Євгеній Ганжала — морський піхотинець. До війська долучився у 2015 році, продовжив службу і після початку повномасштабної війни: боронив Маріуполь, де 12 квітня 2022 року потрапив у полон. Торік на День Незалежності Євгенія повернули в Україну.
Про перебування у російській неволі і життя після неї Євгеній Ганжала розповів Суспільному.
Євгеній Ганжала повернувся додому після трьох з половиною років полону 24 серпня 2025 року й одразу вдягнув вишиванку, яку його мати возила на кожний обмін.
"Вона зберігається, але носити її не зможу, тому що я трошки поправився. Після повернення я був 58 кілограмів, а зараз вже 76 кілограмів. Трошки не влажу в неї", — пояснив Євгеній Ганжала.
Про день обміну і маму, яку не очікував побачити, нагадує татуювання, розповів Євгеній:
"Коли ми нас обміняли, і ми переїхали кордон, нам вже дозволили рідним телефонувати. І я не знав, кому телефонувати. Брату чи мамі. Я думаю, подзвоню брату, бо не знаю, як мама сприйме моє повернення. Але потім, як я узнав, я був у шоці. Я пішов зробив татуювання".
"Він був у Вінниці, в госпіталі. Пролунав дзвінок. Він каже: я хочу тобі щось показати (татуювання - ред). Я дуже плакала", — пригадала мати Ольга Ганжала.
У кімнаті, яка була заставлена його речами, нині порожньо.
"Була кімната в прапорах, зараз він перевіз до себе у квартиру, залишився мій один прапор, який з 2022 року зі мною", — сказала мати.
"Я ніби потрапив в музей, багато всього було", — прокоментував морпіх враження про свою кімнату.
Календарі з позначками забрала собі, а фото з полону спалила, додала пані Оля.
У російську неволю потрапив у квітні 2022 року під час оборони Маріуполя, розповів Євгеній:
"Ми вже були в оточенні. Ні зброї, ні харчування, ні води, ні медикаментів — нічого не було. Крайній разі я зв'язався з рідними 30 чи 31 березня. Це ще був хороший зв’язок. Сказав: в шапці, не голодний, поїв. Звісно, що це я брехав".
У полоні, за його словами, його відразу внесли в окремий список через українську символіку на тілі.
"Сильні катування були. У мене ж, як ви знаєте, є татуювання — герб України і вишиванка. У них така фобія. Якщо татуювання, то все: нацист, націоналіст, фашист. Сказали, щоб до вечора не було. Ми з побратимом, він також потрапив на обмін 5 лютого, ми камінням стирали".
Спочатку, розповів Євгеній, був у колонії на Луганщині, де серед працівників були українці, які перейшли на бік Росії:
"У нас навіть один вертухай сказав: хлопці, я знаю, що ви пройшли, бо я сам раніше служив, хоч на бік Росії перейшов. Моя думка: чого ти перейшов? Що тебе позвало іти в Росію? Кращого життя шукав? Не знайшов життя. А тепер назад не повернеться. Та ніхто і не прийме".
А потім — колонія у Сибіру. Там, як прокоментував Євгеній, окрім катувань виснажував холод:
"Навіть не моральне виснаження, холод і голод — це тяжко. Каша без солі, без олії, просто зварена крупа. Так само суп: просто вода, пару картоплин і все. Могли насипати повну миску каші, але щоб їсти, давали хвилину. Ти просто не встигнеш за цей час їсти. І давали кип'яток".
У полоні Євгеній щодня думав про Україну:
"Вони нам кожен день: України немає, вас забулися, ви нікому не потрібні, додому ви не потрапите. Ми трималися. Думали більше про майбутнє наше, що будемо робити після повернення. І хоч ми ці історії між собою по 100 разів говорили, але говорили і слухали не одного".
Зараз Євгеній продовжує реабілітацію. Разом із мамою вони відвідують акції на підтримку військовополонених та їздять на обміни.
У планах — волонтерство, а ще, додав чоловік, хоче відновити татуювання з українською вишивкою.
"Я хочу зробити її корекцією, щоб була красивішою. На зло. Ви думали, я здамся? Ні. Мрія одна в нас: це вільна Україна, закінчення війни. Хочеться мені ще далі служити. Але сказали, що мені вже не можна, то вже не піду туди".
А в пані Олі своє ще одне бажання:
"Хочу, щоб знайшов хорошу дружину, щоб йому склалося життя дуже добре. Він пройшов вже пекло, щоб вже йому було, щоб рай був йому".
