Powerplant важко вписати в чіткі музичні рамки. Проєкт рухається власною траєкторією та не зважає на правила — від лоуфайного синт-панкуМузичний жанр, що поєднує елементи електронної музики та панку. через данжен-синтСуміш дарк-ембієнту і блек-металу, яка утворилась у Норвегії у 90-х роках. Йому характерне "середньовічне" звучання та естетика підземель або замків. за всіма канонами до блек-металМузичний жанр, екстремальний різновид металу що з'явився на початку 1980-х.-альбому Bridge of Sacrifice, що вийде 13 березня.
Powerplant — сольний проєкт Федора Жихарєва, який народився в Україні, а з 2015 року живе в Лондоні. Згодом музичний проєкт доповнився лайв-бендом із музикантами британської сцени. Гурт активно гастролює, збираючи солдаути в Японії, Австралії, США, на Скандинавському півострові та в інших країнах, а також ділив сцену з культовими рок-гуртами OSees, Show Me The Body та Ovlov.
Про Powerplant писали The Guardian і Pitchfork, а дебютний альбом People in the Sun отримав схвальні відгуки від Іггі Попа та Генрі Ролінза.
В інтервʼю для Суспільне Культура Ана Вітязь розмовляє з Федором Жихарєвим про новий альбом, шлях гурту, мультижанровість, натхнення, створення музики наодинці, камбек вампірської естетики, а також про те, чи можливо будувати публічну музичну карʼєру в Україні, якщо проєкт розвивається за кордоном.
Розкажи детальніше про музичний шлях гурту. Як змінювався склад за весь час?
Насправді все, що у записі — це все я. А те, що на сцені — це вже я з хлопцями граю. Це почалося так, тому що я не мав музичних друзів, але з часом їх зустрів — так сформувався живий гурт.
Коли вийшов дебютний альбом People in the Sun, ніде не було інформації про те, що це сольний проєкт. В описі на Bandcamp було написано моє ім’я, але, як я зрозумів із часом, ніхто особливо не читає те, що ти пишеш — всі дивляться на фотографії.
А фотографії зазвичай концертні, і оскільки я грав із лайв-бендом, всі думають, що Powerplant — це повноцінний гурт. Був момент у 2023 році, коли вже з’явилися офіційні пресрелізи, і там, якщо пишуть "гурт", а на фото нас четверо, то це створювало трохи неправильне уявлення. Музику я пишу самостійно, але концерти проходять у форматі гурту.
Розкажи, хто у складі лайв-бенду?
Вони всі з різних музичних світів, і вони, як на мене, найцікавіші та найталановитіші представники різних жанрів. Кожен приносить власний досвід і відчуття, тож у поєднанні народжується щось дуже свіже, живе й по-справжньому нове.
Наприклад, Карім Ньюбл — басист, має свій еморок-проєкт Hitmen, абсолютно інший настрій, інший тон, інші тематики, але те, що він приносить, це щось дуже специфічне.
Ллойд Кліпсон грає на барабанах. Він хардкорщик, постійно грав у дуже швидких та технічних хардкор-гуртах і приніс у гурт багато живої людської несподіваної енергії.
І Кем Пікерінг, які грають на синтезаторі й на семплі. Вони експериментальні електронні продюсери, які займаються артпопом і хіпхоп-музикою, тобто щось, що взагалі ніяк не пов'язане з панком, роком, альтернативною музикою.
У записі я — сам на сам із комп’ютером, усе доволі роботизоване.
А наживо це чотири різні характери й чотири різні історії, з різним досвідом, які зводять усе докупи.
З якою початковою ідеєю чи відчуттям ти заходив у роботу над ним? І що для тебе стоїть за цією готичною, вампірською естетикою?
Щодо готичної естетики — мені здається, що в моїй голові блек-метал саме так і виглядає: замки, місяць, скелі, хтось виє в лісі. Це такий базовий образ. А потім я вже додавав туди свої елементи, які більше від Powerplant. Тобто ґрунт — класичний блек-метал, а зверху — мої нашарування.
