У цьому тексті дослідниця літератури та мистецтва, а також викладачка Києво-Могилянської академії Юлія Карпець говорить про значення сучасних архівів, які часом набувать непередбачуваних форм. Вона міркує про проєкт archive of forms Анни-Марії Кучеренко на перетині практик збирання, архівування та візуального дослідження, яке прокладає тяглості та створює нові звʼязки між втраченими памʼятками та порятованими уламками у книжкових та фотографічних формах.
Есей написаний в межах Школи культурних компетенцій від Промприлад Артцентру за кураторства арткритика Костянтина Дорошенка.
Archive of Forms (стилізовано як archive of forms, "Архів форм") — мистецький дослідницький проєкт художниці та кураторки Анни-Марії Кучеренко, який почався у 2021 році. Архітектурні, текстильні, графічні, керамічні, металеві й фотографічні форми співприсутні у відкритому просторі цифрової сторінки. Історію кожної форми можна прокласти вглиб її семіотики та генеалогії або вшир діалогом із лаштованими формами поруч. Віднедавна кожне зображення архіву супроводжує детальний опис — індекс, що дозволяє помічати зв'язки поміж ними, оприсутнювати взаємовпливи й поза межами архіву.
Цей текст — мимовільне продовження нашої тривалої дружньої розмови з Анною-Марією про ХХ століття, архіви та турботу.
Archive of Forms, на перший погляд, має деякі елементи колекціонерства книжок, адже значна частина форм — власноруч скановані зображення з бібліотеки Анни-Марії, про що вона іноді згадує в дописах. Однак ні користувачі архіву, ні авторка не переобтяжені пристрастю колекціонера — володіти долею об'єктів та витворювати їїBenjamin, Walter. Unpacking My Library / transl. Harry Zohn. New York : ERIS, 2022 (с. 5–6).. Хоча кожне зображення має власне фізичне підґрунтя, його неможливо привласнити, у цифровому просторі матеріальне присутнє лише відбитком, стонченим обрисом, формою, яку повсякчас охоплює і полишає око.
Назва проєкту спрямовує не до естетичних досвідів, мистецтвознавчого коментаря, етнографічної розвідки або архівної практики як системного упорядкування, радше Archive of Forms діє як простір вільної дослідницької та мистецької взаємодії з фрагментами візуальної культури відбутих століть.
Архів має хронологічні межі — від часів Середньовіччя до першої третини ХХ століття. Це також місце, де асоціативні монтажні та колажні поєднання форм очуднюють бачення, допомагають зрефлексувати наш власний проминальний погляд на усталеності української візуальности, пригадати її такою, якою вона досі не надавалася до уваги.
Пам'ятання у візуальних втіленостях — це також задум німецького історика мистецтва Абі Варбурґа, який наприкінці життя протягом 1927–1929 років створював "Атлас Мнемозіни", — збірку зображень, яка би всеохопно зберігала культурну пам'ять у передочікуванні колапсування міжвоєнних західних суспільств. Якщо Варбурґ прагнув створити візуальний архів усієї європейської культури та мав необмежену владу упорядника атласу, то в Archive of Forms формуються радше асамбляжі, мінливі та відкриті до взаємодії з цифровими й паперовими середовищами. Вони вбирають у себе не універсальні випадки, а розсереджені фрагменти візуальности, які довгий час лишалися на периферії або дискурсивно загроженими.
Зрештою, українські форми переважають, зокрема з початком повномасштабного вторгнення, однак тим архів не обмежений, досягаючи інших географічних та історичних просторів візуальности. У різномаїтті глечиків, срібляних прикрас-хрестів, флористичних орнаментів, архітектурних креслень церков тощо ці форми оприсутнені без звичних дискурсивних обрамлень, колоніальности знання, досі наявної в академічних дисциплінах. Вальтер Беньямін вважавБеньямін, Вальтер. Про поняття історії / пер. з нім. Ю. Рибачук. Вибране. Львів : Літопис, 2002. С. 39–52 (с. 41)., що варто у кожну епоху "намагатися вберегти традиції від конформізму, який прагне ними заволодіти", — це те, що вдається архіву форм.
