На Дніпропетровщині ветерани долучилися до археологічної експедиції біля села Чернеччина Самарівського району. Вони працювали на території Нехворощанського монастиря разом із археологами та студентами.
Для частини учасників це стало можливістю вперше за кілька років виїхати на природу, спробувати себе в новій діяльності та познайомитися з іншими ветеранами. А для археологів — продовженням дослідження пам'ятки, де культурні шари охоплюють близько семи тисяч років історії.
Про те, як проходила експедиція, що вдалося знайти та чому археологію розглядають як один з інструментів відновлення ветеранів — з'ясувало Суспільне.
Пам'ятка, де збереглися тисячі років історії
Експедиція працювала на території залишків Нехворощанського монастиря Успіння Пресвятої Богородиці на межі Дніпропетровської та Полтавської областей. За словами директора Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Олександра Старіка, від самого монастиря нині залишилися вал та рів по його периметру. Територія пам'ятки багато років потерпала від незаконних розкопок.
Дослідження тут проводить експедиція Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. Археологи працюють на цій території вже п'ятий рік.
«Ця пам'ятка цікава тим, що вона багатошарова. Тобто, ми можемо прослідкувати тяглість населення цього регіону, починаючи з періоду неоліту, а це п'яте тисячоліття до нашої ери. Тобто, вже сім тисяч років тому. Це простежується на фрагментах кераміки щедро орнаментованих та на крем'яних знаряддях праці», — пояснив Старік.
Також дослідники знаходять матеріали доби бронзи, раннього залізного віку та періоду кімерійців. Окремий шар пов'язаний із козацькою історією XVII–XVIII століть. Нехворощанський монастир був одним із двох запорізьких козацьких монастирів.
«Саме тому тут доволі цікаві фрагменти кераміки, з яких можна зібрати цілі форми посуду. Це кухлі, глеки, горщики, миски.Також зброя. Тобто, є залишки від ударно-крем'яного замка, є безпосередньо кулі. Це цікаві знахідки, які говорять про існування монастиря. Також книжкові застібки: одна з них — з личиною ангела. Крім того, залізні предмети — щипці, шпора, наконечники стріл. Тобто, пам'ятка доволі цікава», — зазначив історик.
Пам'ятка продовжує існувати і в матеріалах XIX століття. Зокрема, археологи досліджували поховання, біля яких знаходили посудини. За словами Старіка, для регіону це рідкісне явище, яке може бути пов'язане зі старообрядницькою традицією.
Під час цієї експедиції ветерани долучилися, зокрема, до дослідження неолітичного поселення. Розкоп був близько двох метрів завглибшки, тому робота була фізично складною.
Можливість доторкнутися до історії
Одним із учасників експедиції став ветеран Віталій. Про можливість долучитися до програми він дізнався через спільноту для ветеранів 25-ї бригади.
За його словами, спочатку не був упевнений, що зможе взяти участь, адже має важку травму та ампутацію ноги вище коліна, тому переживав, що фізично не впорається з умовами експедиції.
«Спочатку я не мав бажання брати участь в цій програмі, тому що я від археології був доволі такий далекий, не дуже розуміюся на цьому. Тому я думав: "А що я там буду робити?". В мене важка травма. В мене немає ноги вище коліна. Я дуже обмежений у русі. А я така людина, яка не любить бути обузою для інших», — розповів Віталій.
Втім, координатор програми Валерій Кас'яненко переконав його спробувати. Першою для нього стала експедиція в Тернопільській області, неподалік Кременця. Там учасники досліджували залишки замку Анни Гойської, що датується кінцем XVI століття.
За його словами, це був перший за кілька років досвід ночівлі на природі, адже до цього жив переважно у звичних міських умовах.
«Я вже більше чотирьох років без ноги, і в липні це був фактично перший раз, коли я ночував на природі в палатках. Для мене це було невеликим викликом перевірити, як воно буде для мене, чи зможу це витримати. Все було досить успішно, мені сподобалося», — сказав ветеран.
