Величні замки з потаємними ходами, розкішні бали-маскаради, похмура атмосфера, привиди й містика. Але лякає навіть не це, бо в готичній літературі є речі страшніші — справжня людська природа.
Першою готичною книгою вважається "Замок Отранто" Гораса Волпола, який вийшов ще в 1764 році. Проте найбільше до розвитку жанру доклалися саме жінки. У видавництві "#Книголав" щойно з друку приїхала новинка В. Е. Шваб (авторки "Незримого життя Адді Лярю") — "Поховай наші кості в опівнічній землі". Це сучасна квір-готика, яка порушує питання жіночої суб'єктності, права на задоволення та ціну, яку ми платимо за свободу.
Анастасія Никифорова разом із видавництвом "#Книголав" для Суспільне Культура розповідає про те, якими є сучасні вампіри, яку роль у становленні готики відіграли жінки та чому жанр повертається саме зараз.
Що таке готика та яке місце жінок у ній
Слово "готика" в епоху Відродження мало образливий відтінок й означало щось середньовічне або варварське — так називали й середньовічну архітектуру, оскільки вона була протилежною до класицизму та його античних канонів. Англійські письменники асоціювали ці будівлі зі страшним періодом тортур, забобонів і стародавніх ритуалів (тому місцем дії в готичній прозі часто є замки, палаци й усамітнені місця).
Подібно до архітектури, готичній літературі притаманна велична, похмура, темна, містична атмосфера жахів і страху, описана з драматичним пафосом. Часто в таких історіях є надприродне — привиди, духи, вампіри, які навіюють відчуття загрози, небезпеки, чия присутність обіцяє переслідування, помсту або вбивства.
Найвідомішими в готичній класиці є Вальтер Скотт, Едгар Алан По, Чарльз Дікенс, Натаніель Готорн, Брем Стокер. Але одні з найвідоміших письменниць також писали в цьому жанрі, що й відіграло значну роль в його популяризації та розвитку, — Енн Редкліфф, Мері Шеллі, сестри Бронте, Дафна дю Мор'є, Ширлі Джексон.
Готичний жанр для письменниць давав їм простір говорити про заборонене — про жінок. І не як про жінок-дружин, жінок-дочок, жінок — любовних інтересів, а як про людей, комплексних особистостей, які мають власні бажання. Як, наприклад, Емілі в "Удольфських таємницях" Енн Редкліфф чи Джейн у "Джейн Ейр" Шарлотти Бронте.
Але також жанр дозволяв і виходити за рамки "дозволених" тем. Окрім кохання, підтримки домашнього вогнища й правильних моральних цінностей в готиці можна говорити про соціально важливі проблеми, психологію персонажів, описувати морально сірих антагоністів, малювати похмурі пейзажі й під монстрами ховати людей, які не вписуються у суспільні норми. Часто готична література про незбагненне — смерть і вічне життя, страждання й звільнення, час і його плин, хаос і руйнування, надприродні сили та найтемніші сторони людського єства. Мері Шеллі в романі "Франкенштайн" у 1818 році першою додала екзистенційні питання та людську природу як найбільшу таємницю і жах.
Монстри в сучасній квір-готиці
Готична література часто про "злих духів" — монстрів, страшних, нещадних, жорстоких, які мають уособлювати всі найгірші риси. Таке спостерігаємо в "Дракулі" Брема Стокера, де головний герой — жахливий кровопивця і вбивця невинних людей. Але у "Франкенштайні" "монстр", якого створив геній-науковець, постає радше жертвою обставин, яка хоче розуміння й прийняття (що змушує читачів задуматися, хто насправді монстр урешті-решт?).
Те саме робить і В. Е. Шваб у "Поховай наші кості в опівнічній землі". Оповідь у книзі ведеться в трьох часових лініях, трьох країнах і від трьох різних героїнь. Ключовою подією в житті кожної з них є перетворення на вампірок або на тих, хто постали з опівнічної землі (як вони себе називають).
