Попвиконавиця Марія Тучка, відома під псевдонімом Туча, 24 липня випустила свій третій альбом "Лірика моєї любові".
У інтервʼю для проєкту "Artилерія" Марія поділилася враженнями від роботи з саундпродюсером, розповіла про свою реакцію на хейт та критику, а також пояснила сенси окремих пісень.
Відеоверсію цього інтервʼю можна переглянути на YouTube-каналі Суспільне Культура.
Які в тебе загальні враження від роботи над альбомом?
Більш ніколи не буду робити альбом, бо це важко. З одного боку, це важливо для кожного артиста й артистки, тому що артист, у якого є альбом, сприймається більш серйозно. А з іншого боку, це дуже важко, бо у тебе постійно виникають сумніви в процесі.
Ще враховуємо те, що ми живемо в реальності соцмереж, і через кліпове мислення ніхто альбоми не хоче слухати. Кому вони треба? І в підсумку артист буде швидше працювати над просуванням синглів, бо над альбомами працювати важче.
Ну власне, є такі прагматичні штуки, які не дозволяють тобі писати альбоми, але з точки зору концепції хочеться, звісно. Над альбомом я працювала сама, а із саундпродюсером працювала на відстані. Ми з ним в різних країнах, тому що він ще малий. Це було досить важко, але цікаво.
Ми зараз із ним готуємо програму до презентації. Я обожнюю цю музику, але не люблю її просувати.
Чому після пісень про Суперс*ку, Месників, Воїна і Слеєрку ти вирішила зробити альбом про любов?
По-перше, суперс*ки теж плачуть. Це мала бути перша назва цього альбому, але я зрозуміла, що це слово буде трохи відштовхувати. Про цю назву — то ми всі переживаємо ті чи інші речі в нашому житті. І суперс*ки — не виняток: вони також закохуються, їм також розбивають серце, вони відчувають аб'юз на собі й від себе.
Я подумала, що буде нещиро уникати цієї теми. І коли почала працювати над альбомом, я виписала всі теми, які мене турбують, у свій щоденничок. Зрозуміла, що це буде правильно — написати саме таку музику навіть попри те, що це не щось, чого від мене очікують.
В якийсь момент я почала навіть себе саботувати й не хотіти випускати ці пісні, бо вони мені здалися занадто вразливими, занадто слабкими. Але потім я зрозуміла, що знайти в собі силу, щоб заявити про свою слабкість — це ж теж прикольно.
А що стосується воєнних пісень, то це було реакційне мистецтво, як я його назвала, і воно добре заходило, і якби я хотіла, я б могла продовжити цю еру. Але я все сказала в тих піснях, і більше в мене не було бажання писати саме такі пісні.
Можливо, в мене прийде це бажання, і я напишу іще, але поки я максимально щира в тому, що зробила.
Ти вже сказала про те, що боялась показати слабкість. Чому? Загалом слабкість — це не надто негативна риса, особливо якщо вона стосується стереотипної фемінності. Але ти транслювала досить агресивний образ і слабкість вважала своїм недоліком, чи як?
Це не те що недолік. Можливо, це трошечки нетипово з точки зору того, як мене будуть сприймати люди. Вони часто навішують ярлики й іноді ти з ними погоджуєшся. І чим більше ярликів на тебе вішають, тим більше ти їх поглинаєш. Але якісь зрештою стають тобі некомфортними, і ти їх відштовхуєш. Це дуже важливо — вміти відштовхнути те, що тобі не притаманне.
Мені дуже цікаво, як альбом сприймуть у медіа, зокрема обкладинку. Я хотіла в неї помістити і вразливість, і сексуальність, які я відчуваю під час цієї роботи.
Чи внутрішньо я не погоджувалася з тим, що я там слабка? Скоріше так, ніж ні, тому що мене так виховували.”Ти маєш бути сильною, ти маєш бути жорсткою, бо світ такий”. Особливо коли ти бачиш рольову модель своєї мами, а не батька. Немає того, хто тебе захистить, хто тобі надасть цю безпеку.
Але в якийсь момент я поставила собі питання: "А я хочу дійсно бути такою на 100 % 24/7?" Ні.
Твій альбом відкривається треком, де перефразовано цитуєш Кобилянську. Чому ти вирішила процитувати Кобилянську на початку?
