«Золото», два «срібла» і «бронза» Паралімпіад, чемпіонство світу, завоювання Великого кришталевого глобуса – все це про лижника та біатлоніста Ігоря Рептюха. Талант у поєднанні із працелюбністю – ось секрет його успіху.
З нагоди 30-річчя Національного олімпійського комітету України Суспільне Чернігів готує для вас цикл матеріалів "Шлях до Олімпу: історії спортсменів Чернігівщини".
Шлях до Олімпу Ігоря Рептюха почався зі шкільних років: у селі Гурбинці, що на Срібнянщині.
«Усі хлопці в класі старалися показати один поперед одного більше. Якщо хтось був слабший, то це було трохи навіть соромно. Тому ми прагнули, боролися, кожну перерву ми проводили у спортзалі», - розповідає Ігор.
«Мені запропонували взяти участь в обласних змаганнях «Повір у себе» (майже щороку вони проводились на стадіоні Гагаріна) в трьох дисциплінах. І на всіх трьох дисциплінах я виграв. Потім мені запропонували поїхати на чемпіонат України (тоді ще на базу в Євпаторію). Враховуючи те, що я не займався цим професійно, мені до кандидата у майстри спорту не вистачило 4 секунди на дистанції 800 метрів (це був досить високий результат)».
Але Ігор тоді не пройшов класифікацію, тому що для бігу в паралімпійському спорті потрібно, щоб було певне ураження. Класифікацію йому не дали, але порадили займатися плаванням. Але і там не склалося, тому що тільки ампутації пальців було недостатньо. Сказали, що єдиний шлях – займатися лижними перегонами.
«Там якраз у мене з класифікацією добре, я не можу фіксувати одну палку, і тому в класі, стоячи з одною палкою, я можу виступати в паралімпійському спорті з лижних перегонів та біатлону».
Тоді Ігорю Рептюху було 15 років. І якщо лижними гонками він займався у школі, то біатлон раніше він бачив хіба що по телевізору.
«Я просто був дуже працелюбний. Мені в будь-якому спорті подобалося працювати, отримувати фізичні навантаження, постійно боротися з собою, терпіти. Лижний спорт саме такий – мені все підходило. Звісно, були падіння. Але завдяки зусиллям тренерів Сторожка Володимира, і Андрія Литвинця, загальними зусиллями ми вийшли на той рівень, на який повинні були вийти».
За півтора роки талант і працелюбність Ігоря Рептюха привели його на перший Чемпіонат України, де спортсмен здобув три золоті медалі. Такими ж вдалими для нього були і світові змагання – у Швеції спортсмен виборов чотири медалі».
«Це був мій дебют. Тоді ніхто не очікував, що я покажу такий потужний результат.
Після цього Чемпіонату світу у 2014 році Ігор Рептюх поїхав на перші Олімпійські ігри в Сочі, де здобув срібну медаль.
«Паралімпіада проходила досить специфічна, тому що в країні нашій відбулися певні нехороші події: Майдан, захоплення Криму, розпочиналася війна. І тому майже протягом всього часу наших Паралімпійських ігор ми до останнього не знали, чи будемо взагалі брати участь. Бо це ненормально: відбувається у країні війна, й проводяться змагання, егідою яких є мир. Це протирічить одне одному. Психологічно було важко, я не показав тих результатів, до яких був готовий – тільки одна срібна медаль у мене була».
Ігор Рептюх, правильно вибудувавши свій графік, виступав на змаганнях світового рівня, будучи на піку своєї форми. У 2015-му році на Чемпіонаті світу із семи можливих дистанцій з біатлону та лижних перегонів він виборов п’ять медалей.
2017-й рік: здобуття великого кришталевого глобусу та 4 медалі Чемпіонату Світу: дві золотих та дві срібних. І за рік – знову Паралімпіада. Місто Пхьончхан, Південна Корея.
«До цієї Паралімпіади було особливе ставлення, тому що я розумів, що я один із найсильніших у світі. Дуже багато тренувався, ставився дуже серйозно до харчування, до сну, до найменших деталей – усе прораховував для того, щоби відповідно вийти на пік форми і показати найсильніший результат.
На Олімпійських іграх у мене все склалося. На біатлоні була трохи лотерея: на тому стадіоні в Кореї піднімався вітер поривчастий. Приїжджали спортсмени, і кому як щастило: один приїжджає і попадає в штиль, відстрілюється, у нього все добре, а інший через 30 секунд приїжджає, а в нього піднімається порив, неможливо стріляти. І от мені на одних гонках щастило, на інших дещо ні. Пам’ятаю гонку, де я майже виграв «золото» (6 секунд не вистачило). Я боровся до останнього з французом. І я приїхав на останню стрільбу, відстрілявся (у мене був штиль), закрив усе «в нуль». І він приїжджає, відстрілюється в три, у нього піднімається вітер (я потім це на відео бачив) він лежить і не може вистрелити (бо знає, що вистрелить в нікуди). І таки в останній постріл у нього був промах».
«Тоді в Пхьончхані у мене все склалось. Повний комплект нагород – на Паралімпійських іграх це потужний результат».
У 2020 році Ігор Рептюх завершив спортивну кар’єру. Нині працює в 11-му колегіумі, викладає фізичну культуру і Захист України. І продовжує навчання в університеті – здобуває ступінь магістра фізичної культури.
«Коли я закінчив бакалавра, до магістратури тоді не захотів вступати, тому що тоді були Паралімпійські ігри, розумів, що буде важко ще і навчання «тягти». Три роки була перерва, тепер вирішив відновити навчання».
«Був Олімпійський урок, то я приносив свої медалі. Діти були в захваті. Тобто всі знають, хто я такий».
За словами Ігоря, у спорті він досягнув того, що хотів.
«Я і параолімпійський чемпіон, і чемпіон світу, і заслужений майстер спорту України, і нагороджений орденом «За заслуги» 3-го ступеня. В принципі, найвищі досягнення у мене є. звісно, якби параолімпійським чемпіоном не став – то була б трішки така прикрість. А так – нема у мене такого відчуття, що я щось не зробив, чогось не досягнув».
Слухайте про спортивні досягнення Ігоря Рептюха у програмі "Шлях до олімпу" з ведучою Лілією Духно.
Читайте також:
Олімпійська «бронза» з кульової стрільби. Геннадій Авраменко
Олімпійські ігри – мрія, що здійснилася п’ять разів поспіль. Андрій Дериземля
Роман та Артем Прими: спортивна кар’єра як естафетна паличка
Валентина Цербе-Несіна - перша олімпійська медалістка незалежної України
