У Чернівцях попрощалися з бойовою медикинею Марією Чуріковою. Понад 20 років вона працювала в обласній клінічній лікарні. Під час пандемії Covid-19 лікувала пацієнтів в інфекційному відділенні, а в червні 2022 року добровільно пішла рятувати бійців на "нулі" – довгий час під Бахмутом.
На початку липня Марія з побратимами потрапила у кільце на Луганщині – їх обстрілювали російські військові. Під час порятунку товариша жінка отримала осколкове поранення. Медики два тижні боролися за її життя, втім не змогли врятувати. Як рідні та побратими згадують Марію – у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Йшла туди, де найбільш небезпечно"
Марія Чурікова під час пандемії COVID-19 сама попросила перевести її в інфекційне відділення, щоб допомагати пацієнтам, а на початку повномасштабної війни добровільно долучилася до війська.
"Я була однією з перших, хто захворів на COVID-19, і можливо вона побачила, що люди страждають і потребують допомоги. Це врятувало багатьох людей. Там, де найбільше подій і найбільш небезпечно, вона туди подавалася", – розповідає донька військової Ольга.
За словами дівчини, родина була проти того, аби Марія йшла на фронт, бо боялися за неї. На це жінка відповідала, що хоче захищати людей. Вона відразу просила направити її на лінію зіткнення, бо там могла бути найбільш корисною.
"Під час відпочинку переживала за бійців на позиціях"
Марія доєдналася до чернівецької 107 бригади тероборони. За час служби пройшла багато "гарячих" точок, а найдовше перебувала під Бахмутом. Про службу рідним не розповідала, бо не хотіла, щоб вони переживали. Повідомляла лиш приблизну область та надсилала світлини місцевості й тварин.
Як медик Марія виконувала різну роботу: працювала як на позиціях, так і в стабілізаційних пунктах, вела поранених від окопів до лікарні, розповів побратим медикині з позивним Логіст. Втім розуміла, що порятунок людини найбільше залежить від першої допомоги, тому намагалася більше перебувати в окопах разом з побратимами.
Своїм досвідом ділилася з іншими медиками та консультувала, як краще надавати допомогу товаришам. Знала їхні історії хвороб та які ліки краще призначити.
"Вона була цілеспрямованою й зарядженою на роботу. Постійно перебувала на зв'язку. Навіть під час відпочинку переживала за людей, які були на позиціях, та їхнє здоров'я. Як будь-який медик, як будь-хто з нас", – каже Логіст.
"Хлопці порівнювали: "Вона мовчить — і я не маю права кричати""
Останній рік медикиня служила на Луганщині. Там під час однієї з евакуацій потрапила у кільце – її з побратимами обстрілювали російські військові. Напередодні один з бійців отримав уламкові поранення ніг й не міг ходити.
Марія вийшла на цю позицію й надала йому допомогу. Але, коли евакуаційна група несла пораненого у безпечне місце, їх виявив російський дрон. Він скинув боєприпас позаду групи – ближче до Марії, яка "замикала" групу.
"Поранених з одного стало шестеро. Найбільше осколків отримала Марія, але вона продовжила керувати хлопцями, які надавали допомогу їй та іншим. Дуже допоміг багі, на якому їх швидко доставили з поля бою. Машина дуже маневрова й швидко вивезла з-під прицільного вогню", – каже Логіст.
Логіст сам є фельдшером медичного пункту й разом із санітарним авто був готовий надавати медичну допомогу евакуйованим. Він допомагав стабілізувати Марію та інших бійців, поки їх везли до стабілізаційного пункту – там важкопораненим могли надати хірургічну допомогу.
"Ми бачили, що в неї бокове поранення, осколки зайшли всередину. Коли стабілізували її, то дивилися до інших бійців. Вони сиділи з боку й бачили, як Марія стійко стримує біль. Самі мовчали й кожен сидів та порівнював: "Вона мовчить, і я не маю права кричати"", – каже Логіст.
Це сталося на початку липня. Спершу Марію госпіталізували в шпиталь у Харкові, а потім перевезли до Києва. Рідним повідомили, що один з осколків потрапив у печінку, й у жінки відмовили нирки. Апарат підтримував життєдіяльність Марії, розповідає донька Ольга.
"Перші три дні вона була в сильній паніці. Думала, що перебуває в лікарні три місяці, її зараз вилікують і повернуть назад – в саме пекло. За ці понад два роки вона дуже втомилася, бо майже постійно перебувала на "нулі". Потім вона почала оживати на очах. Казала, щоб приносили їй кросівки, бо вона вже хоче ходити", – розповідає Ольга.
"Медики живим коридором зустрічали колегу"
Марію планували перевести до лікарні Львова – там родина могла бути з нею, поки жінка не одужає. Ольга розповідає, коли повернулася в Чернівці, мати перестала відповідати на дзвінки, а потім її телефон вимкнули. Згодом дізналася, що стан жінки погіршився. В дорозі до Києва рідні отримали дзвінок від лікарів про те, що Марія померла. Це сталося 16 липня.
"Їй ставало краще. Вона думала, що вже все добре, й була готова вставати й бігати. Думала, вже може повертатися додому. Коли нам сказали це, то ми просто зупинилися з татом біля узбіччя й обоє плакали. Вперше в житті бачила його сльози", – розповіла Ольга.
Марії було 50 років. Її поховали на Центральному кладовищі Чернівців. Вздовж головної вулиці міста та повз обласну лікарню, де працювала жінка, медики утворили живий коридор. Зустрічали полеглу колегу з квітами та лампадками, ставали навколішки перед траурним кортежем.
На кладовищі Ольга отримала нагороди матері за службу. Зараз дівчина навчається в медичному коледжі й теж планує стати медиком.
"Мене дуже надихнула моя мати. З дитинства казала, було б добре, якби і я стала медиком. Й у школі я зрозуміла, що це моє. Можливо мені від неї передався характер – якось допомагати людям. Вона справді була доброю й нічого не потребувала натомість. Я б навіть сказала, що була моїм героєм".
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