У порівнянні з експедицією на Тернопільщині умови у Дніпропетровській області були складнішими, однак, за словами Віталія, учасники події допомагали йому, а працювати він міг у зручному для себе темпі.
«Моєю задачею було дуже ретельно перебирати землю. Я був дуже здивований, коли дізнався, що в нашій землі є дуже багато цікавих речей — залишків давніх часів. Я сам виріс у селі, працював в городі й допомагав батькам, але я на той час не думав, що так багато чого можна знайти в нашій землі», — розповів ветеран.
Зокрема, під час роботи він знаходив фрагменти кераміки різних періодів, кістки та інші предмети. Археологи визначали, до якого часу вони належать.
«Мені дуже сподобалося, коли ми знайшли частину люльки. Це, як мені казали, козацька доба — кілька сотень років. Там, звісно, кілька шматків було відламано, але в цілому вона збереглася. Було досить-таки цікаво, що такі речі довгий час зберігаються в землі», — розповів Віталій.
За словами чоловіка, участь в експедиції стала для нього можливістю не лише спробувати новий вид діяльності, а й побачити історичні предмети не на сторінках книжок чи в інтернеті. Він каже, що з дитинства цікавився історією, тому йому було цікаво спілкуватися з людьми, які професійно нею займаються.
Після двох експедицій Віталій зазначив, що до подібних ветеранських ініціатив готовий долучатися і надалі.
«Дуже було багато спілкування. І під кінець вони всі такими друзями стали»
Координатор програми «Археологічний десант» Валерій Кас'яненко розповів, що ідея поєднати археологію та відновлення ветеранів виникла ще минулого року. Тоді провели перший тестовий заїзд, а цього року програму продовжили вже у форматі повноцінних експедицій.
В реалізації ініціативи, за його словами, допомогли громадська організація «Амфора-Україна» та Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник.
Цього разу до табору приїздили ветерани, їхні родини, родини загиблих та зниклих безвісти військовослужбовців. До роботи долучалися також студенти та співробітники музею.
Окрім розкопок, учасники експедиції також каталися на каяках, проводили час разом біля польової кухні, спілкувалися та слухали лекції з історії.
За словами Касьяненка, важливою частиною експедиції стало саме спілкування. Учасники, які раніше не були знайомі, знаходили спільний досвід служби, згадували місця, де могли перебувати одночасно, хоча й не знали одне одного.
«Вони під кінець вже так роззнайомилися. Щовечора в нас було: ми за столом сиділи, відпочивали і оці дискусії вічно. Особливо от у хлопців-ветеранів — то вони зі студентами чи музейниками дискутували про кінематограф, про якісь там історичні моменти розпитували. Тобто, це для них прямо таке, знаєте, дуже було багато спілкування. І під кінець вони всі такими друзями стали», — розповів організатор.
Чому археологія може бути корисною ветеранам
Психологиня та експертка з професійної реалізації ветеранів Катерина Маргітіч-Філіппова пояснює, що археологія може бути одним із інструментів ерготерапії — виду реабілітації, який допомагає відновлювати навички через діяльність.
За її словами, археологічна експедиція поєднує кілька компонентів: зрозуміле завдання, фізичну активність, роботу руками, концентрацію уваги, перебування на відкритому повітрі та взаємодію з командою. Важливим є й те, що людина бачить результат своєї роботи.
«Важливо, що ветеран тут є не пасивним отримувачем допомоги, а він стає, по суті, повноцінним учасником команди і такої справжньої роботи. З цієї точки зору археологія дуже класна, але це не є заміною лікування — це не медичний інструмент. Натомість це класний помічний інструмент в реабілітації. І в багатьох країнах таке є, наприклад, у Великій Британії є археологічна ініціатива», — сказала психологиня.
Як пояснила Катерина Маргітіч-Філіппова, після завершення військової служби людина може втратити звичну структуру дня, свою роль і команду. Археологічна робота, на думку фахівчині, може частково повертати відчуття передбачуваності та контролю.
