Понад 150 кімнатних рослин, робота на городі з п'ятої ранку та навчання на медбрата. І все це — у 19 років. Переселенець із Херсонщини Андрій Новак після важкої евакуації відроджує колекцію рослин у Кельменцях на Буковині. Свої попередні квіти хлопець змушений був залишити в окупації. Через стрес від переїзду Андрій захворів, проте, каже хлопець, саме догляд за рослинами допоміг йому повернутися до життя. Зараз Андрій рятує квіти і вчиться лікувати людей. Історія юнака, який адаптується на новому місці — у матеріалі Суспільне Чернівці.
Серед своєї колекції рослин Андрій показує рожеву квітку. Каже, що саме з неї почалася його нова колекція.
«Це сама перша моя пеларгонія. Їй десь два роки, це мені мама купила. І з неї усе почалося», — розповідає хлопець.
За два роки у його кімнаті в Кельменцях зібралося понад 150 рослин. Хлопець доглядає за ними та веде блог в інстаграмі.
Першу колекцію рослин хлопцю довелося залишити вдома на Херсонщині. За словами Андрія, восени 2022 року багатодітна родина вирішила виїжджати з окупації. Щоб оплатити евакуаційний автобус, продали двох корів. Із собою брали найнеобхідніше — по дві сумки та документи.
«Ми приїхали зі Скадовського району, з села Тарасівка. Зараз воно окуповане Росією. Я з багатодітної родини. Я — восьма дитина, і є ще найменший брат. У нашій колекції вдома було понад 80 квіток, які ми всі роздали та подарували», — каже хлопець.
Андрію було 15 років, коли він разом із родиною виїжджав із Херсонщини. Дорогу до Запоріжжя хлопець згадує як одну з найстрашніших у своєму житті — попереду були десятки російських блокпостів.
«До Запоріжжя ми проїхали 32 російські блокпости. На кожному нас зупиняли, треба було показувати документи. Старшим чоловікам доводилося роздягатися, щоб вони показували татуювання. Потім заїхали в "сіру зону". Там або ти проїдеш її, або вже не повернешся. Навколо були зруйновані будинки, розбиті машини, і не знаєш, чи були там люди, чи ні», — згадує Андрій.
Після переїзду на Буковину Андрій вступив до професійного ліцею. Через стрес у хлопця виникли проблеми зі здоров'ям, тому більшість часу він проводив удома. Тоді знову почав займатися рослинами.
«Коли я захворів, самопочуття було таке, що не хотілося нічого. Було дуже погано. І так вийшло, що я почав займатися квітами, і це дає мені натхнення жити далі. Буває, беру на реанімацію квіти, які вже гинуть, і висаджую їх», — ділиться переселенець.
Як розповідає Андрій, частину рослин він купував, частину виростив з насіння, також отримує поштою або обмінює. Деякі йому подарували вже тут — у Кельменцях.
«Цю китайську троянду мені подарувала дуже хороша сусідка бабуся Галина», — розповідає хлопець.
Саме сусідів родина називає одними з тих, хто допоміг освоїтися після переїзду.
«Нам дуже пощастило із сусідами. Вони завжди руку допомоги дадуть. Як тільки ми приїхали, принесли посуд, ложки, вилки, миски, чашки, бо ми ж приїхали без нічого», — згадує юнак.
Андрій каже, що також вдячний родичам, які живуть на Буковині. Після переїзду вони активно підтримували та допомагали їм освоїтися на новому місці.
Зараз родина проживає у будинку, який їм тимчасово надали. Андрій каже, що спершу було важко пристосуватися на новому місті — інший клімат, інші традиції, інша вимова. Іноді доводилося зустрічатися з упередженням.
«Тут люди не завжди розуміють, що таке ВПО. Зустрічаю на базарі людей, і вони кажуть: "У тебе мова не така". А ми відповідаємо, що переселенці. Вони питають: "А чого ви приїхали?". Є й ті, хто розуміє, підтримує і допомагає», — зазначає він.
Хлопець розповідає, що догляд за колекцією займає у нього до шести годин на тиждень.
Разом із братом Андрій допомагає родині вирощувати овочі. Ранню картоплю, помідори, огірки та інші овочі продають на місцевому ринку. Каже, що для цього доводиться рано прокидатися.
«О п'ятій годині ми встаємо, щоб до одинадцятої продати овочі на базарі. Наша родина така, що знає слово "треба". Треба працювати, бо більше гроші ніде не візьмеш», — каже хлопець.
Зараз Андрій дистанційно навчається на другому курсі медичного коледжу та хоче стати медбратом. Каже, заняття квітами допомагає йому переключатися і менше думати про дім на Херсонщині.
«Квіти — це для душі. Раніше я думав про Херсон, про те, як там було. Зараз доглядаю за рослинами, і ті думки відходять на другий план», — розповідає Андрій.
Через чотири роки після евакуації родина Андрія вже не планує повертатися, бо знову починати все з нуля для них складно. Каже, за цей час вони звикли до життя на Буковині. Тепер Кельменці стали для них новим домом.
«Людина, як та квітка, що пускає нове коріння на новому місці. Квітці легше знайти місце для життя: їй потрібне сонце, ґрунт, вода. А людині потрібні люди та дім. Наша родина, як квітка, вже пустила коріння тут, на Кельменеччині. Ми вже пристосувалися», — підсумовує Андрій.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
