На цьогорічному кінофестивалі "Молодість" відбулася українська прем’єра стрічки "Дракула" румунського постановника Раду Жуде — тригодинний експеримент, в якому жартів про геніталії, згенерованої ШІ реклами та роздумів про міфологізацію минулого в рази більше, ніж усім знайомого сюжету Брема Стокера. Найімовірніше, поціновувачів Жуде такий підхід аж ніяк не здивував — режисер славиться своїми стрічками-колажами, які завдяки еклектичному матеріалу та динамічному монтажу нагадують скоріше есеї на доволі абстрактні теми, аніж прямолінійні оповіді чи реконструкції реальності.
Суспільне Культура розповідає, як Раду Жуде пов’язаний з румунською новою хвилею, як постановник деконструює ідеї своїх попередників та колег і чому його можна вважати одним із найбільш відверто політичних румунських режисерів сучасності.
Трішки передісторії: що таке румунська нова хвиля
Спостерігаючи за стагнацією румунського кіно і телебачення під час правління диктатора Ніколае Чаушеску, мало хто міг би передбачити, що лише за декілька десятиліть у країні з’явиться покоління режисерів, які будуть улюбленцями міжнародних кінофестивалів. Хоча навіть слово "стагнація" не передає те, наскільки сильно занепало румунське кіновиробництво за часи соціалізму: у 1980-х місцеві постановники були змушені знову знімати на чорно-білу плівку з міркувань економії, а їхні стрічки експортували хіба в Іран чи Китай. Коли в країні розпочався перехід до капіталізму, залишки місцевих кіностудій приватизували і режисерам залишилися два шляхи: знімати розважальне кіно за безцінь або ж іти в рекламну індустрію.
І все-таки трапилося диво — вже у нульових румунське кіно називали "найцікавішою еволюцією європейського національного кіно з часів Іспанії 1980-х", а його представники отримували нагороди в Каннах, Берліні й Лос-Анджелесі. Тож що називають "румунською новою хвилею" і чому вона викликала такий ентузіазм серед закордонних сінефілів?
Умовно початок цієї епохи в історії румунського кіно можна пов’язати з виходом у 2005 році стрічки "Смерть пана Лазареску" Крісті Пую — трагікомедії про літнього чоловіка, що потребує медичної допомоги, але отримує відмови від лікарів через свій неохайний вигляд. Як і подальші стрічки румунської нової хвилі, тематично фільм Пую фокусується на побутових проблемах звичайної людини на фоні переходу країни від соціалізму до капіталістичного устрою, а естетично користується майже-документальною технікою, мінімалістичним монтажем та натуралістичною зйомкою за допомогою ручної камери.
Окремі автори розглядали "звукову сферу" нового румунського кіно як надзвичайно оригінальну сутність, виділяючи важливість надзвичайно добре продуманих, часто трагікомічних або абсурдистських діалогів, спонтанних та автентичних, або ж похідних від давньої театральної традиції регіону.
Ще одна особливість румунської нової хвилі — дотримання реалізму та автентичності, яке деякі дослідники пов’язують із протестом проти спадку комуністичної пропаганди та мистецтва, що викривлювало реальність, а не документувало її.
Між Годаром та "Боратом": як Раду Жуде деконструює румунську нову хвилю
Народжений у 1977 році, Раду Жуде — водночас і пізній представник румунської нової хвилі, і самобутній спадкоємець, який рішуче ламає її канони. Його ранні роботи цілком дотримуються традиції низькобюджетного похмурого реалізму, притаманного стрічкам його старших колег, а вже пізніші експерименти вивертають цю традицію нутром назовні.
Зрештою, Жуде почав свою роботу в повнометражному кіно як режисер другої знімальної групи на зйомках "Смерті пана Лазареску" Крісті Пую — стрічці, яка привернула світову увагу до сучасного румунського кіно. Після цього Жуде дебютував як режисер короткометражного фільму "Лампа з капелюхом" — реалістичної і невеселої стрічки про батька та сина, які вирушають зі свого маленького румунського села до міста, аби полагодити зламаний телевізор. І, судячи з успіху, який спіткав "Лампу" на міжнародних кінофестивалях, можна було б очікувати, що надалі Жуде зніматиме такі ж повільні, сірі стрічки з натуралістичним монтажем та майже документалістичною зйомкою. Втім, уже з виходом стрічки "Браво!" стало очевидним, що у постановника суттєво еклектичніше коло інтересів, ніж буденне життя румунського середнього класу на стику соціалістичного та капіталістичного устроїв.
