Днями художниця із Закарпаття Марія Різак увійшла до числа переможців 60-ї Болонської виставки ілюстраторів, яка традиційно проводиться в межах Болонського ярмарку дитячої книги.
Торік на конкурс ілюстраторів надійшло понад 20 тисяч робіт від більш ніж 4000 художників із 95 країн. Фіналістами премії стали 317 ілюстратори. Крім Марії Різак, до фіналу пройшло ще сім українців: Юлія Ґвілім, Грася Олійко, Поліна Дорошенко, Олег Грищенко, Романа Романишин, Анна Сарвіра і Влада Сошкіна.
Марія Різак народилася в Мукачеві Закарпатської області. Минулого року захистила магістерський дипломний проєкт у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Для нього створила ілюстрації та художнє оформлення до казки "Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі", записаної фольклористом Володимиром Гнатюком.
На Болонській виставці ілюстраторів художниця здобула перемогу з роботою "Зображення 1". Це нетипова для конкурсу оформлювачів книг робота, бо по суті є вишивкою великого формату.
Про те, як виникла ідея півтораметрової вишивки про закарпатську нечисть, скільки часу пішло на її виготовлення та про потрапляння до фіналу разом із викладачем Марія Різак розповіла в розмові з Суспільне Культура.
Робота, з якою ви перемогли на Болонській виставці, дуже цікава і специфічна. Розкажіть про неї більше: як вона була виконана, до чого ілюстрацією вона є?
Оскільки я у 2025 році закінчила магістратуру, то це була моя, скажімо так, навчальна робота. Я її готувала до сесії. У нас в Академії мистецтв було досить цікаве завдання — зробити книгу-об'єкт. Тобто, щоб це була не просто типова книга у звичному форматі, а щоб це було щось цікаве.
І у мене виникла ідея зробити саме такий гобелен, як я його називаю, з вишивкою на тканині, і щоб там була розказана історія. Чому я взяла закарпатський фольклор? Тому що я родом із Закарпаття. Це моя рідна земля і моє мистецтво здебільшого саме про закарпатську культуру.
Чому мене зацікавила тема нечисті? Адже гобелен саме про закарпатську нечисть. Тому що добро і зло завжди йде ручка об ручку. Це такі невідривні поняття. І якщо зацікавитись тим, як пояснювали наші предки оцю природу зла, то вона настільки цікава і настільки важлива й навіть актуальна сьогодні — бо ми стикаємося зі злом кожного дня.
Тому в мене виникла потреба зробити цю роботу з різними видами нечисті, в які вірили наші предки. Я брала натхнення з книг у Мукачівській бібліотеці, а також з історій своєї бабусі.
Спочатку я шукала книги в бібліотеці, читала всі ці історії, а потім приходила до бабусі й робила їй такі мініінтерв'ю, записувала її розповіді на диктофон. Це виявилося настільки цікаво, бо я отримувала від неї фактичне підтвердження того, що прочитала в книгах. А вона це все ще й бачила на власні очі.
Це було настільки цікаво і пізнавально, що я зрозуміла: це той матеріал, з яким можна працювати дуже довго. І, до речі, мій гобелен не є завершений, тому що історії зі злом і добром вічні, тож його можна постійно продовжувати.
Тому я завжди говорю, що буду далі працювати над цією роботою, бо є ще дуже багато того, що я там недорозказала. Я вишила тільки частину тканини, насправді там близько трьох метрів у довжину, а я вишила тільки половину. Тому історії ще будуть.
Тобто це лише перший фрагмент цієї історії?
Так, так. Це тільки частина.
Там будуть зображені різні історії, які об'єднує одна велика стежка. Це символічна робота, де я показую, що злі сили та звичайні люди живуть в одному і тому самому середовищі, в одному і тому самому місці, і постійно співіснують.
Наприклад, розкажу про свого улюбленого персонажа — це дводушник. Про його існування я дізналася з книг, а потім — від своєї бабусі. Виявляється, в її селі люди вірили, що у них жив такий дводушник.