Мені подобається фраза "сама для себе ціль, сама собі царівна". Хоча головна героїня не говорила "сама собі царівна", так її називав головний герой. А мені подобається, що я сама собі царівна. А далі я співаю "свавільна, наївна, вагітна, бездітна". Це також збірний образ, це всі жінки: є свавільні, є наївні, можуть бути одночасно такими.
Чому я почала з цього? Тому що в цих рядках підсумовано усе, що буде вже в альбомі. Бо там є пісні про силу, там є пісні про вразливість, там є пісні про дітей, зокрема пісня "2005".
Альбом загалом про жіноцтво та жінок, і те, що вони проживають, через що проходять — намагання робити кар'єру, встигати за всім, шукати кохання, думати про дітей і так далі.
Власне, ти вже згадала про пісню 2005. Ти там співаєш, власне, про вагітність.
І ти вже згадувала в інтерв'ю Альберту Цукренку про те, що репродуктивний тиск — це, з одного боку, те, що нав'язується тобі суспільством. А з другого боку, з віком реально важче народжувати, особливо першу дитину. Які рефлексії в тебе з цього приводу? Що для тебе репродуктивний тиск?
Із соціальним конструктором можна працювати. Я розумію, що медицина теж не стоїть на місці, але є якісь обмеження. Плюс навколо мене мої однолітки вже стикаються з тим, що хочуть завагітніти й не можуть цього зробити. Це теж мене лякає. Також лякають думки про те, що якби я раніше це зробила, у мене б точно вийшло. І в цьому є безжальність природи.
Ця тема є інтимною, але я також розумію, що дуже багато жінок з цим стикаються. Якось я зняла якийсь мем про репродуктивний тиск і прийшла на другий день в іншу бульбашку, і мені жінки кажуть: я побачила це в TikTok, і ми про це говорили з колегами всю обідню перерву.
Кожна стикається з тим самим.
Абсолютно з тим самим, так. Тому що стосується соціального тиску — я розумію, що він є, але він мене не вражає ніяк.
А що стосується пологів, то я все більше про це думаю. До цього треба готуватися — треба перестати пити, курити, пройти всі аналізи й так далі. І враховуючи те, що у мене є якісь свої особливості здоров'я, я не знаю, чи зможу завагітніти, і це також мене трошки добиває.
Тому я відчуваю цей тиск дуже сильно, з кожним роком все сильніше. Тому в мене не так багато часу, якщо я це захочу робити.
Коротенько пробіжимося, про шо кожен трек. Якщо стиснути кожен трек до одного речення — про шо він?
Про те, що не дає мені спати. Про те, що я стараюся відрефлексувати у своїх піснях.
Звичайно, тепер коли я схочу потанцювати, у мене поганий настрій, я вмикаю "32". І можу цю енергію викинути. Цей трек про якусь абʼюзивну історію і навіть в якомусь сенсі про сором. "Тобі 32, а ти якось х*рньою страдаєш". А з іншого боку, може, я це дозволяю, бо мені це подобається?
Ми можемо заплутати наших глядачів, коли ти кажеш, що тобі подобається аб'юз.
Але це правда. Йдеться про бажання емоційних гойдалок. Концепт емоційних гойдалок — він нездоровий. Але коли нас кидають з боку в бік, це викликає спершу кортизол, а потім дофамін. І ти звикаєш до цього. Ти хочеш більше дофаміну.
А що треба, щоб був дофамін? Треба кортизол. І це не ок. Тому я й співаю в пісні, що мені 32, а я фігнею "страдаю". Але говорити й ділитися цим теж, як на мене, нормально. Тому що не всі ідеальні, не всі можуть потрапити одразу в здорові стосунки, на жаль.
Про що був трек "Комета"? Я зчитала його так, ніби цей трек про те, що тебе душить місто. Чи це так?
В тому числі. Я спершу написала музику і розуміла, що музика звучить мені як природна стихія в усій своїй широті. Я відчувала в собі якусь таку енергію. Досі не можу згадати, як додумалась до рядка "Я лечу вниз кометою".
І я подумала, що, враховуючи реальність, яка відбувається, я просто б хотіла в якомусь сенсі знищити усю планету. Тому що тоді буду впевнена, що Росія зникне теж. Ми теж тоді б знищилися.
Може, і добре. Це було відчуття, коли ти вже готова всім пожертвувати. Бувають такі моменти, особливо від якихось новин, або коли ти сидиш вночі, чуєш ці вибухи й думаєш: хай би всі вже вимерли, бо тоді точно і вони здохнуть.