Мені завжди подобалась ця вся містика, тому, мабуть, це було лише питанням часу.
Мені цікаво провести паралель про вампірську естетику. Вона нещодавно знову пережила нову хвилю популярності, і багато хто пов’язує її з образом Playboi Carti. Хоча на перший погляд вона здається далекою від хіпхопу, цей образ вписався в нього досить органічно. Чи відчував ти цей вплив, працюючи над альбомом?
Думаю, що зараз такі часи, коли вся культура й естетика з часом починає існувати як ресурс в інтернеті і їхнє коріння зникає. Існує просто зображення. Багато людей магнетизуються до зображення.
Думаю, цілком можливо, що Playboi CartiАмериканський репер, засновник лейблу Opium, навколо якого сформувалася однойменна естетика, якій притаманний вампірський вайб, темна, мінімалістичну або постпанкову палітру, дуже обʼємні силуети або, навпаки, дуже вузькі, обтислі форми. — великий фанат готичної культури, вампірів теж. Але водночас у стритвер-контексті це часто виглядає як апропріація: це все виглядає як обкладинка Darkthrone — дуже контрастне, чорне. Багато дизайнів, текстів — як у дезметал-альбомах. Багато хто бере зображення, відокремлює від історії, і більшість притягує саме візуал.
Але весь світ вібрує й існує разом. Якісь штуки надихають всіх одразу. До таких стилістичних рішень всі на планеті іноді приходимо разом. Те ж саме було з багатьма течіями в рок-музиці, в різних стилях.
Але насправді ця комбінація, яку я намагався зробити, особливо зараз — вже існувала. Я цей альбом хотів випустити ще влітку 2024 року, коли він був як ЕР, звучав погано і був не такий цікавий, як зараз. І ось ще на початку 2025 року я вже бачив, як виходили схожі проєкти. Це дало мені потужний піддупник. Важливо не затягувати з такими речами, поки всі перебувають в одному культурно-естетично-трендовому періоді.
Ти дуже мультижанровий артист, і з кожним альбомом жанрові межі ніби розширюються. Як ти сам відчуваєш цей рух? Новий альбом — це більше нова ера чи логічне продовження попередніх робіт?
Після данжен-синт-релізу, який вийшов чотири роки тому, перехід до блек-металу здається мені логічним етапом розвитку. Спершу я почав слухати блек-метал, потім через данжен-синт природно прийшов до суміжних жанрів.
Якщо порівняти з першими релізами, вони були дуже панкові, максимально прості й короткі. Зараз мені цікавіше писати більш класично структуровані композиції, які тривають три-чотири хвилини, з розвитком і внутрішньою динамікою. У цьому сенсі теперішній етап — певна антитеза коротким панк-пісням.
Думаю, що далі блек-металу не буде. Треба повертатися кудись у рок-світ.
Карім якось порівняв це з чаном: коли додаєш нові інгредієнти, смак змінюється, але основа залишається. І мені подобається ця метафора — нові жанри нашаровуються, але в музиці все одно зберігається щось первинне.
Ти раніше називав серед впливів Ty SegallАмериканський музикант і автор пісень. Випустив 8 сольних альбомів. і Mac DeMarco — це відчутно в ранніх релізах. Як ці впливи трансформувалися з часом? І це більше з погляду на те, що вони самі робили музику чи займалися своїм продакшеном, чи з погляду звуку?
Думаю, разом — і ідейно, і музично. Для мене музика була чимось, що ти не можеш робити сам. Ще в школі я грав у гурті — і це завжди був проєкт кількох людей. Я звик сприймати музику як процес взаємодії.
Натомість анімаційні проєкти я тоді робив сам — і мені це дуже подобалося. Музика мене теж захоплювала, але я навіть не замислювався, що її можна створювати наодинці.
У 2015–2016 роках я випадково почув Ty Segall. Мені дуже сподобалася музика, а потім я дізнався, що він фактично робить усе сам. Виявляється, можна створювати музику наодинці. Це ніби дало мені внутрішній дозвіл займатися цим самотужки.
