Понад 30 років колишня вчителька української мови з Буковини Ольга Грекул перетворює свій город на поле жоржин. Ще нещодавно вирощувала тут понад 150 сортів, а зараз, каже, залишила понад сотню.
Ми приїхали у Шипинці до квітникарки у вересні — коли сонце уже не таке палюче й не обпікає квіти. 82-річна жінка зустріла нас на подвірʼї.
Перед тим, як повести на поле жоржин, запросила до хати, аби показати каталог, звідки замовляє квіти.
«Я люблю жоржини, а вони — мене. Я з ними говорю, як з людиною. Можу навіть погладити їх і поцілувати. Казав на мене чоловік: "Слаба на цілу голову і на квітки. А я йому відповідала: "Васильку, ще нема того лікаря, ще не народився і не вивчився, щоб лікував від квітів. Може від хвороби лікувати, а від квітів — ні», — каже Ольга Грекул.
Кожен сорт квітів Ользі сфотографували дочка та сусіди. Ці фото заламінували й підписали. З цим каталогом та живими квітами жінка ходить на Калинівський ринок.
«На базарі я маю своє місце біля входу, там продаю жоржини другий рік, а то я не продавала, я це все роздавала: до мене приходили на весілля, на родини, на хрестини, на звіздини, до церкви, до каплички, на іменини, на що хочете».
Поміж бесіди про квіти Ольга розповідає деякі факти з життя: що любить накладати сорочки бісером, і що має внука — чемпіона України та Європи з боксу. Його кубками та медалями увішані стіни й полиці в кімнаті.
Далі квітникарка проводить до жоржин — вони займають значну частину городу.
«У мене є 50 арів, пів гектара. То я можу виділити собі на улюблену справу. Я скільки хочу, стільки і можу взяти, хоч і пів городу!».
«Я займаюся жоржинами багато років. Але коли вийшла на пенсію, то я займаюся професійно. Я вже набила руку собі, що я вже знаю кожну квітку, знаю, як доглядати».
Першим показує сорт «Mystery Day», кущі якого біля входу в город.
Сорти саджає рядами. Переходить від одного до іншого і називає кожен з памʼяті.
Розповідає, коли і де купила. Частину назв каже англійською мовою.
«Тут дуже гарна біла була, «Boom-boom White», але я зірвала на базар. Біля них — «Boom-boom Red», червона темна. А це випадково попала «Росія». Хоч мій син казав не називати Росією. А я його питаю: «А як називати?». Він каже: «Як хочете, але не Росія». А у нас наша квітникарка каже: «Червона калина», — каже Ольга.
Це — не єдиний сорт, назву якого з початку повномасштабного вторгнення «українізували». Так сорт «Жемчужена» став «Перлиною». Це — улюблені квіти Ольги Іванівни.
«Це найдорожча і найкраща».
«Це також дуже ходове, Sweet Fabienne. Дуже гарна. Я посадила два ряди. У Sweet Fabienne, напевно, коріння дуже солодке, бо ведмедка, бачите, у мене худоба, і багато перегною і гною, там ведмедка водиться. І вона так заїдає Sweet Fabienne, що я викопую і рятую їх».
Картоплини жоржин жінка має з різних куточків України. Наприклад, «Синю птицю» їй подарував квітникар з Криму.
Ольга знає, як називають різні сорти і закордоном. Каже, що сорт «Наталі» у Нідерландах рожевий, але вона має іншого кольору з України.
— Ваш чоловік казав, що у вас лише квіти у голові. А що кажуть односельці?
— Я їм роздаю, кажу: «Беріть, люди, беріть, саджайте». А вони кажуть: «Це треба викопувати». Мало хто хоче. Люди зайняті своїми справами. Кожен має свою улюблену справу. А я нічо не хочу, я лише це хочу».
Далі квітникарка розповідає про сорт «Усмішка». На одному кущі якого росте і червона, і біла, червоно-біла квіти.
«Про жоржини я можу розказувати не пів години, а два дні»
«Троянди, наприклад, цвітуть двічі на рік. А ці — безкінечно, ти їх рвеш, а вони далі цвітуть, ти їх рвеш, а вони далі цвітуть. Я не можу вже без них».
Жоржини цвітуть з червня по вересень, а то і жовтень, поки не будуть морози.
«Доглядати важко, але якщо ти це любиш, то будеш це робити. Найголовніше — їх треба чистити, кожне стебло. Бо як не чистити, то розцвіте багато і маленьких. Треба і сапати, і збирати бурʼяни, підʼязувати».
«Оцю дуже люблю. Це Ferncliff Illusion. Вона має малиновий край, а як розцвітає, має 30 сантиметрів в діаметрі і стає майже біла. Дуже гарно це».
Любов до жоржин Ольга перейняла від мами.
«Вже я так і умру з цим. Це мусить бути. У мене квіти мусять бути, поки я живу, поки я буду займатися цим. Я не можу інакше, бо я бачила, що моя мама це любила. І це передалося в генах. Це не просто так».
«Я думала, що моя дочка, як я помру, то вона найме сусіда і відвезе квіти на аеродром у яму. Але вона не відвезе. Я вже побачила цього року, що вона не відвезе».
Коли Ольга ділила квітки, відпадали картоплини окремо і залишалися у саду. Тоді донька запропонувала їх посадити.
Оксана моя знайшла, зібрала їх, вони пустили колечко. Оксана зібрала та каже: «Мам, посадіть, нехай вони не мучаться тут». І я посадила. Я посадила. Вони прийнялися. Вони не будуть цвісти, але я вже знаю, що моя Оксана не викине.
Ще три ряди Ольга Грекул посадила окремо — на ділянці городу, де люди переходять з однієї вулиці на іншу.
«У мене тут прохідний двір. Люди, кому треба, тут переходять. І родина, і чужі люди. Я навіть не загородила. І я посадила три ряди жоржин, аби їм було гарно».
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
