Був готовий шукати тіло: буковинський аеророзвідник Погорений втратив батька на війні

Був готовий шукати тіло: буковинський аеророзвідник Погорений втратив батька на війні

Ексклюзивно
Олександр та Сергій Погорені
Олександр та Сергій Погорені. Суспільне Чернівці

Військовий Сергій Погорений загинув на Харківщині, де наступають росіяни. Приблизно два тижні його вважали зниклим безвісти. Його син Олександр — теж у війську, він аеророзвідник. Син розповідає, що спочатку побратими не могли знайти тіло, тому він готовий був сам приїхати, щоб дронами шукати батька. Однак згодом бійцям вдалося це зробити. Олександр їхав на впізнання. Тепер він з рідними вдома, аби востаннє попрощатися з татом. Суспільне Чернівці поговорило з Олександром про його батька, далі — пряма мова.

Про бойовий шлях

Я свій вибір зробив 25 лютого, тобто протягом 24 лютого ще вагався — йти, чи не йти. Мені вистачило доби, щоб зробити свій вибір. Батько наважився через два тижні.

Він потрапив у нацгвардію, тоді частина формувалась, служив у Садгорі. Ми з ним зустрілися уже в квітні, спершу я був у тій частині, а він уже згодом туди заїхав і майже пів року служив.

Батько постійно просився на фронт, його таки перевели у Харківську бригаду наступу «Спартан». Ми з ним мали пересіктись на Бахмутському напрямку. Я тоді був уже на позиції, а він мав заходити. Та ми розминулися.

Він був піхотинцем, я б не сказав, що штурмовиком, але їх використовували як штурмовиків. А до війни батько був звичайним цивільним. У 1991 році застав строкову службу під час розпаду Радянського Союзу. Приймав дві присяги — і радянську, і нашу українську.

У Бахмуті батько десять днів був на позиціях у приватному секторі міста. На дев'ятий день отримав поранення, але позицію не залишив. Йому осколками посікло руки і бедро. Він сказав, що відчув, як біля нього гучно вибухнув снаряд. Потім прилетів другий. Основні осколки потрапили в шолом. Йому пощастило, що був екіпірований. Це і врятувало життя.

Після Бахмута батько лікувався в госпіталі. Коли одужав, то їх почали готувати до наступних операцій. В основному він увесь час проводив на полігонах. А згодом подзвонив і сказав, що вони будуть йти штурмувати позиції на Запорізькому напрямку — він брав участь у контрнаступі влітку 2023 року. Він розказував про цей штурм. У його голосі був страх. Я його розумів, бо штурмувати — це найважче, найстрашніше. Потрапити в полон найбільше шансів, коли наступаєш.

На Запоріжжі вони на БМП заїжджали на позицію через мінне поле. Дорога була пристріляна і міни лягали близько до них. З того дня він запам'ятав глухі звуки і як його глушило в тій БМП. Тоді вони чудом виїхали, і командування вирішило перенести операцію на наступний день.

Батько ніколи не відмовлявся йти у бій. Казав, що він старший, тому поїде на позицію, а молоді хлопці нехай залишаються. І наступного дня він знову поїхав на штурм, вони зайшли на позиції, які залишили росіяни, які потім ті позиції обстрілювали. Його важко поранило: осколком живіт пробило, руку та ноги посікло. Його змогли евакуювати — привезли в Запоріжжя, прооперували, а потім у Дніпро, далі — Вінницю, де досить гарно лікували.

Він лікувався понад пів року. Опісля поїхав відбивати наступ на Харківщину. Казав, що буде йти на позиції старшим. У нього було завдання зайти на відбиті позиції, утримувати та розкопувати їх далі.

У мене день народження 20 травня, а він 18 травня заходив. Сказав, що не встигне привітати мене в день народження. Але зробить це, коли прийде з позиції. 23 травня він загинув.

Був готовий шукати тіло батька: буковинський аеророзвідник Погорений втратив батька на війні
Олександр та Сергій Погорені. Олександр Погорений

Пишаюся, що тато загинув у бою

Батько двічі вижив після складних поранень, однак 23 травня втретє не пощастило — загинув від мінометного обстрілу. Його тіло не могли знайти та забрати з позиції. Я був на зв'язку із батьковим командиром та домовився, що ми з моїм побратимом візьмемо дрони і приїдемо шукати його.

З четверга на п'ятницю група група вийшла на ті позиції, щоб винести тіла. О шостій годині ранку командир написав, що батька знайшли.

Тепер він востаннє приїде додому. Ми його будемо ховати, як героя.

Я вирішив повернутися на фронт на ще одну ротацію, бо не хочу так просто це залишати. Водночас розумію свою маму, сестру та дівчину. Для них це важко, бо на місці батька можу бути я. Проте скажу, що краще загинути в бою, чим втопитися в річці Тисі.

Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

На початок