Я багато слухав Mac DeMarco, але він мене більше надихнув концептуально. Найбільший вплив усе ж мали Ty Segall і Osees.
Після 2017 року я почав відкривати для себе більш сучасний панк в інтернеті. Наприклад, Coneheads — такий сирий лоуфай-панкРізновид панк-року, для якого характерне навмисно "сире" звучання.. Водночас мені здається, що для людини, яка займається музикою, я знаю її не так уже й багато. Ту ж Nirvana я почав слухати лише у 21 рік. Але це прикольно — відкривати якісь знакові, навіть "очевидні" речі вже дорослим. До чогось більш популярного я прийшов відносно нещодавно.
А що тебе зараз найбільше надихає?
Bridge of Sacrifice вийшов дуже сумним і дуже злим. Мені здається, що це дзеркало останніх чотирьох років.
Зараз я почав читати багато книжок. Особливо цікаво відкривати сучасну літературу.
Раніше мені здавалося, що книги — це щось дуже старе й архаїчне. Але зараз цікаво спостерігати, як працюють із письмовою формою: як створюють непрямі, експериментальні, іноді авангардні тексти, як граються зі словом і структурою.
Мастерингом Bridge of Sacrifice займався Стенлі ГраветтВін співпрацював з такими гуртами як Іdles, The Horrors, High Vis.. Що ця співпраця дала альбому?
Це перший альбом PowerPlant, який створювався у співпраці з кимось.
Звук — це дуже фізична й технічна річ. Є певні критичні моменти, за якими потрібно слідкувати, і я поступово усвідомив, що постійно робити все самому — це дуже погана ідея. Я звик щось робити сам і "неправильно", тому було цікаво дослідити логіку більш професійного підходу — наприклад, як краще розподіляти інструменти по стереоканалах.
Тому вперше я вирішив співпрацювати з професіоналом: ми друзі, на одній естетичній хвилі й могли домовитися щодо звучання. Я все одно записував матеріал вдома на комп’ютері, а вже на студії ми разом доводили його до більш "людського" вигляду — хоча все одно не в абсолютно класичному сенсі.
Барабани я також створював у комп’ютері сам, але потім ми разом переписували їх наживо — грубо кажучи, робили семпли, які звучали ближче до реальної групової гри.
Цікаво тому, що це я не сам у кімнаті сидів, сходив з розуму, а хоч дві людини сходили з розуму в іншій кімнаті.
Якщо уявити, що за мотивами альбому Bridge of Sacrifice знімають фільм, якого режисера ти б запросив?
Він фольклорний, готичний, але все одно доволі сучасний. Я думаю, що або Роберт Еггерс, який зняв нову версію фільму "Носферату", або Фрідріх Вільгельм Мурнау — перший режисер "Носферату", якому вже понад сто років. У нього цікава комбінована зйомка. Окрім "Носферату", він зняв ще "Фауста" дуже цікавого. Або Гільєрмо дель Торо — щось більш казкове, майже мультяшне у своїй фантастичності. Одного з них.
Я бачу перетин між тобою та українською хардкор-сценою. Знаю, що ти допомагав писати останній реліз київського хардкор-гурту Reminded. Як так вийшло, що ти дотичний до цієї сцени?
Під час пандемії ковіду я приблизно рік жив у Києві. Це був мій перший досвід життя в Києві взагалі. Я майже нікого там не знав. Здається, лише ближче до кінця цього періоду почав знаходити друзів, хлопців із хардкор-сцени. Саме тоді я багато говорив, що працюю над данжен-синт-альбомом, і люди почали асоціювати мене з цим.
Для Reminded, зокрема, я зробив інтро, яке мало атмосферу чогось на кшталт звуку із Silent Hill. Інші вставки робив Антон із команди, я ж відповідав лише за інтро та ще кілька дрібних деталей. Дуже приємно бути й запрошеним, і причетним до таких проєктів.
Я також хотіла запитати ще про твою дружбу, співпрацю з Walls.Press. Вони роблять тобі мерч. І також розігрують його на благодійність. Розкажи більше про це.
