Українська музика не може похвалитись чималою кількістю індастріал-артистів, і проєкт Антона Шиферсона Ship Her Son — один з провідних у жанрі.
Артист 10 жовтня випустив свій другий повноформатний альбом "Саундтрек до порядку денного" — тягучий і моторошний реліз, який я змогла прослухати повністю лише за третім разом, адже неодмінно дуже сильно грузилась.
"Саундтрек до порядку денного" звучить саме так, як називається. Сам Антон говорить, що альбом "відображає тиху паніку звичайного дня". Кожен трек позначає конкретний момент у житті людини, що перебуває під постійним напруженням.
У цьому релізі Ship Her Son звучить українською — до цього його треки були здебільшого німецькомовними, а озвучував їх (теж здебільшого!) комп'ютеризований голос.
"Саундтрек до порядку денного" наповнений фітами — на спільні треки заскочили Степан Бурбан (Паліндром), Divuar (Zwyntar), Антон Слєпаков ("ВГНВЖ", "Warнякання"), Євген Тимчик ("Антайтлд", Septa, The Nietzsche) та Олександр Куц (Vøvk). Мастерингом альбому займався Євген Касьян — учасник гурту Kurs Valüt.
У межах проєкту "Artилерія" усі вони розкажуть більше про те, як сприймають новий альбом Ship Her Son та як відбувалася їхня співпраця.
Степан Бурбан (Паліндром)
Ви з Антоном маєте вже досить довгу і послідовну історію співпраць. На чому вона тримається? Як ви зійшлись і як так сталось, що досі працюєте разом?
З Антоном знайомі давно. Антон створював афішу для першого концерту Паліндрома у Львові, який відбувся в далекому 2019 році. І, власне, з цього моменту ми знайомі.
Потім ми почали спілкуватись тісніше, у нас були спільні інтереси, як-от кіно, музика, мистецтво загалом. Це те, що поєднує нас — спільний смак на якісь певні речі з мистецтва. На цьому і спрацювались.
Якось усе дійшло з простих співпраць над обкладинками до спільних треків, потім — спільних кліпів. Я був режисером, монтажером. Це така перманентна співпраця, яка не закінчується. Щось мені допомагає Антон, щось допомагаю йому я — таким чином існуємо.
Це фіт, який не має одноразової акції — це людські стосунки, які якимось чином починаються з простої дружби і перетікають у творчість.
Що ти уявляв, коли писав текст до треку "Усе найгірше"?
Я уявляв пекло, якщо виражатися метафорично. Пекло — це і є все те найгірше.
Ти завжди будуєш перед собою найгірші сценарії, чи тобі якось вдається контролювати потік деструктивних думок?
Дуже часто будувати найгірші сценарії якраз було тим, що мені допомагало — себто ніколи не зачаровуватись і завжди очікувати чогось найгіршого. Коли цього не стається, то наче отримуєш фіктивне відчуття щастя, що все відбувається якнайкраще.
Але мені здається, на це дуже часто впливала тривожність, яка у мені була дуже довго. Вона є і далі, але принаймні я її контролюю. Тому контроль вийшов на перше місце і зараз все виглядає так, наче оці найгірші сценарії мені більше не потрібні.
У чому унікальність Антона Шиферсона і його музики?
Унікальність Антона Шиферсона в тому, що це сталося випадково. І слову випадковість й узагалі такому явищу я надаю набагато більше сенсу, ніж чомусь запланованому, продуманому. Тому що це щось справжнє.
Як показує тенденція всіх речей, які придумані по фану чи в жарт, не маючи якогось серйозного підґрунтя і начебто потенційного продовження, вони стають вагомими, унікальними і змінюють життя автора.
Я пам'ятаю, як вийшов трек Kunst у межах фестивалю "Інтерсіті". Там я вперше почув його і побачив візуалізацію — подумав, що це круто, такого немає на українській сцені.
