Естонське видання Maaleht поспілкувалося з єдиною в країні фотографкою, яка професійно займається зйомкою похоронів на повний робочий день — Йоанною Раудгейн.
Про це пише ERR.
Жінка вважає, що традицію робити останні сімейні фотографії біля труни померлого — часто відкритої — варто відродити заради майбутніх поколінь.
Вона розповідає, що вперше сфотографувала похорон у 14 років — це було прощання з її двоюрідною бабусею. Тепер, майже через 15 років, вона згадує: "Оскільки в мене був фотоапарат, це якось здавалося природним".
За її словами, фотографії важливі також для людей, які з тих чи інших причин не можуть бути на похороні — наприклад, літніх родичів, які через стан здоров'я не можуть приїхати. Крім того, навіть ті, хто були на церемонії, через сильні емоції та процес скорботи можуть не запам'ятати подію без фото.
Фотографи, за словами Раудгейн, мають постійно залишатися максимально уважними під час роботи, а також дбати про те, щоб в опублікованому портфоліо люди — і насамперед сам покійний чи покійна — не були чітко впізнаваними.
Раудгейн згадує і про жорстку конкуренцію в похоронному бізнесі. В одному з випадків, за її словами, колега навмисно сховав її візитівки, які вона залишила в крематорії.
Однак така нечесна конкуренція не дала результату: зараз Раудгейн уже не потрібно активно рекламувати свої послуги — найкращою рекламою, за її словами, залишається сарафанне радіо.
Одна з її професійних звичок — переглядати некрологи в газетах, навіть коли вона перебуває в магазині.
"Може здатися, що я шукаю роботу, але це не так", — жартує фотографка. За її словами, їй радше цікаво, скільки співчуттів отримує людина і що про неї пишуть близькі.
Перша серйозна професійна можливість з'явилася в Раудгейн п'ять років тому, коли вона підмінила колегу. Згодом вона почала працювати фотографкою похоронів на повний робочий день, коли той колега змінив професію.
Спочатку, за її словами, Раудгейн підходила до зйомки похоронів як до своєрідного журналістського репортажу. Тепер же намагається більше розповідати історію та передавати емоції цього дня.
Раудгейн додає, що ці емоції не можуть не впливати й на неї саму, однак із часом вона навчилася з цим жити.
"Смуток — це природна частина життя. Потрібно навчитися жити з ним", — каже вона.
Повний матеріал Maaleht доступний за посиланням.