Антон із Walls.Press — мій давній друг. Ще під час ковіду він зробив дві футболки для Powerplant. Мені дуже подобається не лише технічна якість його роботи, а й артистичний стиль, який він створює. Усі кошти від цих футболок пішли на допомогу знайомому (100 % прибутку спрямували на збір другу-військовому — Ред.). Важливо робити благодійні ініціативи.
Особливо мені сподобалася, як Walls.Press працювали з глиною для обкладинки Reminded. Антон також допоміг з обкладинкою для Bridge of Sacrifice. Мені взагалі подобається працювати з друзями й залучати українських митців до більших проєктів.
Ти давно живеш у Великій Британії. Як за цей час змінилося твоє відчуття зв’язку з Україною?
Я не пам’ятаю точно — чи з 2014, чи з 2015 року я тут. Якщо чесно, вже складно відтворити. Але я опинився тут, коли мені було приблизно 16 років.
Все одно я був сформований як дитина, як мінілюдина в Україні. Народився і виріс я у Запоріжжі, і всі мої спогади, гарні або погані, пов’язані з Запоріжжям, з Україною.
У загальному контексті світу я українець, який виріс в одному місці, а зараз перебуває в іншому. Я, може, сам до кінця не розумію цих контекстуальних питань, але все одно, коли б’юсь ногою об щось, матюкаюся українською. Я не претендую бути кимось іншим і не думаю, що зміг би стати кимось іншим у цьому сенсі.
Моя родина й друзі залишаються в Україні, тому ці зв’язки для мене дуже важливі — і, мабуть, я постійно думаю про це, особливо в контексті останніх років, та й не тільки.
Чи впливають український контекст і війна Росії в Україні на твою музику сьогодні?
Сто відсотків. Я думаю, що який час — такий і альбом. Як на мене, він найбільш жорстокий, злий і сумний. І думаю, що це відповідь та віддзеркалення того, що відбулося зі мною, з моїм життям, життям родини й друзів у контексті подій в Україні. Також я думаю, що сталася культурна, історична та національна усвідомленість.
Я не думаю, що, просто слухаючи музику, це можна одразу зрозуміти. Але для мене цей матеріал — про культурне, історичне й національне усвідомлення. Навіть якщо це не проговорено прямо словами — емоційний і контекстуальний зміст, який я закладав, пов’язаний саме з цим досвідом.
Якщо загуглити Powerplant, то більшість ресурсів пише, що це британський гурт або лондонський гурт з українським фронтменом. А як ти сам позиціюєш себе?
Зараз я б описав його так: це проєкт українця, який існує в лондонському музичному просторі або ширше — в міжнародному альтернативному середовищі. Я розумію, що в альтернативній рок-культурі нові речі іноді складно одразу класифікувати, якщо вони не мають прямих історичних аналогів. Наприклад, "британський панк-гурт" — це зрозуміла категорія, а "сольний український проєкт, але базований у Лондоні" може бути менш очевидним для інтерпретації.
Частково це сталося через мою недбалість щодо медійної презентації на початку. Зараз я бачу, що музика — це лише частина проєкту. Не менш важливі образ, історія, маркетинг і спосіб появи в інформаційному просторі. Тому зараз я ставлюся до цього більш свідомо.
А як ти думаєш, чи можливо будувати публічну кар’єру в Україні, якщо проєкт базується за кордоном? Адже з цим питанням зараз стикається дуже багато гуртів та артистів, які творять музику за кордоном, особливо після вторгнення.
Я вже казав до цього, що багато чого ще не знаю і ще вчуся жити це життя, тому іншим людям поради давати я не можу. Там, де є бажання, є і шлях.
Мені особисто дуже хочеться ділитися своєю музикою з українським слухачем, тому що з дитинства я емоційно вболівав за українців у світі — неважливо, чи це спортсмени, музиканти чи інші митці. Мене завжди надихало бачити, коли "свої" роблять щось цікаве й круте.
