Максим Беспалов — письменник, журналіст і мандрівник, автор десяти книжок та номінант Шевченківської премії 2026 року. У 2025 році він долучився до лав Державної прикордонної служби України, а згодом став пресофіцером підрозділу безпілотних систем «Химера» на Чернігівщині. Про службу у війську, літературу під час війни та свій шлях до української мови він розповів в ефірі «Українського Радіо Чернігів».
«Батьківщину треба захищати»: як письменник став прикордонником
Народився Максим Беспалов на Дніпропетровщині. Перші 30 років життя провів у Дніпрі, а у 2015 році переїхав до Львова, щоб розвивати письменницьку кар'єру. У 2025 році отримав повістку і наступного дня прийшов до територіального центру комплектування.
Строкову службу чоловік раніше не проходив, однак закінчив військову кафедру університету й мав офіцерське звання. Після мобілізації він став лейтенантом Державної прикордонної служби України.
«Думаю, моя історія не поодинока. Це сотні тисяч чоловіків і не тільки чоловіків, і жінок зараз зі схожою історією, коли ніхто з цих сотень тисяч, хто зараз в армії, не мріяв стати військовим. Але прийшла війна на нашу землю, тому Батьківщину треба захищати».
Перші місяці він служив на Львівщині, охороняючи кордон із Польщею. Однак згодом зрозумів, що може бути кориснішим на іншій посаді. Дізнавшись про формування на Чернігівщині підрозділу безпілотних систем і відкриту вакансію пресофіцера, попросив про переведення. Так письменник опинився в підрозділі «Химера», де служить уже понад рік.
Нині до його обов'язків входить підготовка матеріалів про роботу підрозділу та його військовослужбовців, висвітлення бойової роботи, взаємодія з органами влади й волонтерськими фондами. Також він долучається до рекрутингу.
Про адаптацію до війська
До мобілізації Максим Беспалов звик самостійно організовувати свою роботу, визначати завдання та бачити результати власних зусиль. У письменництві, журналістиці й туристичному бізнесі він значною мірою сам відповідав за те, що робив. У війську довелося звикати до іншої системи, де результат залежить від роботи великої кількості людей.
«Зрозуміти, що ти тепер частина величезного механізму, такої величезної махіни, в якій мільйон людей, і ти тільки гвинтик серед мільйону інших гвинтиків. До цього я і в своїй літературній діяльності, і в журналістській діяльності, і в туристичному бізнесі, все-таки був сам за себе».
За його словами, одним із найскладніших аспектів служби стало розуміння власної ролі в цій системі. Він і досі іноді замислюється, чи достатньо робить, і чи перебуває на своєму місці. Водночас Беспалов наголошує, що усвідомлення важливості спільної справи допомагає долати труднощі.
«Дуже сильно підтримує розуміння, що ми робимо велику справу захисту рідної землі під час війни. І ти є всередині цього, і всередині підрозділу, який виконує неймовірні речі, які захищають і небо Чернігівщини, і землю Чернігівщини, і всієї України».
Військова кафедра, яку Максим закінчив ще у 2005 році, також стала в пригоді. Там він здобув базові знання з військової дисципліни, тактики, структури війська та озброєння. Проте сучасні бойові дії суттєво відрізняються від того, чого навчали студентів на початку 2000-х років. Натомість адаптація до нових колективів виявилася легшою, ніж він очікував. За час служби письменник працював у трьох колективах і, за його словами, щоразу швидко ставав частиною команди.
«Виявляється, військові — такі самі люди, серед яких багато близьких мені по духу. [...] Це було для мене таким приємним відкриттям, і я адаптувався набагато легше, ніж очікував».
Десять книжок і нові творчі плани
Писати Максим Беспалов мріяв ще з дитинства. Він почав читати приблизно в чотири роки, а вже в п'ять-сім років розповідав, що хоче стати письменником, мандрівником і навіть «Містером Олімпія». Перші його книжки почали виходити у 2015–2016 роках. У 2020 році письменництво стало основною професією, яка дозволяла йому заробляти на життя.
Беспалов найбільше відомий як автор художніх репортажів — текстів, у яких документальна точність поєднується з художньою манерою оповіді.
«Художній репортаж — це такий цікавий жанр, який мені страшенно подобається. Це ніби репортаж про місце, людей чи подію, в якому 100% правда, але написаний він за законами художньої літератури. Тобто дуже емоційно, де історія розповідається не лінійно, а через персонажа».