Але, здається, Антон тоді не дуже серйозно ставився до цього. Воно виглядало більше як прикол, ніж серйозна музична історія, яка має майбутнє. Але все пішло так, як і мало — це перетворилося на серйозний проєкт, який має майбутнє і продовжує відбуватися, що дуже сильно тішить.
Антон Слєпаков ("ВГНВЖ", "Warнякання"):
Я дуже багато разів слухала трек "У вічність", але так і не розкрила його головний наратив. Якщо є сенс пояснювати його — поясни. Якщо ні — то дай маленький ключик до розуміння.
Якщо це питання до мене, то можу сказати, що співпраця з Антоном була найбільш структурованою з-поміж усіх спільних треків, до яких я був залучений.
Джерела натхнення, певні меседжі, набір необхідних запропонованих цитат — все це можна було завантажити в семплер, а виконав я. Це свого роду перемога — роботи не перемогли людяників!
Якщо на першому альбомі та ранніх ЕР Антона були якісь синтезовані штучні голоси, то тут вже в студію завітали живі відомі люди.
Як гадаєш, що з твого доробку може відійти у вічність?
Може, саме "У вічність", а ще — "Аудіоповідомлення номер 99" (кавер на Стаса Корольова), "Гори" (кавер на "Перкалабу", спільно зі SK.EIN), "Безсилля" від "Warнякання" та, напевно, "Між нами" від "ВГНВЖ".
Divuar (Zwyntar, Old Cat’s Drama)
Лірик-відео до треку "Я не маю сил" відсилає до "Загубленого шосе" Девіда Лінча. Також тут є музичні відсилання до саундтреку фільму. Який твій улюблений фільм Лінча і чому?
Важко обрати, бо його творчий підхід, форма і самі твори в цілому дуже вплинули на мене. Мені здається, що більшість творів Лінча існують ніби в єдиному всесвіті.
Утім, якщо необхідно обирати, то нехай це буде Fire Walk With Me, бо це, можливо, один з найбільш disturbing (тривожних — Ред.) фільмів у світі.
При цьому найбільше разів я переглядав якраз Lost Highway. Він подобається своєю багатошаровістю — з кожним переглядом помічаєш щось нове і до пазла додаються фрагменти.
Що зазвичай допомагає тобі розібратись із життям, коли не маєш сил?
Це важко, але дах тримається на найближчих людях, творчих спробах та на котах. Ще я вживаю "антидепресанти" у вигляді солоних снеків (а краще б до терапевта сходив).
Що для тебе найбільш моторошне в музиці Антона Шиферсона? (Наприклад, мене найбільше лякає його здатність ідеально передати жах, пустку та екзистенційний ступор.)
Мені близька моторошна музика. Тому якщо говорити про неї, то для мене це не моторошність, яка відштовхує.
Думаю, сюди можна зарахувати те, наскільки холодною і невблаганною вона є. Це як космічний жах — жах від того, що твої власні емоції чи переживання абсолютно не турбують цю циклопічну звукову машину — ти їй байдужий.
Євген Тимчик ("Антайтлд", Septa, The Nietzsche):
Як це — співати про те, як ідеш до "клубу 27", коли тобі вже не 27?
Хто сказав, що мені не 27? Вік — це лише соціальний конструкт. Але насправді я радий, що таки не встиг до клубу й тепер маю змогу рефлексувати на цю тему.
Женю, поясни всі культурні відсилання в треку "Я йду до клубу".
Сама демка і наш спільний контекст з Антоном якось одразу відкинули мене на середину нульових, коли я слухав багато NIN (Nine Inch Nails). Тому це був мій головний референс.
Потім вже вхопились елементи The Prodigy у вигляді головного рефрену. І тоді вже, як якийсь пазл зі спогадів, склалась уся картинка.
Рядок "Я йду до клубу" — це відсилання до Blur — On the Way to the Club.
Про "сентиментальний став" — це я згадав бі-сайд Porcupine Tree до Fear of the Blank Planet, де були такі слова: "Wish I was old and a little sentimental".
А Life Fast Die Young є відомим слоганом, але в мене він асоціюється з альбомом Mogwai під назвою Come On Die Young. Все це зібрано з одного фрагменту часу.
Яке враження на тебе справив альбом "Саундтрек до порядку денного"?
Дивно, але спокій. Попри багато емоційних моментів та атмосферу того, що навколо коїться щось погане, після прослуховування відчуття, ніби бахнув транквілізаторів.
Три пісні до твого порядку денного.
- Maruja — Bloodsport
- Clipse — Ace Trumpets
- Hayley Williams — True Believer
Олександр Куц (Vøvk):
Ви з Антоном випустили свої альбоми у близькі дати (альбом Vøvk — Litera вийшов 3 жовтня). Знайди 5 схожостей і 5 відмінностей між вашими творчими підходами.
Схожості:
- обкладинку обидвох релізів робив Антон — мені дуже близький візуальний стиль Ship Her Son;
- нас обидвох зачіпає метафора палаючого поля — цей образ ми обидва використовуємо у візуалах;
- ми любимо гостей: і в Антона, і в нас є співпраці з Антоном Слєпаковим та Дівуаром;
- об'єднує і тема циклічності — у нас повторюються емоційні стани, які проживаємо під час війни, а в Антона герой ніби застряг у "дні бабака" щоденної рутини;
- і ми обидвоє — альбомні романтики, бо цінуємо цілісні роботи більше, ніж окремі сингли.
Відмінності: не хочу особливо загострюватися на них. Головне, що нас єднає, — любов до музики в усіх її формах і жанрах.
В основі треку "Магніт" — семплування МРТ, і ти проходив МРТ у день запису треку. Це реально настільки страшна процедура? Чому? (Поясни як людині, яка ніколи його не проходила.)
Це доволі специфічна процедура. Якщо на неї подивитися збоку — тебе буквально поміщають у зовсім інший простір. Все починається з роздягальні, де треба зняти всі металеві речі: ланцюжок, обручку чи інші прикраси, які ти ніколи не знімаєш у повсякденні. Вже це створює відчуття певної оголеності на ментальному рівні.
А потім ти лежиш нерухомо всередині гучного апарату, слухаєш його ритмічні, індустріальні звуки. Перед стартом у руки дають грушку з тривожною кнопкою, ніби вже задаючи тон усій майбутній процедурі — тобі може стати тривожно. Якщо ще й медсестра попадеться сувора — то кожен рух сприймається як провина.
З кожним разом до цього звикаєш, але все одно щоразу це досвід — тривожний, незвичний, гіпнотичний.
Як тримати нервову систему вкупці, коли довкола все сприяє протилежному?
Ми живемо у часи потрясінь, і залишатися в рівновазі — це, мабуть, найбільша сила.
Усвідомлення своїх емоцій, реакцій на новини, на біль чи хаос — це як тренування внутрішньої броні. І коли вона з'являється, тебе вже не так просто вразити чи вибити з колії.
Яку найцікавішу думку ти виніс для себе, прослуховуючи "Саундтрек до порядку денного"?
Фраза "Пам’ятаю все, що не зробив" — дуже влучна. Вона про те, як усі незакінчені справи повертаються до тебе перед сном, ніби маленькі привиди, що кружляють навколо. Дуже резонує.
Євген Касьян (Kurs Valüt)
Ти займався мастерингом альбому. Мені здається, що тривале прослуховування музики Антона здатне загострити депресивний стан. Як тобі ментально та морально далась ця робота?
Або навпаки: прослуховування цього альбому може виконати підтримувальну і терапевтичну функцію, бо допоможе визначити та вивільнити емоції й напруження. Треба лише визначити для себе, чи хочеться "подепресувати", чи навпаки — відпустити свої емоційні переживання. Вибір за слухачем.
Особисто мені ментально і морально з музикою Антона працюється прекрасно, бо це завжди відкриття й дослідження нових його творчих граней та технічних викликів.
Чи додавав ти сюди щось від звучання Kurs Valüt?
Категорично ні. На мою думку, завдання звукоінженера — віддати музиканту саме те, що він сам закладав у свою музику, а не займатися творчим самовираженням — для цього є власні проєкти.
У випадку Антона він чітко знає і вміє вербалізувати свої побажання, і за роки нашої співпраці ми цілком порозумілися в усіх аспектах. Тож моє завдання полягає у формуванні його власного фірмового звуку без натяку на "курсвалютизацію" його творчості.
Як гадаєш, що найціннішого несе "Саундтрек до порядку денного"?
Можливість прожити слухачу цей альбом як історію разом з ліричним героєм, і прожити й відрефлексувати свої власні емоції.
Бонус-питання усім 1: Який ваш улюблений трек на альбомі?
Антон Слєпаков: Улюбленого немає. увесь альбом дуже цілісний та строкатий. Класна компанія залучених. Радий бути його маленькою складовою!
Divuar: Дуже важко обрати один трек, бо мені здається, цей альбом є єдиним твором. Моє улюблене в ньому — як пан Антон відпустив усю обережність і просто видав шматок чистої емоції. Це відчувається в кожній композиції.
Два емоційних полюси на альбомі для мене — "У вічність" та "Магніт". Як дві крайнощі, між якими розмістилися інші, не менш круті пісні.
Степан Бурбан: "У вічність". Окрім того, що я дотичний до відеороботи і проникався цим треком більше, ніж треба, все одно маю дистанційовану, незалежну думку про нього.
"У вічність" викликає в мені якісь прикольні, дивні відчуття на асоціативному рівні й на рівні атмосфери. Щось постапокаліптичне з голосом Антона Слєпакова. Це спрацьовує так, ніби мене водночас відправляє в минуле завдяки якійсь ламповості, чи то тембру голосу Антона Сліпакова. Або ж навпаки — відправляє мене в бентежне майбутнє, де все закінчилось, і кожен сам за себе — виживає, як може.
Як на мене, це дуже вагома ознака того, що це щось магічне, справжнє і зроблене не на від**ись, а пропрацьоване, продумане і щиро відрефлексоване.
Євген Касьян: "Магніт".
Олександр Куц: “Я не маю сил” з Divuar'ом. Рядок "Народився з пилу і повернусь в пил" звучить неймовірно хітово.
Євген Тимчик: "Усе найгірше", бо вона є логічним продовженням одного з найулюбленіших альбомів цього року. Але все ж "Кінцева", де я постійно знаходжу нові маленькі деталі.
Бонус-питання усім 2: Назвіть вагому причину послухати "Саундтрек до порядку денного"?
Євген Тимчик: Ну бо це тяговий альбом.
Євген Касьян: Бо це актуальний, самобутній, щирий і якісний альбом.
Антон Слєпаков: Тридцять дві хвилини вільного часу. Відсутність морської хвороби. Пошук рецепту борщу видав помилку.
Divuar: Це найкращий індустріальний український альбом останніх років, а ще — це найкращий важкий альбом цього року, в якому не використано гітар і метал-компоненти загалом. Також емоційний спектр тут такий широкий, що кожен знайде в альбомі себе.
Олександр Куц: Антон зібрав дуже класних музикантів — з різних жанрів і настроїв — і змусив нас грати за своїми правилами. Він витяг нас із зони комфорту й змусив говорити не звичними метафорами, а про реальні, щоденні, дивні, болючі речі, які справді хвилюють. Де ви ще таке почуєте?
Степан Бурбан: Одна з найвагоміших причин послухати "Саундтрек до порядку денного" — це набратися сил.
Для мене цей альбом спрацьовує так, наче я подивився олдскульну заставку до ще тоді, здається, серіалу "Халк", де чоловічок з офісного клерка перетворюється на істоту, яка має в собі якусь неймовірну силу — передусім фізичну. Цей альбом робить з мене Халка, хай як це звучить — може, трохи кринжово.
Альбом додає сили, бажання ї**шити і не зупинятись, а це дуже важливо в наш час. Тому це і є саундтрек того порядку денного.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