Наприклад, Kehkt ArakhУкраїнський сольний блек-метал проект, заснований у Миколаєві, ударником пост-блек-метал гурту Cuckoo's Nest., український блек-метал-музикант із Миколаєва, зробив спільний сингл із BladeeШведський репер, дизайнер, модель, член творчого угруповання Drain Gang. — і це дуже круто, бо таких співпраць ще не бачив. Можливо, колись і запорізький музикант, який робить дивну музику, щось таке зробить — і це призведе до ще більш дивної та цікавої української музики.
Я не намагаюся нічого активно продавати. Усе, що пов’язано з Powerplant, я хотів би бачити передусім у благодійних або соціально корисних ініціативах в Україні. Для мене це більше про можливість поділитися, ніж про комерційний розвиток проєкту.
Ти більш популярний за кордоном, ніж в Україні. Є теза, що українська важка музика більш популярна саме за межами країни. Що ти про це думаєш?
Я був у турі в Лос-Анджелесі й там зайшов у культовий музичний магазин Amoeba Music. І саме там ми випадково знайшли касету Hate Forest — українського англомовного блек-метал гуртв із Харкова. Де б її ще знайти, як не дуже десь далеко?
Я думаю, популярність важкої й альтернативної музики за кордоном частково пов’язана з історією інституційного розвитку сцени. Наприклад, у країнах Скандинавського півострова перша хвиля блек-металу, пов’язана з такими явищами, як Venom, поступово стала культурно закріпленою.
Коли є лейбли та артисти, які стабільно приносять прибуток, це дозволяє інвестувати й у нішеві проєкти, навіть якщо вони не стають масово популярними.
Навіть в альтернативному року багато залежить від тривалості існування інституцій. Інституції створюють фундамент для розвитку сцени. Можливо, саме це частково пояснює різницю у сприйнятті альтернативної музики між країнами, а також чому альтернативна сцена іноді краще приживається за кордоном. Але я не маю остаточної відповіді — це складне питання, і, мабуть, тут ще багато чого варто досліджувати.
Розкажи про своїх улюблених музикантів зараз і кого б ти порадив із закордонної та української сцени?
Я казав, що в мене музична освіченість трохи така собі. З останнього, що я слухав, — це Chief Keef, його альбом за 2012 рік, Finally Rich. До речі, доволі данжен-синтовийДанжинг-синтове звучання включає в себе оркестрові тембри, просторове звучання, натхненне середньовіччям, підземеллями і замками., там такі оркестрові стакато-струни.
З української сцени я б радив звернути увагу на Almaz, Reminded та John Object — з ними мені пощастило познайомитися під час року, який я провів у Києві протягом пандемії. І як показав час — це найкращі люди. Також мені подобаються Terminal Wound і лоуфай-панк-гурт Zaviruga.
Я багато чого ще не знаю, але бачу, що існує багато цікавих тейп-лейблівНезалежні музичні лейбли, які спеціалізуються на випуску музики на касетах чи вінілі.. Наприклад, у Do You Wanna Lo-Fi виходить музика молодих виконавців із сучасним звучанням.
Який для тебе ідеальний сетинг для прослуховування Bridge of Sacrifice? Час, простір, настрій?
Я думаю, що візуально й естетично це може бути щось на кшталт страшного замку. Але, може, бути 40 хвилин там не так прикольно.
Раніше я асоціював свою музику з відчуттям весняної ночі, коли вже ніби темно, але десь починає сходити сонце. Це відчуття, коли ти ще не ліг спати, трохи холодно після безсонної ночі, навіть якщо тепло, і думки стають більш дивними й емоційними — замість прямої логічної побудови з’являються образи й непрямі концепти.
А що б ти порадив українським слухачам, які не знають Powerplant, послухати передусім зі своїх релізів?
Послухати своє серце передусім, а потім можна з класики почати. Якщо хочеться бігати та танцювати — можна True Love, якщо сумний настрій — можна Drangen послухати, якщо біля вогнища — можна The Fork послухати. Я думаю, що за настроєм.
Насправді я не радив би починати з Bridge of Sacrifice, але якщо специфічний гострий настрій — то можна і його.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