Серед його робіт — книжка «Усе, що ви знаєте про Ірландію, — правда, але…», у якій автор розповідає про країну поза звичними туристичними маршрутами. Ще одна його робота — «Найкраща книжка про Каміно. Історія дороги з тисячею імен», присвячена паломницькому маршруту Каміно-де-Сантьяго в Іспанії. Сам Беспалов проходив цей шлях понад 20 разів.
У 2025 році, вже під час його служби у війську, вийшов «Африканський роман». Книжку автор написав ще у 2023 році, однак підготовка видання до друку тривала близько двох років.
Попри службу, письменник продовжує працювати над новими текстами. Цього року він завершив книжку «Артефакти», яку почав писати ще до мобілізації. Певний час для роботи над нею з'явився під час місячного лікарняного після травми хребця. Також Беспалов працює над книжкою про досвід українського військовослужбовця, який провів три роки в російському полоні після оборони «Азовсталі». У центрі історії — спроби людини зберегти власну гідність у надзвичайно складних обставинах.
Поєднувати творчість зі службою непросто. Вільні вечори та вихідні стають можливістю почитати або попрацювати над текстом, хоча після важкого тижня нерідко хочеться просто відпочити. Письменник зізнається, що намагається читати книжки, які відкривають йому нові світи. Особливо його цікавить література авторів з Африки, Азії та Південної Америки.
«Це цікаво читати, тому що ти відкриваєш цей світ, як його бачить людина, яка є невід'ємною частиною цього світу і дуже гостро його розуміє. І ти тоді дізнаєшся про історію цих країн, про те, чим живуть люди, про виклики, які постають перед ними».
«Після війни мені не хочеться писати книжки про війну»
Військовий досвід уже вплинув на світогляд Максима Беспалова. За його словами, служба дещо змінила його ставлення до життя: колишній оптимізм не зник, але став стриманішим.
«Я б сказав так, що служба в армії трішечки приглушила мій оптимізм, у якому я вважав, що я заповнений із голови до п'ят. Зараз я відчуваю, що цей оптимізм і сонячний погляд на світ навколо мене не зник, але трішечки прикрутився».
Він пояснює це передусім досвідом, який отримав, побачивши військові дії зсередини.
«Це робить з оптиміста реаліста. От я зараз, скоріше, більше реаліст, ніж оптиміст»
Водночас письменник не хоче, щоб війна стала головною темою всієї його майбутньої творчості. Він сподівається, що після її завершення зможе повернутися до історій про цивільне життя, пошуки себе, подорожі та кохання. Зокрема, має задум написати книжку про літературну резиденцію в Барселоні, де письменники отримують можливість жити й працювати над своїми творами.
«Я мрію, коли війна закінчиться, писати не про війну, а про цивільне життя. Про мрії, про пошуки, про пошук себе, про ідеальні місця, про кохання, про все на світі, що не стосується того жаху, який ми пережили і переживаємо».
Однак поки війна триває, Беспалов вважає важливим фіксувати досвід, який переживають українці, і розповідати про нього не лише в Україні, а й за кордоном.
«Я довго працював над собою, щоб стати українським письменником»
Також Максим Беспалов розповів про свій шлях до української мови. Він народився в Дніпропетровську (нині Дніпро, — ред.) в російськомовній родині вихідців із Росії. За його словами, упродовж тривалого часу російська культура була йому ментально ближчою, ніж українська. Проте поступово це змінювалося. Спочатку він відкрив для себе сучасну українську музику, а згодом — українську літературу. Беспалов розповів, що саме читання сучасних українських авторів допомогло йому знайти тексти, які відповідали його власному досвіду.
«Коли я почав читати на початку нульових сучасну українську літературу, я зрозумів: о, оце досвід, який розповідає про моє життя, про щось, що я розумію близько».
Коли він вирішив втілити дитячу мрію та почати писати книжки, питання мови для нього вже не стояло. Приблизно у 2005–2006 роках він почав писати українською. Цей процес вимагав значних зусиль: письменник користувався словниками, вивчав сталі вирази, звертався до українських колег із проханням прочитати його тексти й указати на помилки.
«Я проводив дуже довгу роботу над собою, щоб стати українським письменником. Зараз я і не можу згадати, як це — російською писати і говорити. А тоді ця робота була дуже складною і дуже довгою».
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.
