Сергій Воронець з Камʼянки на Черкащині столярує 25 років — сім з них, разом з командою виготовляє іконостаси, кіотиКіот — це спеціальний засклений ящик, рамка або шафка для зберігання ікон та інших релігійних святинь., престоли та іншу церковну оздобу.
Одного разу погодився виконати замовлення для місцевого храму, яке спочатку стало справжнім викликом, а потім — новим стартом, розповів Суспільному Сергій Воронець.
За словами майстра, нині він з командою працює над створенням іконостаса, що прикрашатиме один з храмів Луцька. На його виготовлення потрібні три-чотири місяці роботи. Починають її з розпилювання та шліфування деревини, а згодом, з допомогою спеціального обладнання і програм наносить на нього візерунки.
"Має вийти іконостас в нас. В одній майстерні деталі склеюють в потрібний розмір. Візерунок можна робити вручну, але це набагато довше і складніше", — розповів Сергій Воронець.
Відключення світла ускладнюють роботу, адже обладнання електричне, розповів столяр:
"Одна деталь вона може вирізатись пʼять-десять годин, а коли кожні дві години немає світла, то багато разів потрібно станок зупинити, а потім заново запустить для того, щоб він дорізав один елемент".
Як розповів Сергій Воронець, почав столярувати він 25 років тому, спочатку навчився сам і згодом створив мініпідприємство:
"Тренувалися на собі, звичайно, для родичів. Потом уже родичі і знайомі дальші розказували, що ми робимо. Люди зверталися і так ми працювали. Ми не тільки двері, ми й ліжка, кухні, шафи й столи, все робили".
Перший іконостас замовив місцевий священник, додав майстер. Щоб його виготовити, довелося освоїти верстати з числовим програмним забезпеченням:
"Відразу почав дивиться про ЧПУ-станкиВерстати з ЧПУ (числовим програмним керуванням) — це автоматизоване обладнання, де робочі органи(різці, фрези) керуються комп'ютерною програмою.. Тому що без станка виготовити такі різьблені елементи неможливо, почав шукати виробників ЧПУ станків".
За словами столяра, роботі навчався за відео на ютубі. Нині він виготовив 17 різних за складністю, формами та кольорами іконостасів для храмів Києва, Вінниці, Дніпра та кілька за кордон:
"Зараз не лякає вже нічого. Страшно був перший, другий раз ще теж було страшно, але чим складніше, тим цікавіше, бо хочеться розвиватись і щось цікаве для себе, нове, зробити", — розповів Сергій Воронець.
Як зазначила шліфувальниця Оксана Серга, на підприємстві можуть працювати люди різного віку:
"Для нас, для нашого віку — якраз підходить ця робота. Носити нічого не потрібно".
За словами шліфувальниці Лідії Приходько, колектив на виробництві дружній:
"Пішли на пенсію, та й прийшли працювати сюди. Так здружилися із Сергієм Миколайовичем, та так і працюємо тут".
Після виготовлення на деталі наносять лак та фарбують, розповів Сергій Воронець:
"Щоб правильний листочок був, щоб візеруночок був правильний, потрібно позатирати зубчики. Зараз ми виготовили праву стулку "Царських воріт", а ще рами під ікони для іконостаса, центральний хрест. Багато різних елементів, серед них і дрібні, і великі".
Таких деталей, для іконостаса залежно від дизайну потрібно 30, 50, а то й 100, додав столяр:
"Скільки праці вкладено, і коли ти бачиш кінцевий результат — задоволений тим, що зроблено. коли воно тут лежить все по детальках, то ти не розумієш кінцевого результату. Коли це вже складеться, привеземо в церкву і складеться до купи — тоді вже буде видно".
Іконостас роботи майстерні Сергія Воронця встановили у жовтні 2025 року в храмі святої мучениці Євгенії у Смілі. І це по суті його найважливіший елемент, який відділяє вівтар від центральної частини храму, розповів отець Богдан:
"Якщо приходить людина перший раз до церкви — відразу ми бачимо іконостас. Якщо іконостас гарно зроблений, то він запам’ятовується, він радує і люди кажуть: дійсно, ми прийшли, щоби помолитися і якусь часточку цієї духовності зі собою взяти додому. Я хотів чогось такого цікавого, нового, якусь «родзинку» для храму".
Тому обрали білий колір. І саме Сергій — єдиний майстер, який погодився втілити їхню мрію у життя, додала матінка Марія:
"Коли ми вже його остаточно встановили, навіть приходили до церкви помацати з чого він. Одні запитували: а це білий камінь? це гіпс? Коли люди вперше заходять, і бачать, вони кажуть «ваш храм, наче тортик», він такий, як наречена. Всі в захваті, і дивуються, як він такий витвір мистецтва зробив і втілив саме для нашого храму".
Як розповів Сергій Воронець, якби не захоплення із виготовлення церковних оздоб — займався б далі виготовленням дверей та меблів:
"Я не знаю скільки потрібно часу, щоб все перепробувати, все переробить. Ну ми намагаємося, як то кажуть. Якби не любив, то щось би інше робили, робили б двері".
