У Торецьку Донецької області лишаються понад три тисячі місцевих жителів станом на 1 серпня 2024 року, попри те, що російські військові щодня обстрілюють місто некерованими ракетами та КАБами.
Нині російська армія намагається відрізати ділянку між Торецьком та селищем Нью-Йорк, розповів Суспільному керівник Торецької військової адміністрації Василь Чинчик.
Ранок бійців одного зі штурмових підрозділів на Торецькому напрямку починається задовго до сходу сонця. Лише так можна заїхати у місто. Та навіть на підступах — Торецьк палає. Пересуваються містом та околицями засвітла – лише без зупинок, пояснили військові. Після підвозу боєкомплектів та ротації підрозділів, хлопці займають оборону.
36-річний штурмовик з позивним "Червоний" раніше тримав оборону поблизу Кремінної. За його словами, напрямок Торецька зовсім інакший:
"Тут більше КАБів, от у чому справа. Вони більше почали залучати авіацію. До цього ми мали справу в полях, м’ясистих місцевостях. А тут вже більше міські забудови. Це трішки інакший тип бою".
З кожним днем інтенсивність обстрілів посилюється, розповів Червоний:
"В один день може бути 10-12 КАБів, а сьогодні до 12 години дня уже було штук 17".
У таких випадках — укриття лише під землею, пояснив піхотинець Цой.
"Котяра в нас є – охоронець. Десь там бігає. А так, миші, змії", — додав Цой.
Найтяжче, з його слів, працювати непоміченими:
"Тут поки не знають, що ми тут є. Вчора працювали, то дві "градини" прилетіло поряд з нами. Теж неочікувано було так. Може, випадково, може, не знаю".
Як тільки російська армія помічає бодай найменше просування — одразу застосовує важку артилерію, розповів військовий:
"Хата трясеться, трясеться дім. Так, сьогодні пів дня літає. Зазвичай вночі, вранці літає. А сьогодні вже вдень. Значить щось цікаве побачили там".
Попри те, що місто та околиці рівняють зі землею, серед обвуглених домівок та згарищ все ще є люди, розповів військовий з позивним "Червоний".
"З дітьми не бачив. Похилого віку — там 60+ бачив. Бачив можливо трішечки старших від мене. Тобто – сорок, сорок "з копієчками". Причому я вважаю, що це відносно молода пара".
72-річний Микола один із тих, хто досі лишається у Торецьку. Чоловік розповів: багато сусідів виїхали з першими обстрілами. А от худоба лишилася напризволяще. Порає її навіть під російськими обстрілами. Оселя пана Миколи пошкоджена, проживає тут з дружиною:
"Проживаю тут з дружиною і бронекопитним батальйоном. Все робимо: город, малина — все по господарству робимо".
Поряд будинку пана Миколи є сусіди. Гуртом тримають кілька городів та рятують свійську худобу. До обстрілів хоч і звикли, та все одно страшно.
"Сьогодні вісім бомб отам у місті. Боюся, тільки дурні не бояться нічого".
За останні два тижні липня російські війська підійшли ближче. І навіть намагаються зайти в тил до української піхоти, розповів пан Микола. Але, додав, поки тут синьо-жовтий стяг — лишатиметься на місці.
"Соромлюся тікати. Тут мої предки, тут моя земля. Нікуди я не збираюся виїжджати. У мене немає такої думки. Хай наступають, аби на п’яти не наступили свої люди".
Піхота розповіла, що за останні дні липня росіяни кілька разів намагалися просунутися, а російські дрони патрулюють кожен метр Торецька.
Попри тиск російських військ, спільними зусиллями піхоти та артилерії, просування поки вдалося зупинити, розповів Червоний. Втім, росіяни переважають як кількісно, так і технічно.
"Тут з маскуванням все інакше. З одного погляду ти більше захищений тими самими домівками тощо. Але ці домівки, укриття нівелюються їхніми КАБами. Вони роблять так само як було з Бахмутом. Вони все випалюють, зрівнюють з землею", — пояснив Червоний.
А ще, додав військовий, місто заповнене домашніми тваринами, які шукають порятунку. Пересуватися беззвучно інколи складно, бо тварини реагують на будь-який рух і йдуть по п’ятах.
"Багато їх є: і собак, і котів. Тих, кого можемо, того підгодовуємо. Просто фізично вивезти з собою навіть собак, коли розрахунки міняються — це важко".
Станом на 1 серпня 2024 року російська армія продовжує накопичувати сили, акумулювати особовий склад та стягувати техніку на околицях Торецька, розповів Червоний. Відтак чекають потужного наступу.
Тим часом місцеві, додав пан Микола, стоятимуть поряд із українським військом до кінця. І лише у разі відступу українських захисників погодяться на евакуацію:
"Сідло буду шити, буду їхати. Козел у мене здоровий, як руль. Я спокою хочу і життя нормального. Що я можу хотіти?".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
