Лікар за фахом, Петро Кишенко на псевдо "Фокс" пішов на війну добровольцем. Був розвідником-кулеметником, потім обіймав посаду старшого бойового медика та фельдшера медичного пункту. З січня 2024 року ніс службу в 3 ОШБр. Під час надання медичної допомоги важкопораненому побратимові Петро загинув на Сватівському напрямку Луганської області. Йому було 27 років.
Дружина Петра Ольга Кишенко ініціювала петицію з проханням надати чоловіку звання "Героя України", яке вже підтримали понад 25 тисяч людей. Суспільному Ольга розповіла про героїчний шлях Петра, його боротьбу на фронті та про мрії і плани сім'ї, які не встигли здійснитися.
"Він був дуже втомлений, він хотів відпочити"
Петро Кішенко пішов на війну добровольцем 25 лютого 2022 року. Він брав участь в обороні Миколаєва у квітні 2022 року, в обороні Очакова влітку 2022 року, забезпечував евакуацію та надання медичної допомоги під час Харківської кампанії влітку 2023 року, виконував евакуацію поранених та полеглих на Авдіївському напрямку у 2024 році.
Загинув Петро 28 квітня 2024 року на Сватівському напрямку під час надання медичної допомоги важкопораненому побратимові. Ольга Кишенко розповіла, що остання її телефонна розмова з чоловіком була про переживання перед бойовим виходом та втому.
"По них прилетів 120 міліметровий снаряд. Ворог прорвав нашу лінію оборони і друга лінія стала першою. Їм довелося прийняти бій. Він був медиком в 3-й штурмовій. Було вирішено відбивати втрачені позиції, на відбитті втрачених позицій він і загинув. Наша остання розмова була про його переживання перед цим виходом, тому що він втомився. На той момент він був дуже втомлений, він хотів відпочити", — згадує Ольга.
"Йому подобалась медицина, йому подобалось допомагати людям"
Після дев'ятого класу Петро Кишенко вступив до Одеського обласного базового медичного училища на фельдшера. У 2016 став студентом Одеського національного медичного університету за спеціальністю лікар. Саме під час навчання Петро познайомився з майбутньою дружиною Ольгою.
"Я йому казала, що не знаю, чому він обрав медицину… Він менеджер, він управлінець. Але йому подобалась медицина, йому подобалось допомагати людям і в нього це виходило. Він мені розказував про складні випадки на війні, за складних поранених, показував з ними відео, фото. Я спокійно на це реагувала, тому що я також лікар", — розповіла Ольга.
Пара одружилась вже під час повномасштабного вторгнення. За словами Ольги, військовий планував приїхати у коротку відпустку та піти з коханою обрати обручки:
"У нас були плани, насправді. Коли ми одружилися, у нас не було ніякого свята, навіть обручок не було, бо це було поспіхом — по програмі, що військових розписують за один день. І ми з ним домовились, що коли він приїде, то підемо нарешті обручки купимо".
Пара мріяла про весілля, дітей та будинок біля моря. Однак ці плани зруйнувала війна, розповіла Ольга.
"Я з ним була, як зі справжнім чоловіком, як за міцною стіною. Я хотіла, аби зі мною був такий чоловік, і він таким був. Він був дуже ніжним до мене. Він мене казав таку фразу і вона стала девізом: "У нього є я, і в мене є він". Коли він загинув — було дуже важко, бо його для мене не стало".
"Коли його тіло відправили на Дніпро, я кричала не своїм голосом"
Тіло бойового медика Петра Кишенка спочатку відправили у місто Дніпро, потім привезли в Овідіополь, розказує Ольга. Ці чотири дні, згадує дівчина, були для неї найдовшими.
"Коли мені сказали, що тіло відправили на Дніпро, я кричала не своїм голосом. Я думаю, що мене чула вся дев'ятиповерхівка. Я не хотіла в це вірити і досі не вірю. Ми чекали на тіло. Деякі чекають на тіло коханої людини місяцями і роками, але мені ці чотири дні були просто каторгою. Для мене було важливо зрозуміти, як він загинув. У нього прилетів уламок, в потилицю. Я себе тішу, що його не стало одразу, що він не страждав.", — згадує вона.
Петра вирішили поховати у рідному селі. Попрощатися з ним, згадує дівчина, прийшло багато людей — односельці, друзі з Одеси, побратими.
"Ми його поховали в рідному селі. Я думала, де його ховати: чи де всіх військових ховають, чи в рідному селі. Вирішила, що краще в рідному селі, бо може він би там хотів, тому що він любив те місце. Хоча ми стільки років прожили в Одесі, але все одно він любив рідні землі", — додала дівчина.
Частину документів бойового медика Петра Кишенка дружині привезли з передової
"Військовий квиток мені віддав вже Одеський РТЦК. Його прислали від частини. У ньому дірка від уламка і його не могли знайти довго. Я дуже хотіла, щоб його документ знайшли і його військовий квиток знайшли".
"Я хочу, щоб Україна визнала, що мій чоловік гідний цієї нагороди"
5 вересня Ольга Кішенко розмістила на сайті президента України петицію з проханням надати звання "Героя України" Петру Кишенку. Документ зібрав вже понад 25 тисяч підписів.
"Це дуже велика шана — отримати дане звання й це звання отримують не багато людей. Я хотіла би, щоб Україна визнала, що мій чоловік гідний цієї нагороди. Як її отримати? Ми подали петицію. Ми зібрали 25 000 підписів небайдужих людей. Я дуже вдячна всім, хто підтримав, хто не пройшов повз і допоміг. Це наш вклад в пам'ять про мого чоловіка, про Петра Кишенка", — зазначила Ольга.
Родина також подала прохання про перейменування вулиці на честь військового у його рідному селі, але поки що це питання стоїть на паузі. За словами Ольги, Дальницька громада вирішила до кінця війни не перейменовувати ніяку топоніміку.
Памʼять Петра також вшанували в рідному університеті — там створили меморіальний стенд з ним.
"Біль меншим не стає"
Ольга Кишенко розповідає, що тримає зв'язок з іншими дружинами загиблих військовослужбовців.
"Я думаю, що час нічого не змінює. Час просто змушує нас рухатись. Біль меншим не стає, ми просто ростемо над цим болем, але біль залишається дуже великим. Пройшло вже понад сім місяців і не можу сказати, що стало легше. Я в деяких групах знаходжусь, де дружини загиблих, то там дівчата пишуть, що скільки б часу не пройшло, вони все одно болить".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області