49-річний Віктор Пірог загинув під Бахмутом у липні 2023 року – внаслідок обстрілу російських військових він отримав поранення ніг. Побратимам вдалося евакуювати свого командира – для цього на ношах несли його майже п'ять кілометрів до місця евакуації й передали медикам. Втім, за кілька днів він помер у лікарні.
Віктор – родом з Харківщини. У перші дні вторгнення він пішов добровольцем у тероборону, бо не мав бойового досвіду. Згодом долучився до контрнаступу, щоб звільняти рідну область. Про бойовий досвід та останній вихід командира відділення на псевдо Харків – у матеріалі Суспільне Чернівці.
У цивільному житті Віктор був будівельником. З дружиною Іриною познайомився 14 років тому й переїхав на Буковину. На початку повномасштабного вторгнення російські військові окупували рідне село Віктора Піски-Радьківські – щоб звільняти його та Харківщину, добровольцем пішов на службу. Про це рішення Ірина дізналася, коли чоловік вже був у війську.
"У нас були хороші відносини. Ми зустрілися, коли нам було не по 20 років, а трохи старші. В обох за плечима був життєвий досвід, тому ми цінували одне одного. Ми прийшли на обід, й він мені сказав: "Ірка, я маю тобі щось сказати таке, за що ти будеш сваритися. Я записався в ТрО. Йду воювати". Я, звісно, плакала й просила не йти, але він твердо сказав: "Це мій обов’язок. Я йду захищати Батьківщину!", – розповідає Ірина.
Віктор пройшов військовий вишкіл й у вересні 2022 року долучився до контрнаступу на Харківщині – зокрема, допоміг деокупувати п'ять сіл у Куп'янському районі.
"Йому було боляче, коли звільняли Харківську область. Він важко сприймав те, що російські військові зробили із селами та будинками, але казав, що після завершення війни ми все відбудуємо. Вірив у світле майбутнє", – каже Ірина.
За час служби Віктор отримав позивний "Харків" та став командиром одного з відділень 107 бригади тероборони. Після Харківщини Віктор воював на Донеччині. Дружина каже, він багато чого не розповідав про службу, аби вона не хвилювалася, але говорив: "Якщо є на землі пекло, то воно тут – під Бахмутом".
Під Бахмутом був останній бойовий вихід командира – це сталося 15 липня 2023 року. Тоді Віктор з побратимами мали завдання висунутися на певні позиції й закріпитися там, розповідає військовий з позивним "Кузя".
"Ми тільки-но повернулися з одних позицій, фактично одну ніч перебули, й нам сказали готуватися до другого виходу. Сказали, що коли ми зайдемо, нас зустрінуть й покажуть позицію, де ми маємо закріпитися. Нас було одинадцятеро. Я йшов крайнім, а Вітя – одним із перших", – розповідає військовий.
Як тільки бійці дісталися позиції, потрапили під обстріл російських військових. Віктор отримав осколкові поранення ніг. Вцілілі побратими впродовж двох годин несли його на ношах до місця евакуації. Дорогою він ще з ними розмовляв.
"Вітька дорогою сварився з нами, щоб ми спокійніше його несли. Ну, так ніяк не виходило спокійніше через постійні обстріли, та й сил бракувало. Руки "обривалися". Там дистанція була десь у п'ять кілометрів", – каже військовий з позивним Кузя, який евакуював Віктора.
"Було важко під обстрілами. Ніхто не очікував, що так буде. У Віті були поранені дві ноги, але він був при свідомості. Розмовляв та постійно просив попити. Ми донесли, а потім його відвезли до стабілізаційного пункту. Розмовляли з лікарями у той же день та наступний. Вони казали, що все нормально, буде жити", – каже ветеран Анатолій Горбатюк.
За словами ветерана, потім у Віктора зупинилося серце, втім, лікарям вдалося його реанімувати. Наступного дня медики повідомили, що військовий помер.
Дружина Ірина розповідає, що у ті дні була спокійна за Віктора, бо він попередив, що планує відпочивати з побратимами. Через це не хвилювалася, що чоловік не виходив на зв'язок.
"О другій ночі я отримала коротке повідомлення: "Ірка, не переживай. Вийду на зв'язок через кілька днів". На четвертий – мені подзвонили його побратими. Я написала чоловіку, щоб запитати, в якому госпіталі він перебуває, бо хотіла приїхати, але він не відповідав. За дві години мені повідомили, що мій чоловік помер – на жаль, медикам не вдалося врятувати його життя на операційному столі", – пригадує дружина.
Віктор не мав бойового досвіду, але побратими кажуть, що у свої майже 50 років він мав кращу витривалість та фізичну підготовку, аніж молодші військові.
"Для відео фільмують таких здорових, бородатих дядьків, а війни виграють отакі 50-річні. На таких тримається фронт. Знаєте, є командир, а є – лідер. Харків був саме з лідерів і своїм прикладом показував, як та що треба робити. Він страху ніколи не показував. Якщо потрібно було йти, то був першим", – каже ветеран Горбатюк.
Віктора Пірога поховали 21 липня 2023 року у його рідному селі Піски-Радьківські. Посмертно його нагородили медаллю “За визволення Харківської області”.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
