У Монастирищі на Черкащині провели мирну акцію на підтримку безвісти зниклих та полонених українців «Наші ще не вдома». Біля центральної площі зібралися родини, які чекають своїх рідних, а водії, які проїжджали повз, сигналили на знак підтримки.
Це друга акція за вересень, розповіла Суспільному організаторка Тетяна Павлик.
Пані Валентина прийшла на захід, бо чекає сина Юрія Згібньова. Він зник безвісти на Харківщині.
«Хороша людина, хороший син, має сина. Він тільки пішов — забрали в серпні. Два місяці був у Німеччині на підготовці. Потім трохи побув у Чугуєві, потім перевели на кордон».
Пані Валентина розповіла, що знає лише обставини, за яких зник син.
«Пішов у розвідку. Там дрон. Так нам сказали, що дрон влетів. Вони вдвох пішли, то одного знайшли, а мого сина ніде не було. Його побратим, кажуть, втратив пам'ять, нічого не пам'ятає».
Марина Гребенькова прийшла на акцію, щоб нагадати про свого сина Сергія Гребенькова, військовослужбовця 59-ї бригади, який зник на Покровському напрямку.
«Золотий мій хлопчик, найстарший син, у мене їх троє. Підписав контракт і вже два роки як зник. У кого не питалася — ніхто нічого не знає».
Місцева жителька пані Марина розповіла, що намагається долучатися до акцій.
«Я тут живу, приходжу. Стукаємо, та ніде достукатися не можемо. Ми спілкуємося між собою. Ми всі такі самі бідолахи — ніхто не знає. Рідко хто знає, що їхні рідні в полоні. Та і я надіюся, що в полоні, що живий».
Олена виходить на акції за брата Анатолія Покотинського.
«Зник він безвісти 13 грудня 2025 року, Сумський напрямок, 225 ОШБ. Він був резервістом. На третій день війни його забрали. У сповіщенні було сказано, що там був FPV-дрон і все. Зв'язок з ним обірвався. Ні на кого вийти не можна. Це ж 225-та бригада. Там взагалі ніякої інформації отримати не можна. Кого що не питаюся — одне на одного перекидають».
Тетяна Павлик розповіла, що разом з родинами продовжує відвідувати акції та нагадувати про своїх рідних.
«Плануємо все одно боротися, продовжувати боротьбу і змінювати законодавчу владу, змінювати на те, де працює, де не працює. Ми їм трошечки допомагаємо в цьому плані. Знаєте, радує тільки те, що нас слухають. Нас вже почали слухати як координаторів, як громадські об'єднання. Нас почали слухати: наприклад, оце дієво, а це ні, а це відкидаємо. І ми з Офісом президента України співпрацюємо на нарадах, сидимо і вирішуємо, що можна зробити. А зараз добиваємося обмінів, тому що без обмінів це взагалі неможливо. Боротьбу продовжуємо».