Далі розвиваю свою думку, що я, як стихія, створюю з попелу ще одну планету, наповнену любов'ю. І так по колу — спалю все знову і створю нову.
Центральний трек цього альбому — "Лірика любові", в якому ти постаєш досить ніжною, люблячою жінкою. Здається, ніби ти в цьому треку така зациклена на чоловіку в якомусь моменті. Як вийшов цей трек?
Це про момент життя з людиною, з якою ти відчуваєш себе слабкою дитиною.
Я росла та формувалася без батька. І, як я вже казала, мене мама виховувала жорсткою, сильною жінкою. Але в цей момент я задовбалась нею бути й зрозуміла, що не повинна нею бути завжди.
Я не говорю, що не маю нею бути. Так, мені подобається мій публічний образ, але вдома я не хочу бути суперс*кою. І тому це були моменти, коли чоловік поруч зміг своєю присутністю дати мені розслабитись. Це все автобіографічна історія. Кожна людина хоче любові, хай там як. Там є слова, де я прошу його вилікувати мої рани. Не любовні рани, а саме батьківські. Але, звісно, це також нездорова історія. Ми все одно маємо самі пропрацьовувати наші травми, ніхто не може їх перекрити.
І я дуже рада, коли дівчатка про це говорять. Тому що формування жінки, формування її ставлення до чоловіків якраз відбувається під впливом батька. У моєму випадку це було найкраще ставлення. Ця пісня для мене особлива, тому що я співаю про ідеальне. А такого ідеального дуже мало в нашому житті.
Ти вже згадала, що працювала разом із саундпродюсером. Ти постійно говориш про важливість жінок у музиці, зокрема саундпродюсерок. Чи не суперечить твоя робота з чоловіком-саундпродюсером тому, що ти говорила до цього?
Ми працюємо 50 на 50. Щось робить більше він, щось роблю більше я. Знайти людину, яка з тобою на такій одній хвилі, де ви без слів розумієте одне одного — це дуже велике щастя і радість.
Я багато з ким пробувала працювати, мені не подобалось. В якийсь момент будь-який продюсер доходить до стелі своїх знань та свого досвіду. І для того щоби спробувати щось нове, їм потрібна людина ззовні.
У моєму випадку, я знайшла Андрія. Нам дуже весело, коли ми працюємо разом. Він за мене набагато молодший, але у нас ніби зникає розуміння, кому скільки років, тому що творчість насправді не має віку. І тому це ніяк не суперечить мені як продюсерці — тому що не виникає таких питань, як коли саундпродюсер-чоловік працює із саундпродюсером-чоловіком. Не виникає питань до скілів, знань чи стверджень.
Я не вважаю, що це якась зрада собі чи своїм цінностям — все одно багато роботи роблю я. Я дуже рада, що знайшлася людина, яка змогла мені допомогти розкрити свою нову сторону та зберегти мою стару сторону. Наприклад, у новому альбомі буде синт, який я використовувала в альбомах "Зло" та "Токсік".
Цей альбом мене повернув до атмосфери нульових. Ти багато говорила про гурти "Ван-Гог", "Фантом-2" та інші. Мені альбом також нагадав румунську попмузику нульових-десятих. Ці референси були в тебе навмисними, чи як ти придумувала це?
Я не знаю, ніяких референсів не було навмисних. Просто ти робиш те, що тобі подобається. Спершу ми пробували, і коли виходило класно — ми запам'ятовували ті чи інші пресети, ефекти, те, що ми хотіли повторити далі в альбомі.
Бо це прикольно — коли ти посилаєшся на себе, дублюєш себе в інших треках, щоб твоя робота звучала концептуально цілісно. Але деякі, наприклад, синти могли мені сподобатися. І тоді я кажу: "О, мені цей синт подобається, хочу його використовувати у своїй музиці".
Але я б не сказала, що були якісь чіткі референси. Наприклад, ти казала про румунську попмузику. І я її фанатка: мені дуже подобаються Inna чи Morandi. Мені байдуже, що про неї кажуть. Мені вона подобається мелодійно, вона мене чіпляє за душу. Це навіть не пов'язано з якимись сентиментами.
Те, що в мене вийшло десь зробити схоже — це класно, але референсів не було. Я формувалася в нульових, і вони мають відголос у моїй музиці, але потреби й бажання це повторити не було.
