Черкащанин Олексій Симоненко захищав Україну у складі Нацгвардії. 9 листопада 2023 року — у свій день народження, загинув у Серебрянському лісі на Донеччині. Його тіло рідним не повернули.
Олексій також був інструктором — навчав інших, як вижити на війні, розповіла Суспільному мати загиблого Любов Симоненко.
Речі в кімнаті Олексія не прибирають — його гантелі, одяг і записки: "Поїхав далі жити в лісі" та "У мене все добре" — нагадують про сина, розповів тато теж Олексій Симоненко:
"Завжди казав: — батьки, не переживайте, я вибрав свою професію сам, ніхто мене не заставляв, щоб захищати свою землю. Якщо зі мною зайшло вісім людей, повинно і вийти з позицій вісім людей".
Що був на передовій — рідним не зізнавався, додав пан Олексій. Та батьківське серце відчувало:
"Ми здогадувалися, бо він присилав фотографії з Серебрянського лісу із заходом сонця, і в новинах воно проскакувало".
У перекладі з грецької мови Олексій — означає захисник. Таким він був змалку, розповіла його мама пані Любов. Сильний, захоплювався спортом:
"Він працював інструктором, готував військових, йому подобалося дуже. Він освоїв медицину, саперну справу, снайперську. Він був якийсь універсальний — все вмів, все знав".
Побратим Олексія — Віталій Котляр став другом родини:
"Коли почалася повномасштабна війна, я також пішов добровольцем воювати. Воював в Азові, а він мене готував до цього. Він мені тут і розтяжки робив, і по сраці давав, щоб не підіймав. Вчив, як правильно ходити. Я думаю, що ти там мені розказуєш? А він каже що, якщо хочеш без ноги повернуться, то ходи як і ходив".
Ця наука врятувала йому життя в бою, розповів Віталій:
"Він зберіг моє життя своїм навчанням, я хочу присвятити своє його батькам".
Олексій Симоненко загинув у свій день народження — 9 листопада 2023 року на території Серебрянського лісу на Донеччині, розповів його побратим з позивним "Гайтавер". На тому завданні він його бачив востаннє, в голову Олексія влучила куля:
"На жаль за великою кількістю поранених ми не змогли його витягнути. Але ми були з ним до останньої хвилини. Він був веселий, товариський, йому завжди хотілося шалених відчуттів. Десь поїдемо на річку, йому хотілося пригнути з висоти, відчути цей адреналін, можливо, він за цим гнався?".
Нацгвардієць Ростислав Отколенко на початку повномасштабної війни разом з Олексієм Симоненком працювали інструкторами — готували військовослужбовців:
"Те, що він робив за напрямком інженерної підготовки: мінно-вибухова справа, як він їх розробляв, як він проводив заняття — це надихало. Люди вчилися і хотіли бути присутніми на його заняттях. Його ціль була не просто показати, а ціль була — навчити особовий склад".
