18 травня Україна згадує жертв депортації кримськотатарського народу 1944 року. За даними Національного руху кримських татар, тоді з Криму виселили 238 500 людей. У перші роки з них загинули 110 200 або 46,2% від усіх депортованих. Про паралелі між подіями минулого сторіччя та сьогоднішнім вторгненням Росії, про життя на окупованих територіях та шляхи їх звільнення Суспільне поговорило із Постійною представницею президента України у АР Крим Тамілою Ташевою.
Пані Таміло, чи варто проводити паралелі між подіями 1944 року, 2014-го і 2022-го?
Ми не можемо їх не шукати. Хоч історик Ярослав Грицак і говорить про те, що історія нас нічому не вчить, а може бути лише компасом. Але в будь-якому випадку 18 травня 1944 року відбувся акт геноциду кримськотатарського народу. Те, що ми бачимо у 2022-му після повномасштабного вторгнення Росії, — це теж акт геноциду.
"З 10 тисяч людей в Херсонській області близько 70% змушені були покинути домівки".
Кримські татари — один із державотворчих народів, які становлять загальнополітичну українську націю. Тож такі паралелі ми не можемо не проводити. Звісно, що у 2014 році, коли почалася тимчасова окупація, ми говорили про так звану "гібридну депортацію" кримських татар. Це коли їх не саджають у товарні вагони, як це було у 1944-му, а власне змушують покидати територію Криму. І після 24 лютого кримські татари так само вимушено покидають територію півострова.
"Крим, на жаль, зараз у такій ситуації, що наші люди їдуть, а півострів заселяється росіянами".
Або навпаки — людей з Маріуполя, інших міст, які є новоокупованими, насильницьким шляхом вивозять на територію окремих районів Донецької, Луганської областей або Кримського півострова. Це можна назвати фактично депортацією. На жаль, паралелей є достатньо багато.
"Ми вісім років говорили: те, що росіяни будували в Криму — траса Таврида, Керченський міст, Сімферопольський аеропорт — це все елементи воєнної інфраструктури".
Після депортації 1944 року частина кримських татар оселилася на півдні України, який зараз окупований Росією.
Якщо ми говоримо про Херсонську та Запорізьку область, то там компактно проживають кримські татари, які насправді, коли поверталися із місць депортації, намагалися оселитися якомога ближче до межі з Кримом. Відповідно обирали для себе Новоолексіївку, Генічеськ, Мелітополь. Зараз там вже працюють ФСБ, різні силові структури. Вони приходять до будинків кримських татар із якимись списками, говорять, що знають, що ті мають стосунок до Меджлісу, до громадянської блокади Криму, служили в АТО. І таких людей фактично саджають у підвал. Або вони після того, як до них прийшли, але відпустили, намагаються виїхати. Власне, з 10 тисяч людей в Херсонській області близько 70% змушені були покинути домівки — ці дані підтверджують Меджліс і місцева громада. По Запорізькій області я не скажу точні цифри, але це велика кількість.
Які наслідки у глобальному плані повномасштабна війна буде нести для кримськотатарського народу?
По-перше, кримські татари не розглядають себе у відриві від української держави. Це дуже важливо говорити. Минулого року президент України подав і Верховна рада ухвалила законопроєкт про корінні народи України. І власне караїми, кримчаки та кримські татари є корінними народами в українській державі, які компактно проживають здебільшого на території Кримського півострова.
Кримські татари завжди боролися за українську незалежність. Саме тому ми і говоримо, що вони є одними із фундаторів і української незалежності, і того, як ми будуємо і захищаємо державу. Кримські татари є в ЗСУ, у добровольчих батальйонах, у ТРО. Кримські татари є журналістами та воюють на інформаційному фронті, на дипломатичному. Це важливо для кримських татар, що вони себе не відокремлюють від української держави.
Читайте також: "Якщо очікування перейде у розчарування, нам буде важко зберегти людей" — інтерв'ю з мером тимчасово окупованого Херсона
Зараз кримські татари фактично як й інші переселенці з Криму або з Донецької та Луганської областей проходять нову хвилю переміщення. Для мене найбільш болісно, коли я спостерігала за Бучею, Ірпенем. Ця різанина, як вбивали людей, маленьких дітей. Але також це торкнулася кримчан, тому що велика їх кількість, які виїжджали, купували собі якісь будиночки, землю на Київщині. Але окупант прийшов і в їхній новий дім. І вони знову вимушені виїжджати.
