Костянтин Давиденко — колишній цивільний полонений, повернувся в Україну 24 серпня 2025 року в межах 68-го обміну після майже 7,5 років незаконного ув'язнення. Зараз допомагає іншим, звільненим із російського полону, очолює благодійний фонд “Цивільні у полоні”.
Умови утримання у російських колоніях, реабілітацію після звільнення, яка підтримка потрібна від держави, людям, які повертаються з полону, — теми, які він обговорював у подкасті "PRO Крим 2.0" зі Світланою Стеценко.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
"Усі полонені для Росії — це ресурс терору"
"Усі полонені для Росії — це ресурс терору. Це інструмент, яким вони показують — дивіться, ось що ми з вами зробимо.
Таким чином вони залякують інших людей — і на окупованих територіях, і на території України, яку вони лише намагаються окупувати".
"Потрібен інститут кейс-менеджменту для колишніх полонених"
“Люди після полону десоціалізовані. Станом на зараз самі собі зарадити вони не зможуть, їм знадобиться якийсь провідник у цьому.
Ми неодноразово наголошували — не тільки я, а всі волонтери, які працюють зі звільненими — потрібен інститут кейс-менеджменту для цих людей. На жаль, поки що цей інститут працює лише на папері на державному рівні. Не я маю їм розповідати, що їх чекає далі.
Бо вони одразу питають: “Ой, а скільки нам тут бути, а що потім, а в мене ось це болить, як мені це потім лікувати”. Я кажу: “Ви відпочивайте, я вам усе скажу. Зараз мине тиждень, ви трохи адаптуєтесь, вас оглянуть лікарі — і ми всім вам, кому потрібна буде порада, хто чогось не знатиме, усе підкажемо, у всьому допоможемо".
Якщо треба буде — будемо звертатися разом і до Міністерства охорони здоров’я, і до НІП, і всюди, де потрібно”.
“Держава повинна подумати про механізми компенсацій для колишніх полонених”
“Я потрапив у полон і провів там 7 років. За ці 7 років мій бізнес розвалився. Я втратив клієнтуру, я втратив навички, я втратив час, за який міг би заробити гроші. Відповідно, мої незароблені гроші — це непридбані іграшки для моєї дитини, або неоплачений дитсадок, або неоплачені медичні послуги — для дитини чи для дружини.
Так, звісно, це не має лягати тягарем на державу, але держава має про це подумати і продумати механізм відновлення справедливості — через репарації, через міжнародну допомогу, через благодійні або трастові фонди. То невже вони не можуть це зробити — а це маю робити я один і мої колеги-волонтери?”
“Перш за все після полону необхідна якісна реабілітація”
“Для цих хлопців перше, що потрібно — це якісна реабілітація. Зараз їх оглянуть лікарі. Після того, як ми знатимемо конкретні потреби кожного — а вони є у всіх без винятку, бо фізичний стан хлопців не дуже добрий — ми зможемо діяти далі.
Тобто так — вони енергійні, на емоційному підйомі, тримають силу духу, але видно, що фізично виснажені. Стан людей, які повертаються з російського полону, часто є критичним, а наявність слідів тортур — радше правило, ніж виняток.”
“Є колонії, де б’ють майже щодня”
“Є колонії, де б’ють нещадно — майже щодня. Це режимні колонії. Мені, можна сказати, пощастило. У нашій колонії, якщо били, то зазвичай тих ув’язнених, які не могли себе захистити.
З роками перебування формується певне реноме серед співкамерників. Якщо бачать, що ти тримаєшся, не ламаєшся, не співпрацюєш з адміністрацією, не доносиш, не "стукаєш" за пайку, тоді до тебе інше ставлення.
Оце тюремне гуртування та єдність дуже допомагає триматися, бо суттєво звужує простір маневру для адміністрації.
Звісно, про будь-які людські санітарні умови не йдеться — росіяни цього не забезпечують. Ми робили все самі: хтось шив собі додатковий матрац, хтось робив стільчики, хтось — столики. Людина йшла — а той стільчик залишався іншому".
Міжнародний комітет Червоного Хреста — не готовий надавати допомогу, яка прямо пов’язана з катуваннями
В Україні потрібно пройти перший, другий, третій крок, щоб отримати всі довідки і довести, що ти справді був у полоні. І за кордоном — коли українська організація звертається до міжнародних донорів і каже — допоможіть, у нас є така ситуація, ось що ми пропонуємо — вони відповідають, що політичної волі до цього немає.
Так само і з міжнародними організаціями. Міжнародний комітет Червоного Хреста не готовий надавати допомогу, яка прямо пов’язана з катуваннями. Бо для цього треба визнати факт катувань. А вони не можуть цього зробити, бо декларують нейтральність. Бо щоб лікувати людину від наслідків катувань — треба прямо сказати, що ці наслідки є результатом катувань. Дуже суперечлива ситуація.
Тому велика подяка МКЧХ за те, що вони погодили цього року — як і два попередні — відпочинок і реабілітацію дітей українців, чиї батьки перебувають у полоні. Діти цього літа знову поїдуть у Карпати. Але й запитань до керівництва МКЧХ у нас теж дуже багато".
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube
