Антоніна з Одеси не чує від народження. Разом із чоловіком вона виховує п'ятьох дітей. Старші поступово опанували жестову мову й допомагають батькам спілкуватися з людьми, які її не знають. Після початку повномасштабної війни у дітей з'явилася ще одна роль: вони стежать за повітряними тривогами, а вночі будять маму, коли чують вибухи або роботу протиповітряної оборони. Свою історію Антоніна та її діти розповіли Суспільному жестовою мовою.
«Мамо, прокидайся»: як родина реагує на повітряні тривоги
На початку повномасштабного вторгнення родина під час повітряних тривог спускалася у підвал свого будинку. Так робили приблизно протягом року. Згодом почали переходити у коридор за дві стіни, а рішення, чи спускатися в укриття, ухвалювали залежно від інформації про загрозу для їхнього району.
Антоніна також стежить за повідомленнями у групі Українського товариства глухих, де публікують інформацію про повітряні загрози. Однак особливо важливими для неї стали старші діти — Лев та Єва. Вони можуть розбудити маму вночі, перевірити повідомлення на телефоні та розповісти їй, що відбувається.
«Я її беру за ногу і кажу: "Мамо, прокидайся". Тривога, щось бахнуло або стріляє», — розповідає Єва.
Дівчинка також показує мамі жест, яким у родині повідомляють про повітряну тривогу.
Сама Антоніна іноді відчуває вибухи через вібрацію, якщо вони стаються близько. Водночас, за її словами, найбільше через повітряні атаки хвилюється саме Єва.
«Буває, що я відчуваю просто вібрацію, коли це дуже близько, прямо всередині той вибух. Але зараз більше від Єви надходить така тривожність, і вже я хвилююся», — говорить жінка.
П'ятеро дітей і жестова мова в родині
Антоніна та її чоловік знають одне одного ще зі школи. Обоє навчалися у школі-інтернаті №91 для дітей із порушеннями слуху. Спочатку, пригадує жінка, майбутній чоловік жартував із неї, тому певний час вони не спілкувалися. Згодом він почав дарувати їй подарунки, вони почали зустрічатися, а через шість років чоловік зробив пропозицію. Нині подружжя разом уже 20 років.
У родині п'ятеро дітей. Старшому сину Леву — 14 років, Дані має виповнитися 13. Також подружжя виховує доньку Єву та молодших синів — п'ятирічного Тимофія і трирічного Мирослава.
Про дітей Антоніна та її майбутній чоловік говорили ще під час навчання. Чоловік, за її словами, особливо хотів сина. Першою дитиною став Лев — Антоніна завагітніла ним наприкінці навчання у 12 класі.
Діти поступово вчать жестову мову. Молодші поки знають її гірше. Лев опановував жести, спостерігаючи за спілкуванням батьків у побуті. Єва більше запитувала про значення окремих жестів і вчила їх самостійно.
«Букви я не люблю вчити, бо їх дуже важко запам'ятати. Бо їх там багато. Мені це не подобається. Перекласти звичайні слова, а не букви — це я можу», — розповідає Лев.
Єва почала цікавитися жестами приблизно у сім років. Спочатку, говорить дівчинка, вона не розуміла їх, однак із віком почала опановувати мову краще.
У сім'ї з'явилися й власні побутові жести. Деякі з них вигадали родичі, які чують, зокрема для слів «хліб» та «вбиральня». Згодом ними почали користуватися і батьки, і діти.
Жестова мова потрібна дітям не лише для розмов удома. Єва супроводжує маму до крамниць, банків та інших місць і за потреби допомагає їй спілкуватися.
«Підходжу до тих, хто поряд, і кажу: "Моя мама не чує"», — розповідає Єва.
Як родина справляється з побутом і спілкуванням в установах
У родині діти навчаються за різними графіками, тому Антоніна та її чоловік заздалегідь домовляються, хто їх відводитиме та забиратиме. Жінка зараз не працює й займається дітьми та господарством. Чоловік також не має постійної роботи, лише підробіток.
«Бо дуже важко з п'ятьма дітьми під час війни, з цим графіком усе це встигати», — пояснює Антоніна.
Водночас нечуючій жінці доводиться вирішувати чимало справ у середовищі, де люди не знають жестової мови. Коли Антоніна була вагітна першою дитиною, питання з лікарями та різними установами вона переважно вирішувала сама. Спілкувалася через листування або намагалася порозумітися жестами. Лише зі складнішими питаннями зверталася по допомогу до свекрухи чи бабусі.
Тепер у деяких ситуаціях Антоніні допомагають старші діти. Якщо виникає важливе питання, родина також звертається до Українського товариства глухих. Утім, за словами жінки, перекладачів жестової мови бракує, тому отримати допомогу в терміновій ситуації вдається не завжди. Тоді вона може попросити перекладати сина.
Інколи Антоніна пише на аркуші, що не чує, і так намагається пояснити ситуацію працівникам установ. Досвід спілкування, за її словами, залежить від конкретної установи. У ЦНАПі порозумітися простіше, навіть якщо працівники не знають жестової мови. Натомість у Пенсійному фонді, розповідає жінка, інколи працівники намагаються самостійно розв'язати питання замість неї, що може призводити до помилок.
Антоніна хотіла б, щоб перекладачів жестової мови було більше й вони працювали безпосередньо в установах.
«Я б хотіла, щоб розвивалася саме жестова мова, щоб було більше перекладачів, щоб кожна установа — Пенсійний фонд, ЦНАП — мала свого перекладача. Є онлайн-варіанти в ЦНАПі, але не завжди можна зручно поспілкуватися: не завжди є інтернет, можливість зайти. Щоб це була жива людина, конкретний перекладач», — говорить Антоніна.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.