У 2024 році фермер Валерій Перепелиця на Драбівщині засіяв поля пʼятьома культурами: соєю, соняшником, кукурудзою, пшеницею і квасолею. Утім є й такі, хто чекає врожаю кавунів та спробував виростити гірчицю.
Що традиційно вирощують черкаські фермери та чому змінилась структура посівів на третьому році повномасштабної війни, розповів голова асоціації фермерів Драбівщини Валерієм Перепелицею.
Пане Валерію, чому такий вибір культур? Чи він традиційний для Черкащини?
Соя, соняшник — так. По пшениці площі скорочуються через те, що ціни на неї були неадекватні. Для того, щоб пшениця була більш-менш рентабельною, треба, щоб вона коштувала хоча б вісім тисяч за тонну. Торік пшениця коштувала чотири — сім тисяч, в середньому пʼять — пʼять з половиною тисяч за тонну. При такій арифметиці фермер був у нулях, а більшість взагалі у мінуси потрапила з такими цінами.
Ви кажете, що площі під пшеницю скорочуються, як давно триває така тенденція?
Якщо до війни ціна на пшеницю була сім — вісім тисяч, навіть девʼять тисяч гривень за тонну (врахуйте, що за цей час певна інфляція була), то 2022-2023 рік ціна впала в нашому регіоні. Це було пов’язано з проблемами логістики. У 2023 році на ринок Росія "викинула" крадене зерно за дешевими цінами. І як наслідок виробник вже орієнтується на ту ціну. Йому треба сіяти те, що приносить дохід, навіть у таких складних умовах.
Що приносить дохід нині?
Якщо кукурудза залежить від наявності та логістики глибоководних портів, і диктують по кукурудзі світову моду США, Європа та Китай. То на соняшник ціну диктуємо ми. Наші переробні олійні заводи. Для цього не треба глибоководних портів, соняшник переробляється тут і потім ця олія вже експортується.
Українська зернова асоціація у травні погіршила прогнози врожаю через посуху. А в червневому звіті Міністерства сільського господарства США йдеться про те, що експорт пшениці з України складе 13 мільйонів тонн за рік. За останні 10 років це найнижчий показник. Яка ситуація у вас на полі?
Я вирощував пшеницю за ресурсоощадною технологією, це пов'язано з недостачею оборотних коштів. Тобто я не багато вносив добрив, але проводив захист та інше. Я думаю, що на моєму полі, за сприятливих погодних умов, 50-60 центрів має бути. У центральному регіоні, таких областях, як Кіровоградська, Черкаська, частина Полтавської, Київська — будуть досить потужні врожаї.
Пшениця в цьому році обіцяє дати по грошах трохи більше. Вона добра тим культура, хоч і була торік збитковою, що для сівозміни підходить. По-друге, я люблю пшеницю вирощувати. Люблю, коли дивишся на пшеничне поле, воно якісь струнки зачіпає. І по-третє, що це таки перші гроші. Фактично, коли ти вже з продукцією, тобі легше далі про щось говорити.
Як думаєте, що буде з ціною на пшеницю цьогоріч?
Ціну зараз активно збивають. В нас завжди так. Розказують, що у нас переврожай в період збору, для того, щоб подешевше її закупити. Ціна дійсно впала, з восьми тисяч за третій клас, зараз в нашому регіоні до семи чотириста впала, можливо ще впаде, і через те, що Туреччина заборонила імпорт пшениці. А Туреччина — це один із великих покупців української пшениці, тому що там стоять великі борошномельні заводи. Вони працювали на нашій пшениці. В цьому році в Туреччини свій гарний прогноз на врожай. Щоб захистити свого фермера, вони тимчасово заборонили імпорт. Але нам не на це орієнтуватися не треба. Наші традиційні покупці — це Північна Африка, Індонезія тощо. Тому треба за цим дивитися. Плюс власне споживання. Десь виробництво прогнозувалось у нас по Україні, понад 20 мільйонів. Близько половини, я думаю, можливо буде експортуватись. Тому що і населення в Україні вже не 40, навіть не 30 мільйонів. То на власні потреби, я думаю, 10 мільйонів буде достатньо.
Ціна на хліб, на борошно зросте?
Ціна на борошно, я думаю, зросте однозначно, із шести тисяч до семи — восьми. Але треба розуміти, що борошно в хлібині займає лише 40% вартості. Інше займає зарплата, електроенергія, вода, олії, логістика. Тож, доля борошна в рості ціни не буде навіть половини складати. Я невеликий фахівець, але, думаю, відсотків на 20, через об'єктивні причини ціна на хліб зросте.
Ви вирощуєте також і соняшник, яка ситуація тут?
По соняшнику в нас ціну диктують великі олійнопереробні заводи. Але треба розуміти, що всі женуться за прибутком. І я не хочу повтору такого, як було торік. Коли стартували з ціни 15 тисяч за тонну соняшника, потім ціна стала 12 тисяч, і дійшла майже не до 10 тисяч. А заготовку, я знаю, пропонували і за сім тисяч. При такій ціні, взагалі не вигідно соняшник вирощувати, бо його можна вертати на місце тільки через чотири роки приблизно, розумієте? Він повинен вартувати. А у нас політика ціноутворення ведеться наступним чином: менеджер поставив ціну 15 тисяч, виглянув у вікно — о, машини їдуть, везуть, давай 14 поставимо. Знову їдуть — 12, їдуть — 10, не їдуть. Вернули 11. У січні соняшник був вже до 18 тисяч, у травні 19 тисяч. Що це значить? Це значить, що вони можуть платити 19 тисяч. І ця олія продається. Ви розумієте? Той, хто купляє олію, і в нього контракти, він купить за стільки, за скільки його поставить завод. Якщо він поставить 80 центів за літр олії, завод купить. Якщо поставить долар, він купить за долар. Тому що немає, кому перебити ціну. Ми перші у світі по олії. А заробляють, відіграються на виробниках.
Чому ж виробники продають за ту ціна, яку їм встановлюють?
Передусім нікуди діватися. Приміщень для зберігання немає у дрібних фермерських господарствах. І не в усіх середніх є зберігання. Друге — оренда, податки — це все треба платити. Хто нормально себе відчуває, той тримає соняшник до грудня, січня, лютого, і тоді він отримає нормальну ціну. У нас ціна на соняшник коливається з восьми тисяч гривень до 18 тисяч. Це більше, ніж удвічі. Назвіть мені країну з ринкової економіки, в якій можуть бути такий перепад ціни. Тому що в нас немає біржової торгівлі, немає форвардних, ф’ючерсних контрактів. Тобто у нас система так побудована: є елеватор, він комусь належить. Якщо я туди завожу соняшник, значить, вважайте я його вже продав. Тобто, в нас власники елеваторів, і вони ж і трейдери. У мене немає вибору просто.
Але ж ви соняшник посадили знову?
Це одна з найприбутковіших культур. Тому я мусив садити. Мусив садити, і мушу тепер шукати з ким домовлятись, триматись зубами за нього, щоб продати якомога по вигіднішій ціні. Бо минулий рік мене знову навчив, я продавав майже з поля, не було де зберігати, то в мене за рік — мінус 500 тисяч по балансу збитку.
Чи зможете заробити цього року на соняшнику і не бути у збитках?
По-перше, треба, щоб він дозрів. По соняшнику 30 центнерів з гектара – це достатньо добра врожайність. Я сіяв соняшник 12 квітня, то я думаю, що вже 10 вересня десь будемо знати який врожай. Мені спішить із соняшником нема чого, ціни я не встановлюю. Єдине, що мені треба домовитися, де його покласти до кращих часів. Оце найбільша проблема.
Ще ви посіяли сою, квасолю та кукурудзу. Що з цих культур є традиційним, а над чим ви експериментуєте?
Традиційна — кукурудза. В традицію входить соя, вже другий рік поспіль. Соя – це основа комбікормів. Законодавець ціни по сої у світі – це Сполучені Штати, Аргентина. І світова ціна десь 400-450 доларів. Якщо Аргентина вирощує 100- 140 мільйонів тонн сої, то ми до 5-10 мільйонів тонн. І частина цієї сої і комбікормів будуть реалізовані у нас. Тому що маємо великі птахофабрики. Насіяли сої дуже багато в цьому році. Дехто каже, що ціна може дуже "просісти", але я так не думаю, бо є світова ціна, і не ми диктуємо умови з нашими 10 мільйонами тонн виробництва.
Технології вирощування однакові для сої і квасолі?
Квасоля потребує більш кропіткої праці та догляду. Її треба обробляти принаймні пʼять — шість разів, слідкувати за різними фазами, чого вона потребує. Квасоля вибагливіша до погоди: любить вологу і тепло. Але коли занадто спекотно, це для неї погано. Вона не так закриває площу, як соя. Квасоля насіяна рідше, ніжніша, потребує більшого захисту. Чим квасоля цікава? Її ціна може бути 30 — 35 тисяч за тонну. А сої – 16 — 17 тисяч. Розумієте? Різниця удвічі. Далі. Якщо соя – це джерело білка для тварин, квасоля — це джерело білка для людей. Квасоля має великий потенціал. Дехто навіть вже почав робити фітнес-продукти, такі як квасоляне борошно та макарони.
А загалом, яка тенденція на Черкащині, що садять черкаські фермери і з чим експериментують зараз?
Торік посадили гірчицю. Не один я посіяв, експериментували. Негативний досвід отримали. Вирощувати гірчицю можна, ми вже зрозуміли, як вирощувати, але ціна була недостатньою. Занадто недостатньою, щоб вирощувати. Треба, щоб її ціна була принаймні 40 тисяч гривень за тонну.
Цьогоріч один фермер посіяв кавуни на 15 гектарів. Торік, я знаю, були успішні проєкти по кавуна в Звенигородському та Черкаському районах. А це в Драбівському вже пробують. Хочеться заробити, експериментують люди.
У нас традиційно ще вирощують гарбуз на насіння. Цікава культура, але знову ж таки, через неналагодженість ринку дуже великі перепади в ціні. Минулого року це коштувало 100 гривень за кілограм насіння сухого. А перед цим — 55. В таких ситуаціях працювати дуже важко.
Як довго може працювати фермер не маючи прибутку?
Розумієте, є у нас щось закладене глибоко, щоб триматися за землю до останнього. За землю, чіпляються, бо у нас більше ж немає нічого. Про це треба пам'ятати. Ми живемо в селі, працюємо. Але для роботи треба створити умови. Ми обов’язково повернемось до підтримки, до самої організації "аграрного устрою" після перемоги. Зараз задача одна — перемогти і вижити. Особливо дрібним господарствам, які є основою сільської місцевості. А далі ми розберемось.
Інтервʼюерка — Марʼяна Ободовська
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
