Щороку день народження Тараса Шевченка спонукає до роздумів про його спадок.
Один зі способів вшанування памʼяті Шевченка, які пропонує держава — це національна премія його імені. Ця відзнака символічно повʼязує сакральну постать Тараса Шевченка із сучасними митцями.
Шевченківська премія є головною державною відзнакою для митців та творів мистецтва і щороку спричиняє обговорення щодо актуальності творів-переможців та логіки присудження премії.
У новому тексті "Artилерії" журналіст Суспільне Культура Вінстон Вон намагається зʼясувати, чи вдається Шевченківській премії, зокрема у номінації "Музичне мистецтво", бути актуальною.
Як податися
Якщо відкрити вкладку "Подані твори" на офіційному сайті премії, то можна побачити, що кількість творів-номінантів рідко перевищує два. Одразу виникає питання: чому на найбільш престижну премію номінується так мало людей. Однією з причин можна вважати механізм подання творів на премію.
Більшість музичних премій самостійно номінують твори та виконавців до нагородження. Але у випадку Шевченківської премії артисти або культурні інституції самі мають подавати власні твори.
Багатьох артистів або просто лякає складний механізм підготовки та подання документів для участі, або ж вони просто не знають, що прийом заявок триває чи що для участі у конкурсі треба подавати заявку.
Згідно з положеннями, на премію може висуватися твір, який був опублікований протягом п'яти років до власне вручення премії. І якщо процес написання опери або класичного твору справді може зайняти до п'яти років, то для більш популярної музики це вже надто великий проміжок часу.
Мова йде не тільки про такі жанри, як рок, хіпхоп чи електронна музика, а і про фолк, який останнім часом отримує Шевченківську премію на рівних з академічною музикою.
Твір, який вийшов у одному соціокультурному кліматі, може отримати нагороду в уже зовсім іншому. Тому такі часові межі сильно впливають на актуальність та своєчасність премії.
Також колектив авторів твору не може бути більшим за три людини, а колектив виконавців — більше за п'ять людей. Це сильно обмежує музичні гурти, а ще викликає питання, як премія неодноразово дісталася хорам та оркестрам.
До того ж культурні інституції можуть подавати тільки один твір на рік, що сильно зменшує шанси на перемогу. Тому під час подання інституціям доводиться ретельно обирати той самий твір, в якому вони впевнені найбільше. Але потенційно виграти може будь-який — вгадати неможливо.
Зараз існують лише дві номінації, в яких можуть перемогти музиканти: "Музичне мистецтво" та "Концертно-виконавське мистецтво". До 2026 року взагалі існувала лише номінація "Музичне мистецтво".
Визначення музичного та концертно-виконавського мистецтва надто широкі, аби охоплювати усе, що відбувається в українській музиці. Тому, аби відзначити важливі для культури твори, слід розглянути поділ на більш чіткі номінації. А такі жанри, як поп, фолк, електроніка чи рок, теж заслуговують на власні номінації, або хоча б на окрему номінацію як-от "Популярна музика".
Ближче до народу
Вимоги до творів, які номінуються на головну мистецьку премію країни, прописані у положеннях про неї:
"Національна премія України імені Тараса Шевченка є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення та демократизацію українського суспільства".
Варто звернути увагу на останній пункт, "демократизацію українського суспільства". Вочевидь, цей пункт передбачає, що лауреати премії мають робити свої проєкти доступними для пересічного слухацтва. І в останні декілька років у цьому питанні дійсно можна відстежити певний прогрес: Шевченківську премію в номінації "Музичне мистецтво" отримували такі гурти та виконавці, як Джамала (у 2024 році за альбом Qirim), "ДахаБраха" (у 2020 році за альбом "Шлях") та "Хорея Козацька" (у 2023 році за альбом "Пісні Української революції”). Їхню музику можна легко знайти на стримінгових платформах, а також потрапити на їхній виступ вдасться майже у будь-якому великому місті. Але подібні випадки — радше виняток.
Візьмемо, до прикладу, цьогорічну премію.