Шістнадцяте століття. Іспанія. Марія перебуває у скрутному становищі: її мають насильно видати заміж за жорстокого чоловіка, який бачить дівчину лише як прикрасу для інтер'єру й матір його нащадків. Дівчина не контролює своє життя і тіло. Надією стає таємнича вдова, яка уникає денного світла, варить настоянки та завжди подорожує одна. Вона пропонує Марії звільнення — але яку ціну доведеться заплатити?
Дев'ятнадцяте століття. Велика Британія. Шарлотта — молода, вродлива, довірлива, але абсолютно не хоче виходити заміж. Вона готова на все, щоб зберегти свою свободу. На одному з балів героїня зустрічає загадкову жінку, яка обіцяє їй вічність. Але "назавжди" може бути не таким прекрасним, як здається.
Двадцять перше століття. США. Аліса тікає від привидів минулого із Шотландії в Штати, їде з дому, вступає до університету, починає нове життя. Одна несподівана зустріч змінює все — на ранок залишається тільки укус на шиї та записка з підписом "Цьом, Лотті". Аліса тепер мертва, хоч і продовжує існувати. І їй доведеться самій розібратися, що до чого.
Вампіри майже невразливі й мають значну перевагу в боротьбі зі звичайними людьми. Сто, двісті, п'ятсот років такого способу життя — на кого можна перетворитися? Якщо перестати зважати на людські мораль, принципи, правила, більше не плекати мрій, планів, не відчувати всі притаманні людям емоції та почати керуватися тільки нелюдським голодом...
Але хто насправді монстр? Вони всі були лише 18-річними дівчатами, які хотіли мати контроль над власним життям і тілом, не залежати від чоловіка, робити власні вибори, не грати за чужими правилами. Отримавши владу, вони починають підлаштовувати світ під себе, а не підлаштовуватися під нього.
Готика — це той жанр, де від точки зору, з якої ви сприймаєте історію, залежить, хто є її антагоністом. Письменниці отримали у свої руки вдалий інструмент — образ монстра. Проте в цих історіях він не обов'язково має бути один.
Ті, хто мали над ними владу, принижували, поневолювали, контролювали, знущалися. Вампірки вихопили свій шанс помститися. І з точки зору їхніх жертв вони ті самі жахливі монстри — нещадні, жорстокі, готові на все. Жінки, які хочуть більше, яким завжди мало. Жінки впевнені в собі й у своїй перемозі, які зайняли протилежну позицію в боротьбі й стали на місце чоловіка.
У Шваб вони поводяться як звичайні вампірки, проте не слугують уособленням всього жахливого, чого ми шукаємо в монстрах. Вони — заборонена жага й пристрасть, голодні до кохання, емоцій, прив'язаності, реалізації власних потреб і задоволень.
Вічність і популярність жанру
Готика як жанр у літературі майже ніколи не занепадала, але саме останнім часом стає все більшим трендом. Зокрема, dark academia, де дія відбувається в закладах освіти з готичною атмосферою темряви, таємниць і похмурості. Готика викриває все найгірше в людській природі, фіксує занепад людської душі, показує гнилизну й нещирість у всесвіті й людях. І ні, людство не почало "грішити" більше, просто в епоху соцмереж стало легше виставляти напоказ своє життя й набагато простіше засуджувати життя інших.
І здавалося б, темна й жаска атмосфера жанру у важкі періоди має відштовхувати, але вона тільки манить. Бо сучасна готика продовжує говорити на заборонені й табуйовані теми. "Поховай наші кості в опівнічній землі" — книга, яка зображує токсичні й взаємозалежні стосунки, маніпуляції, контроль над життям і тілом, жіноче задоволення й бажання.
Шваб пише про темну сторону вічних бажань — що стається з людиною, коли в ній вмирає все людське? Що якщо, отримавши найбажаніше (безсмертя й невразливість), все одно неможливо стати щасливими? Можливо, безсмертні вампірки зі своїми суперечностями, потребами, люттю залишаються такими самими, як і люди? Голодними, мстивими, (не)людяними?
Хоч канони готики вже кілька століть залишаються однаковими, та письменниці підлаштовуються під проблеми, цінності й болючі точки своєї епохи, продовжуючи писати про заборонене.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
