Український підполковник Андрій Антоненко, якого росіяни засудили до 28 років позбавлення волі, на засіданні суду під час свого останнього слова прочитав уривок із вірша Павла Тичини "Я утверждаюсь", написаний 16 вересня 1943 року у Кремлівській лікарні:
"Я є народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а слава знову розцвіла".
Про це повідомляє Суспільне з посиланням на Медіазону.
На неодноразові запитання судді переказати зміст твору Антоненко відповів: "Про глибоку любов до своєї країни".
Свій вірш Тичина написав у лікарні під час евакуації — тоді тривала Друга світова війна, поет перебував у лікарні. У деяких згадках йдеться, що він віршував під час наркозом.
Нагадаємо, Московський суд 3 вересня засудив чотирьох українських військовополонених. Їх звинувачують у скоєнні терактів на території Росії, зокрема, у вересні 2023 року — у нападі на військовий аеродром Шайковка в Калузькій області. Більше — читайте на Суспільне Новини.
Павло Тичина
Я утвєрджаюсь
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала...
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь —
та, подавившись, падаєш в траву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять, —
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!
На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! —
Ну як же не сіять —
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть...
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову...
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
