Жителька села Поминик, що на Черкащині, Анастасія Баданюк єдина зі своєї родини пережила Голодомор. Події тих часів описала у своїх спогадах.
Ще сотні життів врятували жорна, які люди переховували від влади, і яким місцевий скульптор згодом спорудив пам'ятник, розповіла Суспільному місцева жителька Галина Кловак.
Одна з місцевих жительок – Анастасія Баданюк – усе пережите описала в спогадах.
"Наплачуся вдосталь і йду до свого обійстя. Там був гарненький сад. Думаю, хоч залепух наїмся", – писала вона.
Ці записи Анастасія Микитівна зробила за кілька десятиліть після пережитого голоду. Втім, і через роки все те, що трапилося у 1932-1933 роках, пам’ятала чітко, розповів її син Леонід Баданюк:
"Коли я був молодший, дуже її просив: «Мамо, зробіть записи, що відбувалося, коли відбувалося, як це все проходило»".
Анастасія Баданюк до свого сторіччя не дожила сім років. З родини вижити під час Голодомору судилося лише їй, розповів пан Леонід:
"Її батько мав свою землю, свою худобу, був хорошим шевцем, шив одяг і чоботи для людей. Наскільки мені відомо, ще він брав участь у встановленні Української Народної Республіки. У 1932 році восени наступили, як вона казала, «чорні» часи. З'явилися комнезами, почали забирати все збіжжя і в кінці грудня почався голод".
Батьки Анастасії померли першими. Самими лишилося четверо дітей.
"Уже взимку відкрили інтернат. Вона казала, що найважче було пережити, коли лягаєш спати, а встаєш – і з одного боку дитина мертва, і з другого мертва. Ішли, брали драбину, на драбину – дошку, на дошку – покійного. Багатьох так винесли. Із пів сотні живих лишилося" – переповів пан Леонід.
Не стало і двох братів та сестри.
"Всі померли від голоду" – написали на пам’ятнику.
На місцевому сільському цвинтарі є ще один пам’ятник. Він такий в Україні єдиний, розповіла завідувачка бібліотеки Галина Кловак.
Це пам’ятник жорнам. Під час Голодомору вони врятували сотню життів. Радянська влада забороняла їх тримати вдома, однак місцевим жителям вдалося приховати ці камені і вижити.
"Ці жорна врятували тисячі людей з багатьох сіл і хуторів – не одне, а тисячі. Їли те, що змололи на цих жорнах, і так залишилися живими", – зазначила пані Галина.
За кожним із жорен – історія виживання якоїсь сім’ї, додала вона:
"У 1930-ті роки жорна у селах були заборонені. Тодішня влада забороняла користуватися ними – це вважалося буржуазним збагаченням. І тому селяни як могли ховали ці жорна".
За скульптора — місцевий житель Олексій Коваленко, зазначила пані Галина:
"Коли він дав заклик, сказав людям, що хоче зробити, то з усіх куточків села до його оселі почали зносити ці жорна, навіть з інших сіл привозили".
Побачити такі жорна й досі можна в його садибі. Нині їх випробовують онуки.
Нині на пам’ятнику жорнам є короткі записи про історію села та лиш частина імен, розповіла Галина Кловак.
"Загалом від страшного голоду в нашому селі померла 381 людина. З них було 107 дітей", – додала вона.
Маєте новину про події з життя на Черкащині? Надсилайте сюди
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
