім потоком енергії і знати своє місце в ньому, віднайти його — і тоді буде баланс та гармонія. Не придумувати собі якихось місій, тому що, ну, скільки нам дано? Максимум вісімдесят років, комусь дев'яносто. Треба просто під'єднати себе в цей потік і, напевно, не виходити за межі...
І тоді ти будеш на своєму місці й своїм сигналом зможеш до людей достукатися. Тому якось так я і ставлюся до своєї музики. Знову ж таки, не хочеться якихось пишних слів, але є якась можливість під'єднуватися до космічного сигналу і видавати його завдяки своїм пісням. І це, напевно, виходить щиро, тому що людям подобається.
Я не люблю упереджень і стереотипів, коли це стосується артиста чи музики
На пісню вже є кліп, і часто це така умовна підказка від співака, як розуміти його пісню. Розкажи, з ким ти робив цей кліп і про що для тебе особисто цей візуальний ряд?
Режисеркою стала Валерія Мазур. Це вже не перша робота з нею, вона дуже талановита. Було декілька ідей, але ми вирішили зупинитися саме на цій, коли є якісь дві паралельні історії — історія діток й історія вже дорослої пари. Я б не ставився до цього як прям до пари закоханих людей — тут, повертаючись до змісту цієї пісні, більше про можливість віднайти "свою" людину. Якось нам вдалося синхронізувати те, що люди дивляться, і те, що люди слухають.
Але головний сенс був у тому, що це от про якийсь рух часу, життєдіяльність людини, про її становлення і те, що є певні символізми: і розбите дзеркало, і такий розтрощений гранат (фрукт). Я навмисно попросив Валерію накидати трохи таких символів, щоб це зайшлося правильно. Тому що в пісні є оці хороші алегорії, пов'язані з нашим життям. Мені здається, це вийшло органічно. І дякую дуже героїні Інні. Вона молодець, такий боєць, тому що було холодно, вона в сукні, а там був такий вітрюган. Я вперше опинився в ситуації, коли не мене мучать, а я в такому кожуху, мені тепло, а вона, бідолашна, труситься. Але тільки камери, мотор — вона ввімкнулась і працює як справжня професіоналка. І діткам дуже дякую, вони такі органічні в кадрі.
Пам'ятаю: коли ми приймали змонтовану роботу, ти ж спочатку прискіпливо дивишся на все, і потім у кінці, коли вже все зайшлося, ми все поправили, відредагували, я подивився вже як глядач. Оці дітки, коли вони біжать, я аж трошки скупу сльозу, може, й пустив, коли вперше подивився на це не як людина, яка випускає пісню, а як просто глядач. Тому я думаю, що в нас вийшло. Я дивлюся просто по коментарях — люди ніби зловили наш вайб.
У коментарях під кліпом на цю пісню багато фраз на кшталт: "О, Alekseev, якого ми знаємо, нарешті повернувся". Ти теж цю пісню підписав у соцмережах як "повернення впізнаваного романтичного образу". Це якась ностальгія за собою в минулому чи новий етап, повернення?
Не знаю. Ну, це точно не новий етап, тому що кожна нова пісня і нова історія — це якесь продовження тебе. І якщо ми говоримо, що я повернувся в рідну гавань, то навряд можна сказати, що це щось ультранове для мене. Тобто це не експеримент, а, навпаки, можливість повернутися додому.
Я дуже радий, що саме ця пісня стала таким моїм оплотом довіри від слухачів. Вони чекали на це. Але я не хочу, щоб це означало, що у мене більше не буде можливості й бажання експериментувати далі із жанрами. Якщо я не буду дивувати передусім себе, то навіщо це все треба? Я ніколи не казав, що більше не буде від мене ліричних пісень, тому що я розумію, що саме за них мене полюбили й у мене є можливість виходити на велику сцену саме завдяки цьому жанру. Просто я не люблю якихось упереджень і стереотипів, коли це стосується артиста чи музики. Артист має бути багатогранним у своїй творчості, інакше він просто набридне.
Тому, так, обов'язково в моєму житті будуть завжди й ліричні пісні, нікуди я від них не подінусь, я їх люблю. І це круто — що є можливість міксувати у творчості.
Ти не випускав пісень вісім місяців і був не надто активний у соцмережах. Що відбувалося у твоєму житті в цей час?
Усе як завжди: писали музику, займався спортом, зустрічався з друзями. Я якось зрозумів із плинністю часу, що ці перегони ніколи нікуди не дінуться. Тут можна говорити про етапність, коли є якийсь етап для сім'ї, для себе, для життя в цілому, окрім кар'єри. А зараз новий етап, і він класний. Ще планується у нас один дуже крутий дует. І взагалі багато планів. Не можу сказати, що тоді я сидів склавши руки. Просто, як у нас музиканти говорять, накопичували матеріал, тому зараз буде що показати.
Якщо говорити про візуальні експерименти, ми тебе бачили й з білим, і рожевим, і червоним, і коротким, і довгим волоссям. Ти навіть у соцмережах написав про "три роки моїх скажених експериментів" і показав усі ці кадри. Для тебе ці візуальні експерименти якось закінчилися? Чи вони пов'язані все ж таки з творчими експериментами?
Це завжди пов'язано з творчістю. Не можу сказати, що у мене був супернастрій пофарбувати волосся, що прокинувся і так: "О, треба в червоний [пофарбуватись]". Ні, просто була така пісня "Дівчино" — вона така легковажна, яскрава, непритаманна моїй творчості в минулому. І треба було, щоб візуальний ряд відповідав. Я люблю розглядати кожну пісню як окремий проєкт. До нього треба підходити комбінаційно: і з музичної точки зору, і з візуальної, і з екстер'єру та інтер'єру кліпу, і твого стану, і того, як ти виглядаєш збоку. Я довго теж наважувався, але потім ми з командою просто поспілкувалися й ухвалили рішення, що так буде правильно. Ну, і, в принципі, знову таки, можна ж засумувати, якщо ти перебуваєш весь час в одному амплуа — тобі стане нудно. Я конкретно про себе кажу.
Минуло два роки з моменту, відколи ти працюєш без продюсера. Тоді твій екснаставник Олег Боднарчук коментував, що такий крок має дати тобі новий імпульс для розвитку. Якщо аналізувати цей період, що тобі дало це рішення, а що, можливо, ти втратив?
Я про втрати взагалі не думаю. Напевно, їх і не було, тому що все одно, якщо навіть є якийсь негативний процес, це досвід, якого ти набуваєш. Тобто що б з тобою не сталося, ти нічого не втрачаєш, а тільки набуваєш якихось нових знань і досвіду. Ніколи не люблю про щось загадувати або стратегічно планувати на далеке майбутнє. Мені завжди подобається жити сьогоденням. Я вважаю, що важливо те, що відбувається у тебе сьогодні.
Звісно, в моєму серці назавжди залишиться тепло і добрі спогади й про Олега Боднарчука, й про Руслана Квінту. І так буде завжди, тому що вони мені багато допомогли свого часу, і я зі свого боку певен, що теж дав їм класний досвід у роботі та дружньому спілкуванні. Тому я тільки надбав. Нічого такого поганого не сталося, а навіть якби щось і сталося, то це все одно добре.
Розкажи ще, чим плануєш тішити слухачів цього року?
Планується дует, можливо, на осінь. Влітку, може, ще буде один реліз. Є декілька пісень, але ми ще не впевнені. Найближчим часом буде концерт в Харкові — 17 травня, у переддень мого дня народження. Будь ласка, приходьте. Це вже така добра традиція у мене — їздити в Харків напередодні дня народження. Тому що раніше було так, що коли було дуже багато вибухів у Харкові, до них мало хто їздив. І слухачі завжди приходили, вони раділи й мене вітали, а я — їх. Ця традиція зберігається вже три роки, і цього року ми також дотримуємося її. Тому 17 травня, будь ласка, приходьте, буду дуже радий.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