Жуде зберіг характерну для своїх попередників уважність до прозаїчного, але водночас показав себе достатньо сміливим, аби порушувати відверто контраверсійні теми Голокосту в Румунії, ромського рабства, порнографії та меж між високим і низькопробним загалом. Так, режисерів румунської нової хвилі можна вважати політичними через їхній критичний погляд на соціалістичне минуле країни, суспільні проблеми, бідність і дисфункцію інституцій. Але навіть вони переважно уникали теми національної ідентичності, неоднозначних сторінок румунської історії та локальної ксенофобії.
Починаючи з "Браво!" — химерної історичної драми з порівняно великим бюджетом, вже чітко простежуються ключові особливості режисерського підходу Жуде: інтерес до контраверсійних тем, любов до експериментального монтажу та відверта кінематографічність, якої так уникали його попередники.
Запозичуючи театральні й літературні техніки, Жуде постійно нагадує аудиторії про те, що події на екрані — ілюзія, суб’єктивна історія, а не точне відображення реальності. Інтертекстуальність — ще одна особливість сценаріїв Жуде: більшість діалогів "Браво!" складаються з цитат знакових творів румунської літератури, поезії та казок. Як зазначає сам режисер в інтерв’ю, його ціль — "не зображувати, а наштовхувати глядача на роздуми", показавши йому візуальні шви ідеології.
Антисемітизм, порнографія, ШІ: центральні теми Жуде
Ця історична перспектива поглиблюється у фільмі "Пошрамлені серця" (2016) — адаптації напівавтобіографічного роману Макса Блечера про хворих на туберкульоз у Румунії 1930-х років. Фільм описує інституціалізацію Емануеля, поєднуючи сцени еротики й відчаю, щоб дослідити теми тілесної автономії та смертності на тлі зростання антисемітизму. Жуде додає твору Блечера ще більш прямолінійної політичності, висуваючи на перший план наростання фашистських поглядів, що у першоджерелі було скоріше підтекстом. Але Жуде проводить і паралелі з сучасністю, вплітаючи у тексти, які декламує протагоніст, цитати з реклами нульових.
У 2018 році Жуде створив кіноесей "Мені байдуже, чи увійдемо ми в історію як варвари" — метадраму про режисера, який ставить реконструкцію Одеської різанини 1941 року. Головний герой бореться з опором спонсорів та акторів невтішній правді, втілюючи тезу Жуде про заперечення: як нації приховують історію, щоб зберегти образ себе. Домінують теми успадкованої провини та етики репрезентації, а фільм поєднує постановні сцени з архівними кадрами.
У 2021-му вийшла, напевно, найвідоміша стрічка режисера — "Недоречний трах, або Божевільне порно", в якій Жуде використовує свій підхід колажиста, аби змалювати не надто улесливу картину цифрової епохи. У центрі сюжету цієї провокативної стрічки — вчителька старшої школи, якій загрожує звільнення після того, як її секс-відео потрапило в інтернет. Жуде вибудовує перед нами триптих із замальовок на тему конфіденційності, лицемірства та самосуду, між якими ми бачимо запаморочливу мішанину зі шматків контенту, знайдених у різних кутках інтернету.
Приблизно такий самий підхід Жуде використовує і в цьогорічному "Дракулі" — це не прямолінійна адаптація роману Брема Стокера (якщо раптом у вас виникла така малоймовірна підозра), а тригодинний колаж на тему невмирущості найвідомішого культурного продукту Румунії, бездушного капіталізму, що висмоктує з людей кров не гірше за будь-якого вампіра, жартів про геніталії, жахливої порнографії, згенерованої за допомогою ШІ, і нашої схильності ідеалізувати минуле. У підсумку виходить виснажливо довга, переповнена низькопробними жартами та гротескно поганим ШІ фантасмагорія, яка, проте, підкупає щирим усвідомленням власної кітчевості.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