Геноцид — не лише фізичне винищення. Це винищення культури, мови, культурної спадщини. Це широке поняття. Воно отримало сучасне прочитання в середині ХХ століття. Це стосується кожного кримського татарина, кожного українця. Я би не розглядала кримських татар у відриві від того, що відбувається із українським народом.
Ви сказали, є люди, які зараз намагаються виїхати з території Криму. Скільки їх? Наскільки важко покинути півострів, враховуючи, що шлях один — через Керченський міст?
Росіяни не випускають людей без російського закордонного паспорту. Це перше. Друге, але це поки не справдилось, — вони хотіли в принципі заборонити виїзд з території Кримського півострова. Ми радимо все-таки їхати з Криму, особливо чоловікам призовного віку. Це важливо.
З Криму виїжджають достатньо активно. По кількості вам ніхто, на жаль, не скаже, бо окупаційна адміністрація буде це замовчувати. Ми можемо приблизно розуміти по потоку звернень до нас — він є великим. Фактично кожне перше звернення є про виїзд з території півострова.
Читайте також: "Якось вони це все роблять — із задоволенням" — звільнений з полону староста на Херсонщині про катування й допити
Крим, на жаль, зараз у такій ситуації, що наші люди їдуть, а півострів заселяється іншими росіянами. Хоча і частина росіян їде звідти. Навіть працівники правоохоронних органів їдуть. Думаю, вони просто не розуміли, чи буде в Криму спротив, чи ні. З іншого боку, вони не розуміють, що буде Україна робити, як вона планує повертати півострів. А якщо прямо зараз Росія гепнеться, то що їм робити, яку відповідальність вони будуть нести?
Якщо порівнювати з довоєнним періодом, наскільки, можливо, знизився тиск на громадян України в Криму?
Питання в тому, що зараз собою становить Крим. Його не треба розглядати у відриві від тих дій, які Росія чинить в межах повномасштабного вторгнення. Крим — це повноцінна військова база, плацдарм для наступу. Ми вісім років говорили, що Крим їм не потрібен як регіон для проживання або туризму. Що інфраструктура, яку вони будували, — траса Таврида, Керченський міст, Сімферопольський аеропорт, — це все елементи воєнної інфраструктури. І зараз ми це побачили. Насправді побачили ще у 2021 році, коли було активне перекидання військ. Крим — це плацдарм. І відповідно до людей, які там проживають, так і ставляться — як до тих, хто їм може заважати.
Там тотальная пропаганда. Такого все ж таки до 24 лютого не було. Те, що ми бачимо зараз у школах та дитячих садочках, — це дуже складно в принципі словами описати. Шалений тиск на вчителів, на викладачів. Їм спускаються дуже конкретні вказівки, хто і що має сказати, хто і кого має додати в якісь там вотсап-групи. Це було, але не в таких масштабах. І відповідно, коли хтось намагається про це розповідати, вони цьому протидіють. Вони хочуть показати максимальну відданість діям Путіна і так званій "спеціальній військовій операції".
Коли з’явилося розуміння, що наступ незворотний і потрібно вже евакуювати ваше представництво у Херсоні?
Представництво розуміло, що напад на Україну буде. Але наскільки повномасштабним — думаю, далеко не всі розуміли. Звісно, ми певною мірою готувалися — готували документи, групували папки. Намагалися слідкувати за інформаційною безпекою. За кілька місяців перед вторгненням провели серію навчань для співробітників.
"Один із блоків Сімферопольського СІЗО віддали під військовополонених або цивільних заручників з материкової частини України".
Що стосується представництва у Херсоні, виїзд був різний. Хтось виїхав швидко і в перший день. Хтось знаходився фактично в блокаді і весь час не міг виїхати. Ми вже розуміли, що до нас в офіс рано чи пізно прийдуть. Захоплення будівлі сталося у кінці березня. Приїхало кілька машин, озброєних людей, виламали двері, зняли таблички, український і кримськотатарський прапори. Комп’ютери співробітники забрали із собою, а та техніка, що ще лишилась, — здається, кілька компів, — ми змогли дистанційно очистити від інформації.
