У село Івківці на Черкащині нині не доїжджають ані швидка, ані рейсові автобуси чи машини з продуктами, розповів Суспільному місцевий житель Назар Лавріненко. З його слів, єдину дорогу, яка веде до села, розмило внаслідок паводку.
Село, куди неможливо доїхати — так свої рідні Івківці описує Назар Лавріненко. Розповів, що нині кожен свій ранок починає із прокладання дороги:
"Паводки з полів понаносили ґрунту, що місцями не можна було легковій машині проїхати навіть. Ми його розгортаємо чим можемо. Треба розчищати узбіччя, щоб вода, яка йде з полів, стікала далі до річки, до долини. А вона затримується на дорозі. Ситуація критична, у нас автошлях один в село веде, його сім кілометрів".
Ці сім кілометрів — єдина дорога, яка веде до холодноярських пагорбів та тамтешнього туристичного комплексу. Втім, про туристів тут забули давно, додав пан Назар:
"Дороги не стало в село. Сюди перестав автобус рейсовий ходити, вже не можна. Раніше двічі на Черкаси за день, два рази на Чигирин автобус возив. Зараз взагалі немає цього рейсу, бо немає доріг. Уже відмовляється їздити сюди автолавка, немає в селі магазину".
Така сама ситуація і з медичною допомогою, зазначив пан Назар:
"Швидка потрібно лише ВАЗік сюди, бо звичайна швидкі на кутки не заїдуть. Треба нести людей на ношах до шляху, який залишився".
Це підтверджує місцева жителька Людмила з чоловіком. Завдяки щойно прокладеній трактором дорозі, можуть виїхати по продукти, розповіла жінка:
"Ні хліба привезти, ні швидку викликати. Дороги дуже-дуже погані. Тим більше, немає у нас ні аптеки, нічого, щоб сюди приїздило".
Щоб у село могла заїхати карета швидкої допомоги, треба домовлятися із сільрадою, зазначив місцевий житель Володимир:
"Їх просили, щоб прогорнули. Бо як хтось хворів і швидку викликали до когось, то потрібно було йти замовляти у сільську раду, що я завтра захворію, ви прогорніть, будь ласка".
Проблеми у селі й з похованнями, додав пан Володимир:
"Вмерла людина, а вони не прогорнули дорогу. Машина з тілом стояла і чекала, поки дасть сільський голова трактора, щоб прогорнути, щоб до цвинтаря доїхати".
А от місцевий житель Григорій Кулик після останнього виїзду селом знову опинився без машини. Ледь не щотижня рахує нові збитки, розповів він:
"Полуось випала, її не видно. Добре, що захист, аби захисту не було на диби стала б машина. Кожна стойка зараз коштує з заміною дві тисячі гривень. Оце вона вже тиждень стоїть, чекаю поки діти приїдуть і заберуть на Черкаси ремонтувати".
Дорогу на своїй вулиці ремонтував самотужки, додав пан Григорій:
"Своєю машиною привозив мішки з сухим асфальтом, брав і вкладав його, лопатою укладав. А на виїзді і далі туди проїхати нею не можна. Голови практично тут ніколи не бачимо. Тут так — захворів і вже все, навіть не рипатися, швидку можеш не викликати".
Якщо у попередні роки люди намагалися лагодити дорогу самостійно, то цьогоріч ремонтувати просто нічого, додає Назар Лавріненко:
"Ямка пʼять на пʼять сантиметрів, а на весну ось яма метр на метр".
А всі прохання селян про допомогу у Медведівській сільській раді ігнорують, розповів місцевий житель:
"У них купа причин — немає транспорту, немає можливості. У них був такий самий екскаватор у сільській раді, і прийшов цей голова, що зараз, вони його порізали на металобрухт. Він був робочий, після капітального ремонту".
Поспілкуватися з сільським головою не вдалося і знімальній групі Суспільного. У робочий час на місці нікого не було. Ситуацію з дорогою голова Медведівської сільради Андрій Іванченко прокоментував опісля телефоном:
"На квітень місяць хочемо домовитися, так як щороку домовлялися, грейдера у Кам’янці. Ми проплачуємо і беремо його на два-три тижні по вулицях. Але це з квітня, щоб трохи підсохло. А те, що в Івківцях своїми силами роблять — я тільки вітаю. Наш трактор цей, що горне сніг, він глину не може зчесати".
Відсутність можливості проїхати дорогою, позбавляє селян доступу до елементарних послуг, зазначила місцева жителька Людмила:
"У нас більша половина села без асфальту. Там, коли йшла вода, то понамивало таких ямок і ніхто не думає про те, що якось людям треба добиратися. Є такі хутори, де живе одна людина або пʼять і вони своїми силами думають, як добиратися до хліба, до лікарні".