Кожного музиканта формує музика, яку вони слухають, тому референси — це окей. Я завжди бачила, як саундпродюсери працюють за конкретним референсом. Ти так не робиш?
Ні, буває таке, що Андрій може щось кинути. А з такого, щоб я прям хотіла щось повторити, можу назвати Benni Benassi. В альбомі є декілька пісень, де бач схожий на його. Наприклад, у "Hard Skill бути біч" є навіть схожий мотив. Я просто обожню Benni Benassi. Для мене він поза часом. Його альбом Hypnotica 2003 року перевернув моє життя. От Benni Benassi й The Chemical Brothers.
Ну, ти їх згадуєш, у пісні.
Так, My Chemical Romance і The Chemical Brothers.
Тебе порівнюють із Charli XCX. А твій трек "Суперс*ка" трохи нагадує Sympathy Is a Knife. Що ти думаєш із цього приводу? Чи ти надихаєшся нею?
Дивись, я Чарлі особливо не слухала до її альбому, тому що вона робила більше гіперпоп, а я гіперпоп не дуже любила. Тому мені декілька її пісень подобалося, але я не сильно прислуховувалась. Якщо не помиляюсь, "Суперс*ка" вийшла раніше, ніж Brat. Те, що дівчатам-ровесницям приходить в голову якийсь концепт, навіть якщо одна в Британії, а друга в Україні, не означає, що хтось в когось п*здить. Власне, це нормальна історія. Почали порівнювати, тому що вона стала популярнішою. Я ж і раніше існувала, але раніше нас не порівнювали. До альбому Brat про неї тут небагато хто знав. А після альбому Brat, звісно, все вибухнуло.
Це ідеальний маркетинговий кейс. Всі почали порівнювати, мовляв, у нас теж є така темноволоса, ще й Суперс*ка, це ж майже те саме, що й Brat — взагалі супер. Мене це спочатку схарило, бо скільки вже можна мати цей комплекс меншовартості? А з іншого боку, можливо, і добре, що порівнюють, тому що тоді люди, яким подобається Charli XCX, підуть слухати мене, хоча музично ми зовсім не схожі.
Я себе теж потім зловила на думці, що місцями реально схоже. Але я до останнього не розуміла, що мені нагадує "Комета". Аж поки мені не сказали підписники, що схоже на пісню Rihanna — Shut Up And Drive. Прихильники завжди скажуть, що це нормально, хейтери скажуть, що вкрала.
Говорячи про хейтерів. Їх у тебе досить багато. Чим ти пояснюєш таку кількість хейтерів до тебе?
Я це питання нещодавно задала чоловіку, в якого була інтерв'ю, і в коментарях почали писати "на третій хвилині вимкнула, бо не змогла її слухати". Я подумала — що ж за три хвилини я встигла наговорити, аби було неможливо слухати.
Дуже часто серед моїх хейтерів чоловіки. Від жінок я мало такого чула. Були такі, але це більше вони стосувалися моєї націоналістичної позиції. А от саме дой*бки до мене як до музикантки ідуть від чоловіків. Я запитала у цього коментатора "що не так?". І він каже: так ти просто відрізняєшся від того, що в моїй уяві є жінкою. Тому вони й бісяться. Тому на мене насправді не впливає хейт.
В цьому ж інтерв'ю ти, говорила про те, що тебе харить, коли люди говорять за спиною. А ти любиш говорити за спиною?
Звісно, є така штука, як плітки, але це з якимось наближеним колом спілкування. От ви сіли, комусь трошки кісточки перемили. А є більш професійна історія, і це не ок, коли одне одного обс*рають без видимих на те причин. У спілкуванні, знову таки, це одне. А просто дой*бка до людини на рівному місці — це інше.
Це впливає на імідж людини. Особливо якщо більший артист чи артистка наговорюють на менших. Це просто якось не по-людськи, мені здається. Але, як то кажуть, коли про тебе говорять за собою, значить ти попереду.
Альбом закінчується треком Mental Breakdance, який є про всіх нас. Про що для тебе цей трек?
Про мій особистий Mental Breakdance. Насправді було дуже важко цей трек написати, тому що я хотіла звук Mental Breakdanceʼу. Ми пробували різні демки, і я відчувала, що це не воно.