Багато людей, держслужбовців, чиновників лишилося на території Херсону, бо просто не можуть фізично виїхати, їх не відпускають. Знаю і громадських активістів, які досі у Херсоні, переховуються. На території Херсонщини не менше 500 людей перебуває у підвалах. Це важко підтвердити, але ті люди, що вже виїхали з Херсонщини і які сиділи у підвалах, розповідають, що разом з ними сиділа ще така-то кількість людей. Таких багато, їх катують. Вивозять у тому числі й на територію Кримського півострова. Один із блоків Сімферопольського СІЗО віддали під військовополонених або цивільних заручників з материкової частини України.
Спочатку колаборанти говорили про так званий референдум на Херсонщині. Потім почали казати про приєднання до так званого Кримського федерального округу. Чому вони змінили риторику?
Тому що до кінця не знають, який сценарій у підсумку оберуть. Почали говорити про те, щоб зробити Херсонську область суб’єктом РФ без референдуму. Бо вони не можуть забезпечити взагалі ніякого референдуму. Світ облетіли кадри про те, як у Херсонській області виходять цивільні без зброї, йдуть на БТР, на озброєних військових. У них стріляють, а вони все рівно виходять. Дуже складно зробити правдиву картинку із завезеними людьми — їх треба занадто багато, щоб щось показати. Відповідно вони не можуть організувати референдум. Люди відмовляються співпрацювати та організовувати ці заходи. Тож думаю, вони достеменно не знають, що хочуть зробити.
У стратегії деокупації Криму пріоритетність надана політико-дипломатичним засобам. Майданчик "Кримська платформа" є одним із елементів цієї стратегії. Як він зараз працює?
Цей майданчик ніхто не відміняв. Зрозуміло, що після 24 лютого певні плани ми на цей момент не можемо реалізувати. Ми готували два великих заходи в межах "Кримської платформи" — парламентський великий саміт і велику безпекову конференцію. Звісно, є мережа представників "Кримської платформи", яка існує та діє. І власне 11 травня ми зустрічалися і брифували по ситуації в Україні, в Криму — про воєнні протести, мілітаризацію території, ситуацію з правами людини і так далі. Певну роботу, яка мала проводитися в законодавчій сфері, теж трохи призупинили, але зараз її відновлюємо. Тому майданчик існує, він фактично є ключовим для деокупації Кримського півострова.
Під час другого раунду переговорів між Україною та РФ наша сторона запропонувала росіянам 15-тирічний переговорний період по статусу Криму. Чи синхронізується діяльність "Кримської платформи" із цією поки що теоретичною ідеєю?
Я б не прив'язувалась ні до 10, 15 чи 5 років. Важливо говорити, що в принципі тема Криму повернулася в переговорний процес. Це ключове, на чому треба акцентувати увагу. Президент роз’яснював, що компромісів щодо територіальної цілісності не може бути, що ми повертаємо і Крим, і Донбас, і не говоримо про відхід Росії на кордони до 24 лютого.
Читайте також: "У Кремля завжди проблеми з мотивацією" — дослідник пропаганди Пітер Померанцев
Будь-яка політико-дипломатична робота під час війни впирається у те, що відбувається на фронті. Тому так, ключовий шлях для деокупації півострова — політико-дипломатичний, але ніхто не виключає того, що можуть бути задіяні військові елементи. І варто говорити, що після повномасштабного вторгнення процеси сильно пришвидшились, зокрема щодо повернення Кримського півострову.
Режим, яким керує Володимир Путін, йде до свого кінця. Вони, здійснивши такий акт агресії, підписали собі смертний вирок. Тому коли прийде інший керівник, маємо в будь-якому випадку говорити про Крим. І тут питання і до так званих російських лібералів. Чому так званих — тому що будь-який росіянин і ліберал перевіряється на темі суб’єктності Криму. Якщо хтось почне говорити, що це все "дуже неоднозначно", це буде означати, що людина не сповідує насправді ліберальних цінностей. На превеликий жаль, станом на зараз, я не бачу лідера в Росії, який би мав дійсно ліберальни погляди і не був би імперцем. Коли ми ведемо будь-яку комунікацію з російською стороною, потрібно про це пам’ятати.
Читайте також
Як в Росії виникла "культура" мародерства — розповідає історик Андрій Рукас