«Якраз в археологічній роботі ми бачимо конкретну послідовність: приїхати, зібратися, організувати, дослідити ділянку, зафіксувати знахідку, передати результат команді. Тобто, це цілий процес, і він зазвичай якраз може повертати оце відчуття передбачувальності і контролю. І це працює з психологічної точки зору дуже класно як заземлення. Це допомагає перемикати увагу з такої внутрішньої напруги на те, що відбувається тут і зараз», — пояснила вона.
Також взаємодія з цивільними, на думку фахівчині, під час таких проєктів може допомагати обом сторонам краще розуміти одна одну. Водночас за словами Катерини Маргітіч-Філіппової, важливо, щоб це була саме спільна робота, а не ситуація, коли цивільні сприймають ветерана лише як людину, якій потрібно допомогти.
«Найкраще зближує неформальна розмова, якісь історії, спільні реальні завдання, де всі мають порівну відповідальність, роль і цінність. Під час такої взаємодії ветеран може отримувати досвід екологічного спілкування з цивільними у позавійськовому середовищі. І цивільні тоді бачать перед собою не абстрактного травмованого ветерана, а конкретну людину з конкретними знаннями, характером, плюсами й мінусами, відчуттям гумору, якимись професійними здібностями. Тобто живу людину», — сказала психологиня.
Катерина Маргітіч-Філіппова називає таку взаємодію взаємною адаптацією. Також, за її словами, такі спільні заходи можуть допомагати долати стигми та упередження щодо ветеранів.
«Казати, що треба адаптувати ветеранів, некоректно. Казати, що треба адаптувати цивільних під ветеранів, теж не зовсім окей. Я завжди виступаю якраз за оцю взаємну адаптацію, тому що ми всі живемо у війні і ми набуваємо нового досвіду. Як цивільні, так і військові, так і ветерани фактично кожен день стикаються з тим, з чим ніколи не стикалися», — зазначила вона.
Ще одним важливим фактором психологиня називає відчуття власної спроможності. Для ветерана після травми чи ампутації може бути важливо побачити, що він і надалі може виконувати конкретні завдання, бути корисним і впливати на результат.
«Археологічна робота дає якраз досвід: я можу навчитись новому, виконати завдання, принести користь. І, по суті, це формує відчуття власної спроможності. Знайдений артефакт, новий якийсь опанований інструмент — дуже важливо, аби був завершений етап роботи. Це, по суті, матеріальні докази власної компетентності, які можна побачити, пощупати тут і тепер. І якраз вони дуже класно працюють в реабілітаційній практиці», — пояснила вона.
Також психологиня вважає, що позитивний ефект таких програм виникає саме через поєднання різних складових — фізичної активності, спілкування, перебування на природі, відчуття потрібності та можливості виконувати конкретну роботу.
«Найбільший ефект створюється саме від поєднання. Я взагалі за мультидисциплінарний підхід, але з урахуванням індивідуальних особливостей. Тобто, навіть коли ми працюємо з клієнтами в терапії, все одно не так часто використовуємо якийсь один метод. Зазвичай це кілька методів: ти дивишся, який у клієнта запит, яка ситуація, який стан, і тоді вже підбираєш, які техніки будуть краще працювати в цьому конкретному випадку», — сказала Катерина Маргітіч-Філіппова.
Вона додає, що для одного ветерана такою діяльністю може бути археологія, для іншого — робота в саду, техніка чи інше заняття. Головне, щоб людина бачила в цій діяльності сенс, мала право вибору та могла працювати у посильному для себе темпі.
Програму планують продовжувати
Валерій Кас'яненко зазначив, що археологічні експедиції для ветеранів не мають залишитися одноразовим заходом, тож програма продовжуватиметься.
Зокрема, на наступне літо вже запланували нову експедицію. За його словами, вона триватиме довше — учасники планують провести на місці кілька тижнів.
Для археологів це означатиме продовження дослідження пам'яток, а для ветеранів — можливість знову спробувати себе в іншій діяльності, працювати разом із цивільними та іншими ветеранами й поступово формувати нові зв'язки поза військовим середовищем.
Знайдені ж під час цієї експедиції предмети передали до Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького. За результатами експедиції музей також планує створити невелику виставку.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро