"Я відчула огиду, що кримськотатарську пахлаву назвали "хворостом в меду": інтерв'ю Еміне Джеппар про окупацію Криму

"Я відчула огиду, що кримськотатарську пахлаву назвали "хворостом в меду": інтерв'ю Еміне Джеппар про окупацію Криму

Ексклюзивно
Постійна представниця при міжнародних організаціях у Відні Еміне Джеппар
Постійна представниця при міжнародних організаціях у Відні Еміне Джеппар. Фото: Суспільне Крим

У 2014 році Еміне Джеппар фіксувала події російської окупації Криму, як журналіст. Донедавна була першою заступницею міністра закордонних справ України. 22 лютого президент України Володимир Зеленський призначив Джеппар постійною представницею при міжнародних організаціях у Відні.

Суспільне Крим поспілкувалося з нею напередодні цього призначення. В інтерв'ю Джеппар розповіла про пороми з військовою технікою в Керчі, мітинг, схожий на кримськотатарське весілля у Сімферополі, та чи міг світ не допустити окупації Криму у 2014 році.

Читайте цей матеріал кримськотатарською

Коли у лютому 2014 року ви усвідомили, що відбувається саме російська окупація Криму?

— Ви знаєте, я хочу тут зачепити не політичний аспект, а саме людське усвідомлення, що відбулося з моєю батьківщиною. У мене є дві історії, якими я хочу з вами поділитися. В так званий день "референдуму", 16 березня, 2014 рік. Я тоді працювала фіксером Людина, яка виконує доручення для інших або вміє вирішувати проблеми для іншихз британським новинним агентством, і мала доступ до ДТРК "Крим"Так називалася автономна некомерційна організація "Телерадіокомпанія "Крим" до 2014 року, вже контрольованого окупантами. З пресзали ДТРК "Крим" вони оголошували результати так званого волевиявлення.

Було дуже багато журналістів, в Крим тоді з'їхалися з усіх куточків світу — новинні агенції, інформагенції, журналісти, камери… Такий вузький прохід до сцени і в певний момент хлопець, років тридцяти на вигляд, у футболці з яскравим надписом "Russia" підійшов, поставив свій штатив, камеру і почав знімати дійство. До нього підходить європейський журналіст і, ледь розмовляючи російською, каже: "Ви не могли би, будь ласка, прибрати свою камеру, тому що ви заважаєте руху". А він повертається до нього і так достатньо брутально каже: "Это уже моя земля и не тебе мне рассказывать, где я могу снимать, а где нет".

Я стояла неподалік і спостерігала цю картину, у мене просто був ступор. За кілька хвилин прийшло усвідомлення, що саме відбувається в Криму: чобіт російського солдата, російська людина, окупант, колонізатор тепер на українській землі і відчуває себе господарем. І тут дуже багато рефлексії — моєї, мого народу, українського народу, це все піднялось в цей момент.

І є ще одна історія. Майже все перше літо окупації я провела в Криму і повезла племінників, дітей на море. Алушта, Робочий куточок, — відоме, напевно, кожному українцю місце — пляж, море, прекрасні краєвиди. Дуже багато вже було так званих патріотичних туристів. Вони стояли по кілька діб в черзі на паром для того, щоб потрапити в Крим. При тому, що Російська Федерація перевозила на пасажирських паромах військову техніку: курсував один пором для людей, а ще два для військових. Незважаючи на це, дуже багато цих "ура-патріотів" з'їхалося в Крим і вже було видно і чутно, що вони на морі.

У мене викликало це почуття огиди. І тут спостерігаю ще одну картину, дуже знайому кожному українцю, коли лунає оголошення "Пахлава медовая!". Одна жінка носить тацю з пахлавою мовчки, до неї підбігає хлопець років 5-7-ми. Видно, з тих, що понаїхали. І каже: "Тетя, а что это такое?" А вона йому каже: "Это, мальчик, хворост в меду". І я так само оніміла. Я відчула огиду від того, що кримськотатарську пахлаву назвали "хворостом в меду". Власне, це дуже традиційна політика Росії за різних часів існування — Російської імперії, радянської Росії, тепер путінської Росії, яка бере, висмоктує все автентичне, і нав'язує свої наративи. І от з таким відчуттям огиди моя психіка усвідомила, що ж відбулось у Криму.

26 лютого 2014 року у Сімферополі відбувся масштабний мітинг на підтримку територіальної цілісності України. Чи завадив він намірам Росії показати світові, що всі кримчани мають проросійські настрої?

— Я перебувала в гущі подій 26 лютого, і я пам’ятаю, що саме ми відчували. В мене було враження, що я потрапила на кримськотатарське весілля, тому що побачила всіх своїх родичів, всіх своїх знайомих. Можливо, це гіпертрофовано, але всіх чоловіків, яких я знала, вони всі були там. Тоді кримські депутати лялькові готувалися проголосувати підкилимні рішення, які би легітимізували присутність Путіна в Криму. І коли ми заблокували підступи до парламенту, цього не відбулося. І це дуже важливо, тому що Росія не змогла реалізувати м'який сценарій, який вона початково хотіла реалізувати. Мовляв, народ Криму через своїх депутатів висловив своє бачення.