Адже він не має припису, або ж так: припис завжди змінюється, лаштуючись у напрямку до нової доданої форми. На відміну від академічної розвідки, яка зобов'язана заповнювати пустки дослідницькими питаннями, припущеннями та висновками, така візуальна архівна практика здатна до осмислення та мимовільної взаємодії з "людськими відсутностями"Cotter, Lucy. “Reclaiming Artistic Research.” Reclaiming Artistic Research, edited by L. Cotter, Hatje Cantz, 2019, pp. 9–23 (c. 16 – переклад цитування — Ю. К.)., що стає нагальним для розвитку альтернативних стратегій творення знання. Досі поціновувані раціоналістична послідовність, відстороненість наукового досліду, його фалологоцентрична природа виявляються не до кінця адекватними для того, аби впоратися з епістемологічними та етичними викликами, з якими українські дослідники, митці та художниці стикнулися з початком повномасштабної російської війни проти України. Відтак ми прагнемо до утілесненого (embodied) знання, периферійних досвідів, форм та "нових інструментів уважности"Льовенгаупт Цзин, Анна. Гриб наприкінці світу. Про можливість життя на руїнах капіталізму / пер. з англ. Я. Стріха. Харків : іst publishing, 2025 (с. 67). у середовищах, живих або неминуче втрачених.
Особливе місце в Archive of Forms має сакральна українська архітектура, зокрема Софіївський собор у Києві з його графіті, які для Анни-Марії стають джерелом розуміння середньовічних візуальних форм. Вивчення їхньої пластичности на стінах собору стає мимоволі ситуйованим знанням, лаштуванням інтимних інтелектуальних та естетичних зв'язків із сакральним простором.
Історикиня мистецтв Поліна Байцим міркує про архітектуру як "модель упорядкованого згадування" Байцим, Поліна, Нікіфоров, Євген. Чипси: Українські наївні мозаїки 1950–90. Харків : ist publishing, 2024 (с. 25)., що має початки від Цицерона та набуває ваги для людей під час війни, які дбають про власні простори пам'яті.
Зрештою, архітектура розгортає перед нами матеріально втілений та застиглий час. Однак із більшістю українських дерев'яних церков це "упорядковане згадування" неможливе через їхнє знищення, зосібна впродовж першої половини ХХ століття, внаслідок воєнних дій, неналежного захисту, цілеспрямованої радянської політики, що передбачала затоплення деяких із них. Деякі з храмів, дерев'яні та кам'яні, вдалося зберегти фотографіями та кресленнями. Archive of Forms не маніфестує відсутности, але пересотворює присутність асамбляжами з уламків та збереженої візуальности сакральної архітектури.
Наприклад, звертаючись до доробку Стефана Таранушенка, який протягом 1920-х фіксував церкви Лівобережної України. У подібний спосіб інші мистецтвознавці, серед яких Федір Ернст, Данило Щербаківський і Михайло Жолтовський, етнографи та археологи Микола Філянський, Віктор Петров, Данило Яворницький, Катерина Грушевська та багато інших досліджували й зберігали зникому матеріальну та візуальну українську культуру напередодні повного розгортання радянської модерности з першим п'ятирічним планом (1928–1932).
