Громадська організація "Львівський Культурний Центр" спільно з Львівським комунальним підприємством “Львівське радіо” та за підтримки “Українського культурного фонду” півтора року працювали над ініціативою “Одіссей. Повернення”.
Реалізація проєкту розпочалася з майстерень-переходів та сторителінгу, які модерував психоаналітик, письменник та перекладач Юрко Прохасько. В липні у Львові відбулися зустрічі з ветеранами, які проходять лікування у реабілітаційному центрі Unbroken. Впродовж чотирьох днів вони рефлексували над власним досвідом та знайомилися з містом.
На основі цього досвіду розпочала роботу творча лабораторія зі створення аудіопрогулянки для адаптації ветеранів. Керівником цього етапу став режисер, драматург та військовослужбовець Павло Юров. Також залучили ветерана Назара Павлика, співзасновника "Театру драматургів" та співавтора ідеї проєкту Андрія Бондаренка. Знову доєднався Юрко Прохасько, а студентка-журналістка Стефанія Колесник стала асистенткою команди.
Фінал проєкту — презентація аудіопрогулянки, яка вже буде у доступі на стримінгових платформах, та розмова з учасниками ініціативи — запланований на 27 вересня.
Анастасія Курінська спеціально для Суспільне Культура поспілкувалася з ветеранами — учасниками проєкту "Одіссей. Повернення" про адаптацію і роль мистецтва у цьому.
Ігор Надєін
Перебував на службі у 501 окремому батальйоні.
Ігор з Бердянська (Запорізька область). Після навчання в училищі пішов на строкову службу, був зв'язківцем. По поверненню працював у Державній службі охорони та ізоляторі тимчасового утримання.
П'ятнадцятого вересня 2016 року вийшов на пенсію, а 12 жовтня підписав контракт і став морським піхотинцем. 23 лютого зустрів повномасштабну війну поблизу Маріуполя. Бригада, у якій служив Ігор, була змушена відступити до "Азовмашу".
Четвертого квітня за наказом здався в полон, де був майже 3 роки, 35 місяців, 1080 днів. 19 березня відбувся обмін. З того часу Ігор перебуває на реабілітації у лікарні Святого Пантелеймона у Львові.
По поверненню Ігор розпочав писати у зошиті історію свого життя, від народження. Також детально описав усе, що трапилося з ним у полоні: про знущання, стосунки у камері, нестачу їжі.
"Ми більше як рік просто стояли по 16 годин (на добу — Ред.). Без дозволу не можна було вийти в туалет, води попити, двинутись вліво-вправо, вперед-назад. На тебе камера цілодобово дивиться, ти поворухнувся, і все, відкривається камера, і вони дубасять", — розповідає Ігор.
Рукопис пообіцяли допомогти перевести в електронний формат, у планах відредагувати й доповнити його.
Взяти участь в ініціативі "Одіссей. Повернення" погодився з бажання дізнатися "як в країні усе змінилося". Каже, що порівняння з міфологічним персонажем йому пасує — "зараз теж блукаю в пошуках себе".
Пригадуючи своє повернення, Ігор ділиться, що відчув себе вдома, перетнувши білорусько-український кордон: почув українську мову від представника України та побачив українські прапори попереду. А з представницею Координаційного штабу, Юлією Павлюк, Ігор досі підтримує зв'язок. Вона ще на кордоні допомогла йому зв'язатися з дружиною Наталією, яка разом із донькою подружжя перебуває в окупованому Бердянську.
Ігор повернувся фізично, але на адаптацію йому потрібен час: "Приходять спогади з полону, з війни. Думаю, це нескоро закінчиться".
Найбільше допомагають люди: "Коли я у лікарні, спілкуюся з близькими, друзями, які теж звільнилися з полону, стає набагато легше. Тут дуже чуйні люди, відверті. Цього мені не вистачало, і до полону. Я дуже змінився, а тут мені гарно".
Ігор зазначає, що проєкт "Одіссей. Повернення" також вирізняється живим спілкуванням, "коли компанія, люди поруч, це набагато цікавіше". Учасниками видали навушники, тож сторонні звуки було майже не чути, уся увага на модератора зустрічі, Юрка Прохаська.
"Нам розказували про історію Львова, про кожний будинок, під'їзд, віконце", — говорить Ігор, який до того був у місті лише проїздом. Він зазначає, що цей досвід допоміг і в реабілітації: пізнав місто і тепер хоче жити у Львові.
"Вже став у чергу на квартиру. Буду шукати тут житло. Хочу приватний будинок і щоб на подвір’ї було хоча б 5 вуликів. Як у батька матері, Луки", — розповідає Надєін.
Цивільним Ігор радить не відсторонюватися і знову нагадує про важливість спілкування, особливо для людей, які пережили полон.
"Наодинці я б це не пережив. Треба, щоб поруч були знайомі, добрі люди, які тебе розуміють, які можуть плече підставити, допомогти словами, ділом".
Михайло Фатєєв
Військовослужбовець 103 бригади ТрО імені митрополита Шептицького.
До мобілізації займався волонтерством, у 2022 році став головою громадської організації "Дім офіцерів флоту" в Миколаєві.
З 2011-го займався абстрактним живописом: малював олією, брав участь у фестивалях молодих художників, робив персональну виставку. "Живопис — це частина мого життя, а колір — міжнародна мова", — говорить Михайло.
