"Мамо, не плач". Як сімʼя з Буковини півтора роки чекала на прощання з загиблим на війні татом

"Мамо, не плач". Як сімʼя з Буковини півтора роки чекала на прощання з загиблим на війні татом

Лариса Бурлака
Мар'ян та Лариса Бурлаки. Суспільне Чернівці

Біля одного з будинків у селі Ломачинці відчинені ворота. Жінка, повністю одягнена у чорне, готується до похорону свого чоловіка. З нею — двоє синів, 11 та 8 років. Лариса не стримує сліз, як тільки починає розмову. Старший син Максим підходить до неї, обіймає і каже: "Мамо, не плач". Заспокоювати її просив загиблий батько, коли був на фронті.

Поруч з цим будинком — крутий берег Дністра та висока гостра скеля. Сюди Лариса з чоловіком та дітьми ходила відпочивати. Влаштовували пікнік, грали футбол. Зараз вже втрьох приходять на це місце, щоб згадати про Мар'яна та мовчки посидіти.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Сім'я Мар'яна Бурлаки на місці, де вони раніше відпочивали разом. Суспільне Чернівці

"Підготувала портрет для похорону"

На комоді у вітальні — нагороди загиблого Мар'яна Бурлаки та його фото. На вишитих рушниках — портрет, який дружина підготувала для похорону.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Комод з нагородами та фото полеглого чоловіка. Суспільне Чернівці

"Знаєте, люди роблять портрет у військовій формі. Але мені вже так ця військова форма набридла. Я хочу, щоб він був усміхнений. Бо таким він був — веселим і усміхненим. Таким я його запам'ятаю", — каже Лариса.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Портрет Мар'яна Бурлаки, який дружина підготувала на його похорон. Суспільне Чернівці

Вперше військову форму Мар'ян одягнув у 2014 році. Він пішов добровольцем в АТО й служив півтора року. Коли почалось повномасштабне вторгнення, без роздумів вирішив повертатись у стрій.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Мар'ян Бурлака з побратимами. Фото надала Лариса Бурлака

"Він прокинувся о 5 ранку і сказав: "Я збираюся в Сокиряни у ТЦК, це мій обов'язок, я маю найперший іти воювати, я маю захищати Україну, державу і дітей своїх", — пригадує дружина.

Поки жінка це розповідає, у сусідній кімнаті рідні розкладають рушники та цукерки. Їх за кілька днів роздаватимуть разом з поминальним хлібом людям на похороні. З дня смерті Мар'яна й до похорону пройшло понад півтора року. Спочатку Мар'ян був безвісти зниклий, потім сім місяців чекали результатів ДНК-тесту. 19 квітня його тіло привезуть, 20 квітня відбудеться похорон.

"Я обіцяла йому доробити ремонт"

"Я не знаю, чи будуть тіло заносити в дім. Бачила, що хлопців, які раніше загинули, привозили на подвір'я. Звичайно, я хотіла б, що Мар'ян був у хаті. Бо коли він йшов на війну, ми тільки почали ремонт — тут все було розвалене. Ми дуже мріяли зробити ремонт. Я йому пообіцяла, що дороблю все. Доробила. Купила машину. Але його нема".

Нещодавно Ларисі привезли замовлені меблі на кухню. Розповідає, сіла в ній і вголос сказала: "Мар'ян, я хату закінчила. Лиш тебе нема".

"А що там ховати? Там лиш кістки"

"За ці кілька днів, поки я їздила скуплятись до похорону і робила портрет, почула, що говорять люди. Мене це здивувало. Люди кажуть: "А що там ховати? Там лиш кістки". Невже мій чоловік... Це не кістки, це мій чоловік! Це людина, яка пішла за нас усіх воювати, щоб ми тут мали спокійний сон. Не знаю, що відповісти таким людям", — каже Лариса.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Лаиса Бурлака. Суспільне Чернівці

Коли жінка плаче під час розповіді, старший син в протилежній частині кімнати також витирає сльози. Кілька хвилин в кімнаті тиша.

"Я знав, що тато на війні, але я просто не вірив, що він помре"

"Я думав, що він в полоні. Чи ховається від росіян. Я дуже сильно думаю про тата, бо я його дуже люблю", — каже 11-річний Максим, опускає голову і починає плакати.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Старший син Максим під час того, як розповідає спогади про тата. Суспільне Чернівці

Далі хлопець розповідає, як любив з татом грати футбол і комп'ютерні ігри. Робити повітряних зміїв і діставати їх з дерев. Майструвати качелі. Максим починає посміхатись, коли згадує: "Тато давав мені руля на жигулі — ми їхали. І подарував мені шуруповерт. Ми ще салюти запускали. Було у мене хороше дитинство".

