Цього разу йтметься не про родину чи династію у звичному сенсі цього слова, а про кілька поколінь культурних та церковних діячів, що свого часу були об’єднані зусиллями архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича.
Владика Лазар був одним із найвпливовіших церковних ієрархів та політиків української козацької держави ІІ половини 17 століття. Про його походження відомостей мало, навіть не можна точно вказати місце його народження. Він отримав гарну для свого часу освіту та досить швидко зробив собі церковну кар'єру – став чернігівським єпископом та місцеблюстителем митрополичої кафедри у Києві.
Приступивши до виконання своїх єпископських обов’язків на Чернігівщині, Лазар Баранович одразу ж розпочав активну будівельну та просвітницьку діяльність. Для цього йому потрібні були великі гроші, і він їх отримував від козацької старшини. Але найважливіше – потрібні були здібні люди. І владика намагався оточувати себе талановитими богословами, проповідниками, митцями. Своє оточення Лазар Баранович підбирав старанно, завжди підтримуючи перспективних людей.
Так, саме на наполягання владики Лазаря до Чернігова перебрався Феодосій Углицький, який мав давні приязні стосунки із Барановичем та заради Чернігова залишив Київський Видубицький монастир. Наступні майже десять років життя Феодосія Углицького будуть пов'язані із Єлецьким монастирем у Чернігові.
А наприкінці ХІХ століття його канонізують як святого.
Ще одним діячем, який залишив яскравий слід у історії України загалом та Чернігова зокрема, був один із найвідоміших та найцікавіших проповідників ІІ половини 17 століття Іоаникій Галятовський. Він теж був близьким приятелем Лазара Барановича, його учнем у Києво-Могилянській колегії, наступником Барановича на посаді ректора Могилянки. У 1668-1688 роках Іоаникій Галятовський був ігуменом Єлецького монастиря. І отримав він цю посаду за сприяння Лазаря Барановича.
Серед молодшого покоління тим, за ким пильно слідкував і чиїй кар’єрі сприяв Лазар Баранович, був Іоан Максимович. Саме Іоан Максимович довів до логічного завершення задум владики Лазаря про навчальний заклад у Чернігові і заснував колегіум.
Православна церква канонізувала Іоана Максимовича 1916 року.
Окрім перелічених діячів, які безпосередньо пов’язані із Черніговом через особу Лазаря Барановича, владика вів активне листування із багатьма молодими поетами та богословами із різних міст, давав їм поради щодо творчості, друкував їх тексти у своїй типографії у Чернігові.
Сам владика Лазар та люди із його оточення стали "зірковими" іменами української культури епохи бароко та сприяли перетворенню Чернігова на важливий культурний та релігійний центр.
Помер Лазар Баранович 3 вересня 1693 року і був похований у Борисоглібському соборі.
