Майже два з половиною мільйони тонн зернових зібрали агровиробники Кіровоградщини. Щороку область експортує понад півтора мільйона тонн збіжжя. Нині аграрії не продають зібране через низькі ціни та обмежені можливості експорту через обстріли російськими військами портів Одеси. Еекспорт української агропродукції зменшився на 60%, якщо порівнювати з вереснем минулого року.
Про це розповіла Суспільному керівниця департаменту агропромислового розвитку Валерія Фурманова.
Область залежить від експорту
Нині аграрії Кіровоградщини намолотили два мільйони 424 тисячі тонн зернових, у 2025-му на такий період — два мільйони 260 тисяч тонн. Цьогорічний показник на понад 160 тисяч тонн більший, ніж торік.
Щороку область виробляє майже 3,5 мільйона тонн зерна, 23% використовують для власних потреб — харчування, посівний матеріал та корм для худоби. Решта є експортним потенціалом області.
«Можна сказати, що наша область експортозалежна. Зараз триває збиральна кампанія пізніх технічних культур і аграрії схвильовані, що поки що не мають можливості продати свій урожай, як це було в попередніх роках. Але з подібною ситуацією наша область і Україна вже стикалися в 2022 році. Тоді Україна знайшла вихід. Ми доказали, що ми можемо. І використовуючи модульні зерносховища, зернорукави зберегли власний ресурс і згодом вийшли на ринки».
Пільгове кредитування на допомогу
За словами Валерії Фурманової, якщо сільгоспвиробники не можуть продати врожай і через це мають нестачу обігових грошей, вони можуть скористатися пільговим кредитуванням за державною програмою «5-7-9%». Ці гроші можна спрямувати на купівлю техніки, добрив і посівного матеріалу та виплату зарплат. Підприємства оформлюють кредитні угоди, після чого держава компенсує частину ставки з бюджету.
«Це механізм, який дозволяє аграріям утримуватися на плаву, поповнювати свої обігові гроші і утримувати своїх працівників. Це дуже важливо, тому що якщо підприємство визнане критично важливим, з метою бронювання своїх працівників вони мають отримувати зарплату не менше 26 тисяч гривень щомісяця. Тому це потребує значного ресурсу».
Експорт через альтернативні маршрути
Через постійні атаки російських військ на порти Одеси судновласники відмовляються заходити до них. За словами міністра аграрної політики та продовольства Тараса Висоцького, нині обсяги експорту становлять 40% від того, що Україна потенційно могла б експортувати.
«Тому наша ціль залишається незмінною: працювати над усіма інструментами щодо розширення альтернативних шляхів експорту. Ну і геополітично щодо відкриття портів Великої Одеси».
У серпні та вересні уряд і міністерство запровадили нові напрямки підтримки сільгоспвиробників. Спільно зі Світовим банком розробили програму компенсації витрат на тимчасове зберігання зерна.
«У нас є програма, яка дозволить потім компенсувати виробникам по всій країні до 80% витрат на купівлю тимчасових засобів зберігання — зернорукавів для того, щоб була змога покласти і зберегти збіжжя».
Ще один напрямок — кредитування під заставу зерна. За словами Тараса Висоцького, Національний банк оновив відповідне регулювання, а після наради з державними банками чотири з п'яти підтвердили можливість такого кредитування.
Також скоригували програму «5-7-9%»Програма пільгових кредитів «Доступні кредити 5-7-9» в Україні почала діяти на початку 2020 року. Сенс її у тому, що держава компенсує частину ринкової ставки кредиту, а підприємець платить лише 5, 7 або 9 відсотків річних.. Аграрії можуть залучати до 90 мільйонів гривень на обігові гроші під 10% річних.
Дунайський маршрут не може замінити морські порти
Українську агропродукцію також експортують через порти на Дунаї. Водночас трейдерЗакуповує сільськогосподарську продукцію у виробників, продає та організовує логістику продукції. з Одеси Володимир Кошельник вважає цей напрямок неповноцінною альтернативою морському експорту.
За його словами, в мирний час або під час стабільної роботи зернового коридору через порти Одеси щомісяця могли перевалювати до шести мільйонів тонн зерна. Дунайські порти нині перевалюють 600–800 тисяч тонн на місяць.
«Можемо говорити про падіння в 10 разів. Це про товар, який цілком завжди йшов на одеські порти, а нині він переадресувався на Дунай. І Дунай переварити ці об'єми ніяк не може».
Зменшення можливостей експорту впливає і на вартість українського збіжжя для виробників. Володимир Кошельник вважає, що найбільшу фінансову вигоду від нинішньої ситуації отримує логістичний ланцюг, тобто компанії, які займаються доставкою вантажу. Водночас перевізники беруть на себе ризики через російські атаки.
«Так, вони отримують надприбуток по доставці цього вантажу. Але й беруть на себе відчутні ризики. Це плата їм за те, що вони заходять в наші порти і беруть на себе ризик завантаження під шахедними атаками».
За словами трейдера, через зміну співвідношення між пропозицією і попитом ринок змінився з ринку продавця на ринок покупця.
«Ринок перевернувся. Раніше був ринок продавця. Що вони хотіли, те вони робили, тому що на одну їхню тонну кукурудзи 10 покупців приходили. А зараз ринок покупця. Чи подобається це мені, ні. Мені той ринок більше підходив, коли були великі об'єми. Але така реальність. Пережили 2022 рік, переживемо і 2026».