"Зараз тата немає, а я терплю"

"Хочеться до тата подзвонити. Поговорити, порозказувати йому все, як в хаті [зробили ремонт]. Зараз його немає, а я терплю. Похоронять — так похоронять. Будемо приходити до нього на могилу, класти квіти. Тепер маму підтримую, помагаю їй, бо брат ще малий. Але дуже скучаю за татом і дивлюсь фотки з ним".

Фото з чоловіком довелося дивитись і Ларисі — у Києві. Туди вона повезла свого старшого сина. Він мав здати ДНК-зразки після того, як співпали ДНК Мар'яна та його матері. У Києві Лариса сама попросила показати їй фото тіла чоловіка, аби бути певною, що це він.

"Я його впізнала. Свого чоловіка. Впізнала його по майці, по тілу, по руках. Він цілий. Поранення в голову. Це дуже важко. Цих півтора року у нас був дуже важкий період. Я не можу пояснити, наскільки важкий. Хтось це розуміє, хтось не розуміє", — каже Лариса.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Лариса Бурлака з прапором, на якому роздруковане фото полеглого чоловіка. Суспільне Чернівці

Вночі переписувались, а вранці він вже не відповів

Мар'яну було 38 років. Він загинув у вересні 2022 року у Берестовому Бахмутського району на Донеччині. Служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді.

"29 вересня ми до 2 години ночі переписувалися. Але в нас така переписка була. Він мені казав: "Може, я тебе чимось образив? Ти в нас сильна. І якщо щось станеться, то ти все зможеш. Ти витягнеш дітей". А я йому кажу: "Мар'ян, я не хочу нічого чути, я хочу, щоб ти додому приїхав".

Вони домовились зідзвонитись о 9 годині, аби обговорити деякі питання з ремонтом. Але Мар'ян вже не відповідав. За три дні Ларисі принесли сповіщення, що він зник безвісти.

"Востаннє ми переписувалися як ніколи багато. Ми скидали фотографії, я писала за дітей. Але все одно я так багато йому не договорила. Війна. Сьогодні він є, а завтра — нема. Він ввечері був, а вранці вже немає. І все, і ти не можеш нічого зробити".

Відмовлялась вірити, що чоловік загинув

Лариса дізналась, що її чоловік серед загиблих, у квітні 2023 року. Тоді під час обміну в Україну повернули 80 тіл. Ларису спитали, чи впізнає вона речі: жетон, печатку та срібний хрест. Вона все впізнала. Сказали, що робитимуть ДНК. Але Лариса все одно не вірила у смерть чоловіка. Сподівалась, що речі Мар'яна потрапили до тіл загиблих військових випадково.

"Я понаходила російські Telegram-канали. Я вам чесно скажу, це лиш зрозуміють ті люди, які це пережили. Ми вставали зранку, я дивилася постійно в Telegram, які там розірвані тіла були. Там були без голів, без животів. Я це все дивилася, чи немає мого чоловіка, чи, можливо, він в полоні".

Шахраї у Facebook бачили пошуки зниклого безвісти і вимагали грошей

Також Лариса намагалась знайти чоловіка через Facebook. Публікувала оголошення, що він зник безвісти і просила людей, які мають про нього інформацію, телефонувати.

Їй дзвонили вночі — з російських номерів, у Whatsapp. Одні представлялись працівниками в'язниці й казали, що він там. Вони нібито мали показати відео з ним, але спершу просили грошей.

"Хоч я його речі впізнала, але думаю: а може він живий? Були випадки, що я скидала гроші. Жінка написала на месенджер: "Я знаю вашого чоловіка, я працюю в 10-ій бригаді, я медик і я знаю, що він поранений". Я скинула і вона мене заблокувала. Я розумію, як людей розводять на гроші. Але вони так говорять, що ти просто хочеш вірити, що він дійсно живий".

Живе планами, які будували з Мар'яном

Подружжя планувало звести велику теплицю й вирощувати огірки на продаж. Коли мине трішки часу, жінка хоче реалізувати ці плани. Також буде доглядати абрикосовий сад, який вони з Мар'яном посадили біля хати.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Сад, за яким любив доглядати Мар'ян. Суспільне Чернівці

"Ми доглядали цей сад. Він чистив постійно. І йому це подобалося. Будемо так далі жити. Робити те, що планувала з ним. Жити без нього буде дуже важко, я знаю. Я вже налаштувалася, що буде дуже важко".

Лариса досі бачить сни з Мар'яном. Як вони обоє на гострій скелі. У місці, де вони познайомились. Куди ходили відпочивати з дітьми.

"Мамо, не плач". Сім'я з Буковини півтора року не може попрощатись з загиблим на війні татом
Дружина полеглого військового. Суспільне Чернівці

"Для мене він мій герой. І я хочу, щоб за нього всі пам'ятали. І я буду робити все для цього. Навіть назвати вулицю на його честь. Бо він справжній герой, який йшов з першого дня. Який говорив: "Хто, як не я?".

Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]

Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини

На початок