У номінації "Концертно-виконавське мистецтво" перемогу здобула головна диригентка Академічного хору імені Платона Майбороди Українського Радіо Юлія Ткач. Перемогу їй принесли проєкти "За крок до перемоги", "Постаті" та "Зустріч епох". І хоч у програмі "Постатей" або "Зустрічі епох" хор Українського Радіо виконує роботи таких популярних композиторів, як Бах, Моцарт, Лисенко та Березовський, ці проєкти не отримали широкої загальнонаціональної уваги. Хор Українського Радіо дав багато виступів за кордоном, чим привернув увагу іноземної академічної спільноти до музики українських композиторів.
Як приклад роботи із широкими та, зокрема, молодими аудиторіями, наведемо хор "Гомін", який отримав Шевченківську премію ще у 1993 році. Сьогодні фрагменти їхніх виступів збирають мільйони переглядів у TikTok.
Продуктивний діалог із масовою аудиторією проводить гурт "Пиріг і Батіг", який зі своїм альбомом "Замордовані. Подзвін перший" цьогоріч подавався у сусідню номінацію "Музичне мистецтво". Альбом присвячений культурним діячам, які зазнали репресій з боку Росії, та складається з 12 треків на вірші Євгена Плужника, Василя Вишиваного, Василя Стуса й інших поетів. Тому із завданнями "демократизації українського суспільства" та "збагачення історичної пам'яті народу" "Пиріг і Батіг" чудово впорались.
Втім, ані вони, ані їхній цьогорічний конкурент, композитор Олексій Скрипник, не отримали нагороду в номінації "Музичне мистецтво" — у цій категорії зовсім не було переможців.
Сам принцип змагання академічних хорів, оркестрів та композиторів із гуртами та сольними виконавцями в одних номінаціях здається нелогічним. Що Олексій Скрипник, що хор Українського Радіо, що "Пиріг і Батіг", працюють у різних творчих категоріях, які не можна порівнювати. Йдеться про геть різний добір інструментів впливу, геть різну роботу над проєктами, кардинально різні жанри та цільові аудиторії.
А що б слухав Шевченко?
Якщо загуглити цей підзаголовок, то можна знайти багато інформації про те, що музичні вподобання Шевченка складалися з класики та народних пісень. Такі вподобання логічно перегукуються з творчістю поета і спогадами сучасників про нього.
Кріпацьке походження і солідарність із поневоленими верствами українського суспільства вказує на інтерес Шевченка до народної музики, а захоплення класикою видає у Шевченкові інтелігентну та освічену людину, яка не була відірваною від глобального культурного контексту свого часу.
І виходячи з того, що переможцями та номінантами Шевченківської премії стають або академічні, або фолкові твори, можна було б сказати, що у комісії премії виходить відзначати саме ті твори, які прийшлися б до смаку Тарасові Григоровичу.
Але тут варто звернути увагу на те, що 200 років тому музика сильно відрізнялася від тієї, що є зараз, адже більшості жанрів, які нині домінують на музичному ринку, просто не існувало.
Звісно, можна допустити, що Шевченку, як поборнику національної та індивідуальної свободи, прийшлися б до душі пісні українських панк-рок-колективів. Або якщо згадати гедоністичну сторону Кобзаря, можна також припустити, що йому би сподобалися треп-треки із розслабленим бітом і переліками елементів розкоші. Але вгадувати, що би сподобалося Шевченку, якби він жив зараз — це заняття радше для фанатської творчості, а не для Шевченківського комітету.
Шевченківська премія наразі асоціюється радше з високою полицею, ніж з актуальною українською культурою. І якщо в радянські часи, коли премія була заснована, актуальне мистецтво не могло отримати заслужену нагороду через жорстку цензуру, то зараз це продовжується через складний алгоритм подання творів та постійні зміни в комітеті, який присуджує Шевченківку.
Не можна сказати, що від цього сильно страждають українські митці, зокрема музиканти. Аби отримати відзнаку та грошову винагороду, існує багато інших премій — від "Золотої Зорі Лірум", де можуть перемогти навіть не сильно відомі незалежні проєкти, до Yuna, яка відзначає наймасштабніших попартистів. Тож через те, що Шевченківська премія рідко відзначає відомих артистів, страждає престиж самої премії серед самих музикантів та поціновувачів музики.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