Експорт поступово відновлюється
За даними аналітика Українського клубу аграрного бізнесу Максима Гопки, у перші десять днів вересня Україна експортувала майже 700 тисяч тонн пшениці, ячменю, кукурудзи, ріпаку, сої та продуктів їхньої переробки. За такий період серпня було майже 400 тисяч тонн. Приріст становить 84%.
«За рахунок того, що останній місяць-півтора поступово розвивалася можливість експорту Дунаєм, потім залізницею. Бачимо, що буде приріст на 29% до 1,9 мільйонів тонн».
Водночас через загальне падіння експорту та втрати аграріїв влітку, які, за оцінкою аналітика, сягнули двох мільярдів доларів через блокування морських портів, він прогнозує зменшення валютних надходжень в Україну на 40%, якщо порівнювати з минулим роком.
«Половина експорту України — це аграрна продукція. Всі витрати, які йдуть, це, в першу чергу, на Збройні Сили України. Друге — це на рівні тих видатків, які не можуть покриватися нашими партнерами. Третє — це ті витрати, які ми закриваємо особисто, коли не завжди узгоджуються фінансові пакети, потрібні виплати всередині країни і тому подібне. Тому тут обіг валюти — важливий».
Завдяки розвитку альтернативних логістичних маршрутів Максим Гопка очікує збільшення експорту української агропродукції у жовтні до двох мільйонів 300 тисяч тонн.
Соняшник як «рятувальне коло»
У господарстві Новоархангельської громади завершують збирати соняшник. Цьогоріч його посіяли на площі 330 гектарів — стільки ж, як і торік.
Керівниця господарства Ольга Голобородько називає соняшник стратегічною культурою для українських аграріїв. За її словами, його вирощування потребує менших витрат порівняно із зерновими, а культура залишається рентабельною.
«Соняшник — це взагалі наша стратегічна культура для українців. І, мабуть, ця культура любить нашу землю, а ми її любимо за те, що вона рентабельна, в неї не стільки багато затрат доводиться вкладати, як, наприклад, у зернові, через що і трохи вигоди є».
У господарстві збирають по три тонни соняшника з гектара. Куди продавати врожай, аграрії нині вирішують з огляду на зміну цін та скорочення пропозицій від трейдерів. Півтора місяця тому за тонну соняшника пропонували 33 тисячі гривень. Нині — 20 тисяч, розповіла керівниця господарства.
«Це дійсно наше рятувальне коло. І соняшник завжди був, що і цінова політика висока. На сьогоднішній день треба за одну тонну соняшника віддати чотири тонни пшениці».
Попри зниження закупівельної ціни, для господарства важливо, що соняшник можна продавати українським підприємствам, які виробляють олію. Це дає змогу не зберігати врожай у зерносховищах і, за словами Ольги Голобородько, залишати гроші в Україні.
«Це дуже правильно, збільшує наші прибутки, і тут є можливість працювати своїм людям більшій кількості, і працюють всі податки на бюджет нашої країни».
Пшеницю поки не продають
Зібрану пшеницю у господарстві поки зберігають, очікують на вищу ціну. За словами Ольги Голобородько, нині трейдери пропонують 5,5 тисячі гривень за тонну. Торік така сама пшениця коштувала від 9,6 до 9,8 тисячі.
Через низьку ціну господарство зіткнулося з нестачею обігових грошей. Зокрема, складнощі виникають із виплатою орендної плати за землю.
«Ми стикнулися з такою проблемою, не тільки я одна, а й всі наші колеги, що, маючи врожай, ми не маємо обігових грошей. Дякуючи нашим орендарям, які доручили нам землю, що поки люди просто з розумінням ставляться, і не потребують, щоб за один день їм виплатили орендну плату, бо тоді не знаю, що робити».
Нішеві культури та насіння
Одним із варіантів, який використовують у господарстві, є вирощування нішевих культур, які виробляють у менших обсягах та які мають попит для конкретних потреб переробної, фармацевтичної чи харчової промисловості.
У господарстві вирощують, зокрема, просо, коріандр, сочевицю та гірчицю.
«Нішеві культури ми вирощуємо майже кожен рік. Цьогоріч ми посіяли небагато — 30 гектарів проса червоного, полтавського золотистого, і ми отримали урожайність 47 центнерів з гектара. Це гарний врожай, і не така велика затрата на нього. З проса виробляють пшоняну крупу».
Ще одна культура, яку господарство вирощує четвертий рік, — червона сочевиця.
«В неї немає великих врожаїв, якщо дві тонни врожаю, це досить круто. Ми в цьому році 24 центнери врожаю отримали».
Також вирощують посівний матеріал для інших аграрних підприємств. Заступник керівника господарства Ярослав Голобородько назвав це ще одним способом підтримати підприємство у період низьких цін.
«Один з виходів до ситуації — це насіння, за рахунок якого ми можемо протриматися, поки низькі ціни. Ми вирощуємо першої репродукції насіння і реалізовуємо для інших господарств, так само для себе заготовляємо».
Чи вдасться отримати за цьогорічний врожай ціну, яка відповідає витратам на вирощування, залежатиме від ситуації на ринку, сказала керівниця господарства.