І вже 27 лютого, о 04:00-05:00 годині ранку, вони змушені були вдатися до силового захоплення. Це різні речі і це, насправді, фактор, який сьогодні ми розповідаємо, як факт, що так званий референдум ряжених, який показувала Російська Федерація. Фактично, там відбувався примус. Тому що люди, які працювали в державній системі, — викладачі, медики, бюджетники, — там чіткі разнарядки ходили і люди мусили йти на "референдум". Завданням пропаганди було показати людей, які туди йдуть. Це перше. Друге — привозили з Краснодарського краю, заздалегідь завезли в Крим, я думаю, тисячі людей…

Постійна представниця при міжнародних організаціях у Відні Еміне Джеппар
Постійна представниця при міжнародних організаціях у Відні Еміне Джеппар. Фото: Суспільне Крим

Як ви розуміли, що вони завезені?

— Оскільки я працювала фіксером, однією з моїх задач було знайти житло для журналістів, які приїжджали з-за кордону. І неможливо було знайти навіть якусь дешеву квартиру, все було зайняте. Зрозуміло, що це не тільки журналісти і був геть не туристичний сезон. Дуже багато чоловіків на вулицях можна було бачити. І ось це суб'єктивне відчуття: вони не свої, по-іншому говорять, по-іншому одягнуті. І ці автобуси з ряженими, які їздили з точки на точку.

Мій колега з каналу "ATR" Шевкет Німетуллаєв, не маючи прописки в Сімферополі, зробив такий експеримент — проїхав дільницями і скрізь йому дали цей бюлетень. Тобто, можливість голосувати давали будь-кому. Російська Федерація потім оголосила височенні цифри явки. Меджліс оперував іншими даними, які їм вдалось через свої канали дістати, це 34,2%, якщо я не помиляюсь, справжньої явки. Тобто, одна третина. Моє суб’єктивне відчуття тоді було, що дійсно третина — це люди, які хотіли російської дійсності. Ще третина, знову ж таки суб’єктивно, це були проукраїнські кримчани. Решта — нейтральні, які би жили під будь-яким прапором.

Російська пропаганда роками розповідала, що силового захоплення Криму не було і російська влада не одразу визнала, що "зелені чоловічки" — це російські військові. Наскільки масштабною була концентрація російських військових на початку окупації і чому не вдалося їх зупинити?

— Весь цивілізований світ розумів, що там відбувалося. Були кадри, були докази, були супутникові докази. Я пам'ятаю, поїхала на Керченську переправу, де паром курсує, і знімала, як вони перевозять військову техніку на цих паромах. Я, до речі, брала інтерв'ю в декількох наших військових. Думаю, нам доведеться, коли закінчиться "велика війна", розбиратися, чому не було координації військових. Вони тоді боронили свої частини і казали: "Ми не розумієм, що відбувається, бо ніякої координації з Києва немає". І, власне, це мене, як громадянку, теж бентежило: чому Київ мовчить? І так само військові, з якими я говорила, кажуть, ясно, що є статут військової частини, який каже, що при наближенні ворога на якусь там дистанцію, ти маєш захистити… Але має бути якась скоординована історія, якої тоді, на жаль, не було.

Світ міг зупинити російську окупацію в 2014 році?

— Мав би. Але, давайте будемо відвертими, що окупацію Криму прийняли, так чи інакше. Формально не прийняли, але з Путіним продовжили діалог. Так само, як колись з Гітлером у Другу світову війну, коли був аншлюс Австрії, коли він захопив частину Чехословаччини — Судети. Тоді підписали Мюнхенські угоди 1938 року і Британія та Франція намагались все ще шукати спільну мову з Гітлером, думаючи, що йому цього вистачить.

Так само, я думаю, світ вважав, що Донбасу і Криму буде достатньо для апетиту Путіна. Але природа агресора така, що коли ти не зупиняєш агресію, цей апетит збільшується. Я вважаю, що якби в 2014 році світові лідери почули Україну, яка тоді казала про ці історичні паралелі, і била тривогу, що це тільки початок… Натомість міжнародні організації, які колись створювали після Другої світової війни саме для того, щоб зупиняти агресію, показали абсолютну неспроможність.

Які кроки української дипломатії щодо деокупації Криму плануються цьогоріч?

— 15 квітня в Болгарії відбудеться Чорноморська безпекова конференція, яку ми хочемо зробити щорічним майданчиком. Задача — напрацювати стратегію чорноморських країн і деяких наших західних партнерів — що робити в Чорному морі? Тому що сьогодні джерело небезпеки — Російська Федерація і окупація Криму та частини української акваторії Чорного моря.

Також є інші задачі — ми маємо усвідомити, що Україна має стати великою морською державою, а, відповідно, розбудовувати флот. Ми плануємо також саміти Кримської платформи, на якій в 2021 році ми змогли повернути тему Криму до міжнародного порядку денного. Кожного року ми нарощуємо цю архітектуру, нарощуємо кількість держав, нарощуємо географію держав. На початку це був дипломатичний інструмент, нині контекст змінився — Україна не виключає інших форматів деокупації. Нам вдалося довести це нашим партнерам і вони визнають право України самій визначати шлях деокупації.

Цьогоріч буде третій Парламентський саміт, також 23 серпня відбудеться рівень лідерів. Вважаю, що Кримська платформа стала "парасолькою" і для дипломатичного світу, і для України самої, щоб бути в тонусі, згуртованими навколо задач, які нам потрібно буде реалізувати і як нам відновлювати Україну в Криму.

Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram та у Facebook

На початок