Це людина, в якої є два серця. Вдень це звичайна людина, просто звичайний сусід, просто живе поруч. А вночі у нього прокидається друге серце і він стає злим, тож він робить постійно зло. Казали: коли помирає дводушник, то в селі починає безпричинно помирати худоба або люди. І якщо правильно його не поховати, то це буде продовжуватися.
Моя бабуся якраз бачила таке перепоховання людини, яку в селі вважали дводушником. Там вірили, що потрібно набрати бідон маку, розсипати його на могилу і сказати: "Поки не визбираєш цей мак, доти не можеш встати з могили". І, відповідно, оці всі злі дії припиняться.
На сайті Болонської виставки важко оцінити масштаб роботи. Але я побачила фотографію, де гарно видно, що вона досить велика. Ви кажете, що багато часу зайняла робота в бібліотеці, збір цих історій. А от власне фізична робота скільки часу зайняла?
Спочатку я працювала над нею до своєї сесії, близько трьох місяців просто вишивала кожного дня. Особливо активно в останні місяці перед здачею роботи. Але потім мою роботу відібрали на виставку в Ужгороді — і я вирішила її ще допрацювати. Тому десь пів місяця я ще шила.
Але це насправді досить швидко робиться, тому що я обираю таке хаотичне розташування об'єктів. Мені це дуже подобається, що я не рахую ниточки, не рахую відстань. Я просто вишиваю дуже швидко і дуже активно.
І мені подобається, що це дає таку класну фактуру. Десь ниточка одна на одну находить, десь багато, десь менше. Це створює гарний ефект. Тому я не дуже зациклююся над акуратністю самої вишивки, але при тому намагаюся, щоб воно виглядало гарно.
А як ваша робота потрапила на конкурс до Болоньї?
У мене є дуже хороший викладач з академії — Олег Грищенко. Він, до речі, цього разу теж був серед фіналістів конкурсу.
Він завжди радить студентам, щоб ми свої роботи постійно десь виставляли, кудись відправляли. І завжди радить саме цю виставку в Болоньї. Він сам туди їздив зі своїми проєктами й представляв Україну зі студією ілюстраторів Pictoric. Тому він завжди нас агітує, щоб ми поширювали своє мистецтво.
Я вирішила скористатися його порадою. І ще, якщо ви йдете на цю виставку як студент нашої академії, то для вас є такий промокод — і ви можете безкоштовно взяти участь. Тому я вирішила скористатися моментом, поки ще студентка.
До речі, майже вся моя група подавалася теж на цей конкурс, тому що для нас як ілюстраторів це дуже хороша можливість.
Тобто механізм такий, що ви свою роботу самі подаєте, а вони вже потім відбирають спочатку фіналістів, а згодом — переможців?
Так. Свою роботу я подала у жовтні. Фіналістів оголосили за тиждень перед тим, як я дізналася, що перемогла.
Коли дізналася про перемогу, насправді була сама шокована. Для мене вже було досягненням, що я пройшла фінал, але коли дізналася про виграш, була дійсно шокована і певний час переварювала цю інформацію.
Але дуже цінно, що мистецтво, яке створюється у нас, знаходить відгук навіть за межами України. Це дуже надихає створювати далі.
Що далі відбувається з роботами переможців? Їх об'єднують у виставку, експонуватимуть десь?
Насправді буде навіть тур виставки робіт-переможців. Тобто спочатку виставка буде відбуватися в Болоньї 13–16 квітня. І згодом буде їхати в Японію, Південну Корею, а також у Китай.
У планах в мене поїхати на нашу виставку в Болонью. Тому зараз моє першочергове завдання — підготувати хороше портфоліо і зробити декілька книг для того, щоб показати, як воно може виглядати для видавництва.
Я вже над цим активно працюю. Думаю, що навіть із цією моєю роботою, яка виграла, можна зробити класну книгу. Просто зробити оформлення не у формі мого гобелена, а просто книгою. Це можна зробити так, що вона буде виглядати дуже круто. Я сподіваюсь.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