Видається, що "Архів форм" — це наслідок не колекціонування або архівування, але збирання, — практики, яку визначала наріжною Катерина Грушевська у тексті "Збирання і видання дум в ХIX і в початках ХХ століття" 1927 року: "Збирати доводилось щó зосталось з давніших часів, окрушини колись очевидно розкішного епосу, часто здобуваючи тільки маленькі фрагменти текстів. Часом се були тільки натяки, і тоді збирачам доводилось розшукувати ті забуті тексти, що крилися за ними. Часом се були уламки, що немов сами напрошувались на ґрунтовну реставрацію. Збирання дум таким чином не було подібне до жнив на врожайній ниві, а до збирання диких ягід, що їх треба розшукувати між бур'янами та колючками. Часто збирач рвав і зелені, ще недійшлі зерна в надії, що вони достигнуть потім, відігріті штучним теплом" Грушевська, Катерина. “Збирання і видання дум в ХIX і в початку ХХ віку.” Українські народні думи. Історична секція Української академії наук, Комісія історичної пісенності. Державне видавництво України. Том 1, с. XII-CCXX. 1927 (с. XVI)..
Катерина, дочка Михайла Грушевського, — засновниця соціологічно-культурної антропологіїHrymych, Maryna. “From Ethnography to Ethnology to Anthropology. The “quiet revolutions” within the Ukrainian Folk Studies during the 20th and 21st centuries.” EtnoAntropologia, vol. 8, no. 2, 2020, pp. 121–32 (с. 123). та екофеміністичної Zamuruieva, Iryna. “Gathering Ecofeminist Stories with Kateryna Hrushevs'ka.” East/West: Journal of Ukrainian Studies, vol. 11, no. 1, 2024, forthcoming.думки в Україні, вона працювала в установах Всеукраїнської академії наук впродовж 1920-х років, спільно досліджувала із колегами з Королівського антропологічного інституту Великої Британії, редагувала журнал "Первісне громадянство і його пережитки в Україні". Влітку 1938 року науковицю було арештовано, 1943-го вона померла на засланні.
Розвідки Грушевської про первісні суспільства, жіночу працю, її ідею збирання актуалізували дослідниці Ірина Замуруєва, Дар'я Цимбалюк та Таня РічардсонRichardson, Tanya, Tsymbalyuk, Darya. “Constellations of Ukrainian Thought and Environmental Humanities.” East/West: Journal of Ukrainian Studies, vol.11, no. 1, 2024, forthcoming (с. 9). у полі довкіллєвої гуманітаристики. Замуруєва зважає на те, що збирання в умовах війни "вимагає обережної роботи з помічання відсутностей, вибору, який налаштовує на те, що потребує бути зібраним, продертися крізь безмежність завданняZamuruieva, Iryna. “Gathering Ecofeminist Stories with Kateryna Hrushevs'ka.” East/West: Journal of Ukrainian Studies, vol. 11, no. 1, 2024, forthcoming (c. 15).". Цимбалюк та Річардсон використовують збирання, аби пояснити власну стратегію віднаходження українських науковців, які мислили довкіллєво в минулих століттях.
Archive of Forms витворюється з того, що вдалося помітити та зібрати в паперових або цифрових середовищах, у книжковій, фотографічній або будь-якій іншій матеріальності, що виявляється також носієм візуальної форми та пам'яті про зникомі культурні практики. Сьогодні українські гуманітарні дослідники наново збирають розгублені й розсіяні фрагменти досліджень, архівів та колекцій науковців початку ХХ століття, по тому прагнуть до утворення власних тяглостей, збирань та архівів.
В інтерв'ю 2021 року Анна-Марія згадувала, що їй подобається "грати в археолога"Калита, Анастасія. Анкета: художниця Анна-Марія Кучеренко та її мова символів. SupportYourArt. 2022., відшуковуючи рідкісні кінострічки, і археологинею вона продовжує бути у своїх мистецьких дослідженнях. Її архівна практика справді надається до зіставлення й з археологією, в якій збирання та розглядання з особливою увагою орнаменту, вигинів, пластичних варіацій напозір подібних форм — неуникний етап вивчення прадавніх культур. З неабиякою уважністю та обережністю віднайдені фрагменти складаються в асамбляжі, які дозволяють відчувати, що багато з втраченого насправді присутнє в архівних просторах турботи попри архів як технологію влади. Саме це знання уможливлює "Архів форм", — форм збереженої присутности, яка здатна до буття в сучасності та творення нагальних знань та досвідів.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
