У Черкасах 26 квітня відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих захисників "Не мовчи — полон вбиває".
На Соборній площі з прапорами й плакатами зібралися близько 70 людей — рідні, друзі захисників, волонтери, військові та небайдужі містяни. Водіїв, які проїжджали повз, закликали посигналити та підтримати родини воїнів.
Син Юлії Горобець — учасник АТО, зник безвісти у 2024 році на Донеччині. Відтоді жінка їздить на обміни в надії знову побачити його. На акцію у Черкаси жінка приходить, аби нагадати за нього всім:
"Сьогодні вже 549 днів, як він зник безвісти. Це було на Курахівському напрямку. Вони (син з побратимами — ред.) були на штурмі, і коли вони виходили з нього, їх накрили мінометом. Багато не вийшло, двох було поранено. Але з цих шести чоловік — четверо на щиті. Я надіюся, я дочекаюся сина живим, я вірю, а як же. Приходжу на акції, їжджу на обміни".
Черкащанка Валентина прийшла в підтримку родин, які вийшли на акцію. З її слів, погана погода — не привід не прийти й постояти за тих, хто боровся за свободу України:
"Моя подруга — в автоколоні. Я хочу її підтримати і підтримати всі родини, які чекають на своїх рідних. З моєї родини ніхто не зник безвісти, нікого немає у полоні, але як не підтримати інших".
Черкащанка Наталія на акцію прийшла з рідними:
"Стою за брата, за племінника і за їхнього побратима. Вони— безвісти зниклі. Відомо, що пішли на завдання, тримали оборону і не повернулися. Це було у Юнаківці 29 червня 2025 року. Все, що можемо, ми робимо, шукаємо, але поки що нічого не відомо".
Чоловіки черкащанок Аліни та Ані, Антін Бездєтко та Владислав Маляр, також зникли безвісти в один день в селищі Старомайорське Донецької області:
"Наші хлопці пропали разом. Вони обидва зникли 23 жовтня 2023 року. Два з половиною роки ми чекаємо, шукаємо їх. Поки немає жодної інформації про них. Ми знаємо, що хлопці вийшли на бойове завдання і зникли безвісти. У нас немає жодного свідка, оскільки всі 16 людей, яких ми знаємо, зникли безвісти".
Як розповіла Суспільному співорганізаторка акції Оксана Коцуконь, хочуть нагадати про тих, кого чекають вдома з війни:
"Незмінно щонеділі ми приходимо на Соборну площу, щоб нагадати про тих, кого ми чекаємо додому, незалежно від погодних умов, як сьогодні, наприклад. Розуміємо, що нашим хлопцям там набагато складніше: і тим, хто на фронті, і тим, хто в полоні. Тому прийти сюди, попри негоду, сімейні обставини, особисті справи — це наш обов'язок. Ми тут стоїмо і стоятимемо, поки всі не будуть повернуті додому".