Також розповідає, що у реабілітаційному центрі є можливість малювати, ліпити та навіть навчитися робити піцу. Сам Михайло мав досвід написання п'єс: "В мене після поранення було бажання написати книгу, а тут з’явилася можливість поекспериментувати і спробувати себе, працюючи з професіоналами".
Михайло говорить, що Любко Дереш допоміг йому з редакцією твору: порадив як розкрити образи й сюжет (символічно, саме під час розповіді про цей досвід Михайлу приходить сповіщення від письменника).
"Гріх було цією нагодою не скористатися, але куди воно приведе — сказати важко. Зараз усе залежить від здоров’я, наскільки я відновлюсь".
Ініціатива "Одіссей. Повернення" привернула увагу новим цікавим досвідом, а розповідь дружини про Юрка Прохаська стала додатковою мотивацією.
"Очікувань не було. Але я вже знав, що спілкування буде інтелектуальне, і буде цікаво послухати Юрка", — зазначає Михайло.
"Сама історія повернення — дуже знайома мені історія. Я другий рік повертаюсь додому і все не можу доїхати до Миколаєва. Процес ще триває, тому що для мене важливо повернутися саме додому і побачити, яким він є".
Водночас Михайло зауважує, що це не повернення у звичному розумінні: "Якщо ми маємо на увазі повернення, то я не дуже розумію, куди ми повертаємося, якщо ми йдемо вперед".
Адаптації сприяє "саме життя". Михайло ділиться, що до армії також був активним, але не таким, як зараз. Прогулянка Львовом сприяла призвичаєнню, адже це про "переналаштування себе в новому місці".
Михайло переконаний, що для адаптації ветеранів цивільним достатньо просто мати повагу.
"Починаємо з поваги, а вона проявляється в діях, просто посмішці, руці на серці, подяці. Ці речі відбуваються постійно, і це нормально".
Ольгерт Сєров
Військовослужбовець 28 бригади, 1-й батальйон, окремий взвод протитанкового ракетного комплексу.
До війни був підприємцем, у 2019 році закрив всі бізнеси й "почав кайфувати від життя". У 2022-му служив на Миколаївському напрямку, у 2023-му — на Бахмутському, у 2024-му — на Куп’янському.
Зараз навчається на магістратурі в Університеті Ушинського в Одесі. Обрав художньо-графічний факультет і спеціальність "мистецтво та реставрація".
Ольгерт зазначає, що раніше його з творчістю пов'язував лише ювелірний бізнес, а малювати й працювати з глиною він розпочав після поранення.
Про цей досвід говорить таке: "Це дає можливість поринути в такі емоційні прикольні речі. Я зробив правильний вибір, що пішов (на навчання — Ред.). Мені дуже зараз подобається. Як буде далі, не знаю, але в моменті дуже подобається”.
Взяти участь у проєкті "Одіссей. Повернення" зголосився добровільно-примусово: "Якщо щось пропонують і воно мені до душі, то я погоджуюся. Я нічого не очікував, а прийшов, щоб бути". Однак у підсумку мав дуже позитивні враження.
"Така атмосфера була прикольна. Багато хлопців, яких я знаю особисто, з якими ми проводили багато часу разом", — ділиться Ольгерт.
Окремо відзначає спілкування гуртом та моменти, коли "ми були генераторами процесу".
Ольгерт розповідає, що проєкт передбачав кілька зустрічей: "І от коли була четверта, я, подібно до Одіссея, знайшов місто, в яке хочеться повернутися — то є Львів".
Ветеран зазначає, що для нього Одіссей — це справжній персонаж: "Він не вигаданий, тому що у мене було так само: я шукав і знайшов".
Львів став для Ольгерта рідним місцем, він приїжджає туди за будь-якої можливості: "До поранення Одеса була улюбленим, рідним місцем. А ось після поранення я знайшов спільноту у Львові й розумію, що Одеса не може мені цього дати".
"Для мене це було дуже бентежно. Я приїжджав, декілька днів був вдома, зривався, їхав до Львова і там кайфував, потім знову приїжджав. Більше ніж на тиждень мене не вистачало, я виїжджав до Львова", — говорить Ольгерт.
Він додає, що нині "бентежності немає", адже відволікає навчання. Втім, навідувати Львів хочеться, а можливо, й переїздити туди.
Спільнота стала у цьому вирішальним фактором: "Ті люди, з якими я спілкувався (раніше — Ред.), їх взагалі в моєму просторі немає, можливо один-двоє, але ми не спілкуємося. Усе нинішнє оточення — це нові люди".
Ольгерт зазначає, що життя для нього поділене на певні відрізки, а "поранення — новий крок мого нового життя, яке мені дуже подобається".
Він розповідає, що, перебуваючи у бліндажі після поранення, не очікував, що йому з побратимами вдасться вийти з оточення. Тому після евакуації, по приїзду в лікарню, дав сам собі кілька обіцянок. Серед них — бути відкритим до всесвіту, і якщо щось пропонують, то поринати повністю.
Тому він більше не чекає, а якщо має інтерес і бажання, то просто це робить. Так склалося зі вступом в університет, а мистецтво стало "окремою текою" нового життя Ольгерта.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
