Тетяна Мілодан — патронатна вихователька з села Подільське, що в Золотоніському районі Черкаської області. Їхня з чоловіком Володимиром патронатна сім’я зʼявилася у 2019-му році, за цей час у ній тимчасово перебувало двадцять дітей.
Як підтримує дітей, робить їхнє перебування в себе вдома комфортним і спокійним, забезпечує всім необхідним, а також допомагає почуватися повноцінними членами суспільства, розповіла Суспільному.
Ліля нікуди не погоджувалася їхати, і ми оформили над нею опіку
Першою до нас потрапила чотирнадцятирічна Ліля. Зараз я дивлюся на неї дорослу, вже студентку-третьокурсницю, високу білявку, і згадую дівчинку-підлітка, трішки бунтівну. Так склалася доля, що з нашої родини вона не вибула. Ліля нікуди не погоджувалася їхати, і ми оформили над нею опіку. Ми хотіли залишитися разом, і нам дозволили. Якось дівчина мені розповіла, що випадково зустрілася зі своєю мамою в автобусі, розмови у них не зав’язалося. Пригадую, як вона почала ходити до школи у нашому селі, стала відмінницею. Почала виступати, вести культурні заходи, читала вірші. Потім обрала професію. Нині будує плани на майбутнє. Приїздить до нас. Я дуже рада, що ми стали її опорою, що вона побачила різницю між тим, що вона мала і що зможе мати, якщо зміниться її життя. Вона зробила свій вибір. Він був тільки її. Пишаюся нею.
Дехто називає мене мамою, дехто — тьотя Таня
Як тільки діти опиняються в нас, я відразу їх заспокоюю, пояснюю, що вони у нашій сім’ї тимчасово. Розповідаю, що їм тут буде добре, комфортно, налаштовую, що так краще для них на цьому етапі і прошу, щоб вони жодним чином не сприймали нашу родину негативно. Реагують хлопці і дівчата по-різному, проте поступово призвичаюються до побуту, до нового місця. За декілька тижнів почуваються, як удома, у дружному і привітному колі.
Живуть діти у нас від трьох місяців до пів року, термін встановлює орган опіки і піклування. Вони можуть спілкуватися зі своїми батьками, рідними, підтримують зв’язки зі знайомими.
Дехто називає мене мамою, дехто — тьотя Таня. Кому як зручно.
Я звикаю до дітей, плачу, коли розлучаємося. У цьому, певно, і полягає основна складність патронату. Попервах мені робили такі ніби зауваження, мовляв, ви ж проходили навчання, знали, що так буде. Але ж це діти. Всі вони унікальні, і хочеться, щоб кожен отримав гідну путівку в майбутнє. Особливо тяжко, коли діти маленькі, були в нас і такі. Збираю речі, а сльози течуть річкою.
Декого з дітей забирали прийомні батьки, хтось повертався додому. Була одна дівчинка, до якої приїздила мама. Пам’ятаю, як вони запускали на вулиці повітряного змія. Стосунки у дівчат налагодилися. Зараз вони обидві мені пишуть, ми обмінюємося новинами, цікавимося, як у кого справи. А ще був один хлопчик, про таких говорять "вредненький". Одного разу повернувся до хати весь у грязюці. Виявилося, він ходив наламати вербових котиків і подарував мені на свято. Хіба це не хороший? Всі хороші.
Якщо в когось із дітей день народження — відзначаємо з подарунками. Якось дівчинка сказала, що в неї ніколи не було справжнього дня народження. Це дуже сумно. На новорічні свята ставимо ялинку. А як без цього? Інколи діти допомагають мені на кухні зготувати щось смачненьке. Ліпили не раз вареники з вишнями. Це такі моменти, які залишаються в серці назавжди. Не забуваю нікого, передивляюся фото в телефоні. Діти стають мені близькими. Я обмінююся з ними контактами. Хай буде мій номер. А раптом щось станеться?
Якось односелиця сказала: "Таню, знаємо, що тобі важко, але ж так гарно дивитися на дітей, особливо, як вони до школи йдуть". А як на вулиці в м’яча ганяють! Це ж дитинство.
Ми підтримуємо зв’язки з прийомними родинами, розповідаємо вихователям, що помічаємо в дітках, спостерігаємо за станом їхнього здоров’я. Ведемо журнал.
Зараз у нас живуть четверо діток, вони братики й сестрички. Скоро знову розлучатися…
Буває, люди говорять, що зі своїми дітьми впоратися не можуть, а ми беремо чужих
Обставини, через які діти опиняються під патронатом, нерадісні. Проблеми в сім’ях були, є і будуть. Люди різні. Проте це все-таки можливість для дітей відчути себе в інших умовах, отримати нові емоції й час на роздуми, визначитися, чого вони хочуть насправді. Так, звісно, кожній дитині потрібні мама і тато. Але ж повторю — буває всяке у цьому житті. Я нікого не звинувачую.
Буває, люди говорять, що зі своїми дітьми впоратися не можуть, а ми беремо чужих. Труднощі є, звісно. Наприклад, побачити, як вони вперше переночують у нас. Інколи довго не сплять, хвилюються. А за вікном — ніч.
Я постійно з телефоном ходжу. Бачу, дзвінок зі служби у справах дітей. Відразу думка: що сталося? Може, когось привезуть або навпаки, когось забиратимуть? Не все легко, але я до цього готова. А як інакше? Якщо можеш комусь допомогти — допоможи. Це просте правило і складне водночас. Щодня вчуся його виконувати разом із дітьми.
Як повідомив Суспільному начальник служби у справах дітей Олександр Нагаєвський, у Новодмитрівській об’єднаній територіальній громаді працює п’ять патронатних родин.
Кожна дитина має право на виховання в сім’ї
Я вважаю, що кожна дитина має право на виховання в сім’ї, поруч із тими, хто її любить, поважає, хто допомагає відшукати свій шлях у житті. Тому, напевно, і вирішила присвятити себе цій роботі. П’ять років тому я наважилася на цей серйозний і рішучий крок, мій чоловік Володимир зі мною погодився. Ми пройшли курси спеціальної підготовки. Переживали, звісно, але були цілком готові до такої, так би мовити, місії. Ми знали, що до нас потраплятимуть діти різного віку, що нам треба буде встановлювати з ними довірливі стосунки. Ми виховали сина, він уже дорослий, отримали батьківський досвід. Після усіх необхідних процедур нашу з чоловіком патронатну родину створили. На той час у 2019 році Золотоніський район ще не був об’єднаним. Тепер ми працюємо у Новодмитрівській громаді.
Патронат над дитиною — це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання нею, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Тобто діти перебувають у нас певний час, доки умови їхнього життя вдома не покращаться або не буде ухвалене рішення про влаштування їх до прийомних сімей, передано під опіку чи на всиновлення.
