Черкащанка Діана Козир виготовляє дідухи та вивчає українські традиції. На різдвяному столі майстрині завжди є кутя, сукані свічки та дідухи — це те, що колись було обов’язковим атрибутом цього свята у її пращурів, а нині — те, що єднає вже її родину.
Як виготовляє дідухи та про що мріє, дослідниця українських традицій та світогляду Діана Козир розповіла Суспільному.
За словами дослідниці, ідея почати створювати дідухи прийшла до неї в процесі вивчення української культури:
"Я — філологиня, журналістка, дослідниця українських традицій та світогляду, а також гід і екскурсовод в місті Черкаси і на Черкащині. Я почала виготовляти дідухи після того, як дослідила їх. Я зрозуміла цю традицію, її глибину. І мені захотілося їх робити, дарувати цю радість людям".
Традиції українських свят перейняла від рідних, адже у сімʼї їх дотримувалися, розповіла Діана Козир:
"Взагалі традиції в моєму житті вони з самого дитинства. Знаєте, є традиція на Андрія зараз популяризують і вечорниці, кусають калиту, ми це робили дома. Також на Різдво кутя у нас була. На Великдень ходили писанки, крашанки святити. Тобто деякі традиції, які досі живуть на Черкащині – вони були у нашій родині".
Цікавість до звичаїв підштовхнула дослідницю звернутися до вивчення етнографічних джерел про традиції Черкащини:
"Черкащани, наприклад, тривалий час думали, що традиція коляди, водіння кози, дідухів, це все якесь карпатське, галицьке. А у нас цього не було. А насправді на Черкащині теж було дуже багато архаїчних традицій і мене це зачепило і тому я заглибилася у більш наукове дослідження".
Традиційно дідух робили під час обжинків, коли вʼязали останній сніп, розповіла Діана:
"Це цікаво досліджувати, порівнювати що було сто років тому, що зараз. І деякі традиції відроджувати, як, наприклад дідухи. Сам дідух робили на обжинках і там от коли люди стали жати. Вони вижали перший, чи останній сніп який і стає дідухом".
За словами дослідниці, дідух є символічним символом достатку, який в давнину обмолочували для засівання поля:
"Дідух виконував функцію талісмана — він притягував врожай в наступному році, щоб був щедрий врожай, достаток, і щоб було що їсти. Він у нас стоїть до нового року, після нового року його вранці або посипальники або хлопчики в родині його обмолочують".
Як розповіла Діана Козир, дідух також повʼязаний із культом предків:
"Зерно яке обмолотили змішують із посівним матеріалом і потім засівають навесні. Зерно проростає і десь приблизно у травні-червні воно починає цвісти. І, що дуже важливо, тоді якраз коли приходять душі пращурів на Русальний Великдень до родичів. І потім вже, після жнив, їх з поля забирають додому. І таким чином у нас опиняються душі пращурів у дідухові".
Під час того, як дідуха заносили в хату, проводили ритуальні дії, що мали на меті закликати до родючості тварин, зазначила Діана Козир:
"Перед тим як сісти на вечерю на святу батько заносив дідуха.Також батько ніс безпосередньо самого дідуха, а син ніс снопи соломи і сіна, які потім розстеляли у хаті. Постелили сіно на покуття і от на нього поставили дідуха. Діти і дружина не просто так чекають, а беруть участь у цьому — діти квокали як курчата, мукали як телята. Бекають як овечки. Ритуальні магічні дії закликання родючості цих тварин".
Дослідниця додала, що створення дідухів для неї не лише мистецтво, а й арттерапія:
"Це певного плану психотерапія. Тому що певні якісь монотонні дії, вони допомагають людині відволіктися від реальності, від якогось стресу".
За словами Діани Козир, за часів СРСР українську культуру показували у спрощеному вигляді, тому важливо вивчати та популяризувати традиції в повсякденному житті:
"Я не тільки досліджую традиції, а й транслюю їх у своє сучасне життя. Одяг, прикраси інші атрибути свята і нині можуть бути присутніми в наших домівках. Це популяризує серед загалу ці всі прикраси і український стиль. Не такий, як його спотворили, спаплюжили за часів Радянського Союзу. Його спростили, оці всі сценічні костюми — червоні шаровари і китайські сорочки вишиті якимись маками чи колосками пшениці. А от що альтернатива і українське може бути стильним".
Також майстриня виготовляє вручну виготовляє свічки за стародавніми рецептами.
"Окрім дідухів, я виготовляю ще й сукані свічки, які робили ще наші прапрабабусі. Свічка – це живий вогонь, який символізує зв'язок із Богом і пожертву богам, на святах вона має дуже важливе значення. Свічка горіла протягом усієї святої вечері. А також у певних місцевостях на цілу ніч її залишали, для того, щоб душі пращурів могли злетітися на цей вогонь додому, бо їх чекають, запрошують на кутю", — розповіла Діана Козир.
За словами Діани Козир, вона мріє об'їздити 30 сіл Черкащини, які у своїх працях описав Агатангел Кримський:
"От є в Агатангела Кримського праця про один із районів Черкаської області, де він дослідив понад 30 сіл. І було б цікаво проїхатися знову по тих селах і порівняти, які традиції збереглися з того часу, а це було сто років тому. Щоправда, він це робив протягом сорока років, я сподіваюся, що у мене це вдасться швидше. Це на часі, тому що таких досліджень зараз немає".
