Житель села Монастирок, що на Тернопільщині, Григорій Гоцко розповів Суспільному, як колись в цьому селі рибалили, збирали гриби і готували пісну юшку перед храмовим празником.
«Перед святом Чесного хреста, за тиждень, були хлопці, які ловили рибу, і вони йшли з гори до Серету й кричали: «Гей-гей, на загін!». Загін — це люди збираються всі, одні зверху йдуть з дрючками, гонять рибу, а внизу за метрів 100-200 стоять із садками і виловлюють цю рибу. І поки ті дійдуть вже, кожен має рибу.
І так на такому острові, називався в нас Зарінок, ставали всі вряд і кожен ділив: «Тобі одна, тобі одна, тобі одна», — по скільки виходило, по скільки брали. І це всі чекали того загін», — пригадує Григорій Гоцко.
«А гриби збирали по лісі. Ходили в ліс. Ну, тут на Кошиві були глубінки багато. Білі гриби зараз понад Серет, бо там трошки є волога і збираємо понад Серет. Цього року не дуже було багато, бо трошки посушливий рік, але зате багато в нас опеньків».
Нагадаємо, храмове свято в селі Монастирок відбувається 14 вересня. Біля церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього Православної церкви України хрести вбирають квітами. За кожен хрест відповідає родина, де є незаміжні дівчата. Цю традицію внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
«Це є пісний день й готували багато пісних страв різних. Головна страва в нашій сім'ї — це юшка, рибна з грибами. Я дуже запам'ятав, як воно робилося. У нас є піч така, колись називалася в нас братрура. І в ній сушили рибу, карасі».
«Рибу обробляли. Пам'ятаю, мама казала: «Візьми обов'язково газету, бо як остяКістки з риби залізе у скатертину, то можна собі руки пошкодити». І ми тоді маленькі всі оббирали це все, кожну кісточку викидали, рибу замочували і ставили на кухню. Там варилися бараболі, як по-нашому, картопля, а потім замочували гриби».
«Гриби були сушені в нас. Можна опеньки, а це в нас білі, ми насушили собі. І так разом спочатку відварювали грибну юшку, щоб був бульйон з грибів, потім засипали рибу. Воно поварилося, а приправа була — борошно, яке обсмажувалася на сковорідці до коричневого кольору.
Коли обсмажилося, дуже мама все наказувала: «Дивися, щоб не підгоріло». То я все слідкував, і так запам'ятав собі. І тоді борошно перемішували, щоб не було грудочок, засипали і всі ми чекали. Юшку можна було їсти і ввечері, і зранку, бо це був піст, і нам бабуся роздавала всім. Нас колись було п'ятеро в хаті: був тато, мама, бабуся, сестра і я», — розповів чоловік.
«Тепер вже є донька Ірина, правда вона в Італії зараз. Галина — дружина моя, син Володя, і ми всі сходимося на празник за можливості. Внуки пороз'їжджалися, було колись разом сідали за стіл. Така юшка в нас готувалася два рази. Ну, фактично, три рази: на Святий Вечір, один і другий, і на празник».
«Наш Монастирок найкращий на Україні. Приїжджайте до нас, насолоджуйтеся красою, природою і заходьте до мене на каву», — каже Григорій Гоцко.
Нагадаємо, Григорій Гоцко — це композитор і музикант з Тернопільщини. Він автором понад 50 пісень, левова частка яких присвячена темі вишиванки та рідного краю. Він автор альбомів «Я починаю з рідної землі» і «Піснею освячена сорочка».
Його син Володимир Гоцко, відновлює родинне обійстя в селі Монастирок, аби займатися зеленим туризмом.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