Я хотіла отримати оце відчуття, коли просто хочеться роз'*бати стіну. Це не просто суїцидальні думки, це така історія, коли ти ригаєш ментально від себе.
Просто іноді воно мене дуже сильно притискає до цієї стіни чи підлоги, і мені важко від цього. І ти садиш себе в якусь таку клітку, в якій ти маєш якусь роль, і це в тому числі про тиск медійності. Ти кричиш від того, що ти не можеш це все терпіти, а потім йдеш і записуєш якесь інтерв'ю або знімаєш сториз. Хоча я відверта в тому, що в сториз в мене відбуваються різні настрої, але є якась така я, яку я нікому не показую взагалі.
Який відсоток музики для тебе — це мистецтво, а який — комерція?
Я хочу, щоб моя музика стала доступніша для людей. Щоб десь якісь речі ставали релевантнішими, їх потрібно десь спростити й оспівувати, щоб це було зрозуміло.
Якщо раніше моя музика була більш метафоричною, то зараз стала зрозумілішою. Але, з іншого боку, я знаю, як за моєю спиною деякі мої друзі з андеґраунду, з якими я починала, кажуть, що раніше було краще, бо тоді це була андеґраундна музика. Але я зазначу, що я була там і зараз я тут.
І в андері музику мені особисто було б писати легше. Чому? Тому що в тебе не було цієї мети достукатися до більшої кількості людей, а отже, ти могла будь-що назвати мистецтвом.А зробити пісню, яка буде тобі притаманна та близька іншим людям — цього насправді треба повчитися.
Я вважаю, що моя музика — це більш такий арт-хаус-поп. Це не поп, який на радіостанцію візьмуть.
Тому я б не сказала, що мислю в категоріях комерції. Звісно, мені б хотілося комерціалізувати себе, але, з іншого боку, я вже пробувала це і мені не сподобалось.
Все ж таки я більше за якість — нехай це будуть менші майданчики, але люди, які реально викупають, куди вони пройшли й що вони зараз почують.
В інтерв'ю для "Розмови" ти казала, що хочеш бути попартисткою номер один. Це змінилося?
Я от відчула, що таке комерція. Словом, в мене є бажання іти вгору, воно нікуди не дівається. Просто те, чим займається артистка, це ще і про громадський сектор. Коли я почала дивитися на досвід інших артисток, які є попдівами, і коли я побачила, як відбуваються їхні концерти, я зрозуміла, що це не для мене. Тому що я не зможу бути на 100 % собою, якщо, умовно, в першому ряду будуть одні діти. Я не зможу говорити, як я говорила на сольнику, мовляв, "що ви, до мене по*батись прийшли?", або "так, я зараз ви*бу". Наприклад, на сольнику була аудиторія 18+. Тобто я вже на повних правах можу це говорити.
Тому в моєму випадку нехай краще це будуть дорослі, зрілі люди, з якими я можу бути на 100 % собою. Мені не треба буде мислити категоріями тіктоку, лиш би більше дітей кинули на яскраву картинку і додалися, тому що вони потенційні твої слухачі.
Де для тебе пролягає межа між сексуальністю і сексуалізацією? Де ти бачиш для себе цю межу того, як ти хочеш себе показувати?
Мене дуже шокує, що феміністки теж часом називають сексуальність розпустою. Так ніби фемінізм має бути асексуальний.
Мені здається, що це відбувається тільки через дослідження себе. А перша стадія досліду себе — це тілесність. Ми почнемо, наприклад, мастурбувати. Це дослідження себе. Це через тіло. Це саме така базова історія. Потім секс. В сексі дуже часто жінки не знають, що вони хочуть і як це отримати. А це одна з величезних складових нашого життя.
І ще культивувався сором жінок. Загалом, якщо перемотати від початку самого, то перше, що можна проаналізувати й зрозуміти — що жінці забороняли передусім сексуальність. Мені дуже запам'яталася історія Клеопатри, яка дуже полюбляла займатися абсолютно різним сексом. Жінка знала, що вона хоче. Окрім того, ця жінка була дуже розумна як керівниця, як одна з тих, хто очолювала. І для того щоб принизити її та забрати від влади, вороги почали розпускати плітки про її розпусту.
Я дуже раджу всім почитати "Коротку історію мізогініїї". Це, можливо, одна з наййращих книжок, що я читала.
Якщо щось мені не комфортне, в оголеності, сексуалізації чи сексуальності — то я цього не буду робити.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
