Родина Савіцьких з Кам'янського на Дніпропетровщині — сімʼя українських військовослужбовців, члени якої після початку вторгнення Росії майже в повному складі долучилися до захисту України.
Про історію своєї родини в ефірі Українського радіо у Дніпрі розповіла Анна Савіцька.
Олена Савіцька — мати Анни та Володимира Савіцьких. Вона долучилася до військової служби у 2014 році, коли на фронті вже перебували її діти.
«Мама у нас за освітою фармацевт. Вона працювала фармацевтом, але коли пішов брат служити в 2014 році, вона теж пішла і заключила контракт. І до 2021 року вона служила в лавах Збройних сил України бойовою медикинею. Служила в Донецькій та Луганській областях, так як була зона АТО та ООС. Ми її взагалі не бачили», — розповідає Анна.
Нині Олена Савіцька має інвалідність третьої групи. Вона чекає на повернення сина Володимира, розповідає Анна.
Володимир Савіцький долучився до захисту України у 2014 році — пішов на фронт добровольцем у 22 роки. Відтоді він брав участь у бойових діях на Донецькому та Луганському напрямках.
«Десь у середині 2021 року він сказав, що втомився. У нього закінчився контракт, він звільнився, працював у Камʼянському, в охоронній фірмі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, пішов в ТЦК і в день народження нашої мами 1 березня він поїхав захищати Україну», — розповіла Анна Савіцька.
Після важкого бою поблизу села Времівка Волноваського району Донецької області 16 січня 2025 року Володимир Савіцький зник безвісти. Наразі він офіційно має статус зниклого безвісти.
«Він проходив службу в 157 окремій механізованій бригаді, його та 14 побратимів одного дня перевели до 110 окремої механізованої бригади. 12 січня крайній раз з ним зідзвонювалися десь біля 10-ї години ранку і більше на зв'язок він не вийшов», — згадує Анна.
У січні 2026 року родина передала особисті речі Володимира — вишитий рушник, книги та елементи спорядження — на постійне зберігання до Музею історії міста Кам'янське. Вони стали основою експозиції «Пам'ять, що бореться».
Анна Савіцька — сестра Володимира та ветеранка Збройних сил України. Вона пішла на військову службу слідом за братом і майже десять років служила на Донецькому напрямку. За час служби працювала водійкою, топографом та оператором автоматизованих засобів управління.
У 2022 році Анна звільнилася зі Збройних сил України за станом здоров'я. Нині вона займається громадською діяльністю в Кам'янському, зокрема організовує виставки в Музеї історії міста. Серед них — «Виставка надії», присвячена військовослужбовцям, які зникли безвісти.
Анна також співпрацює з громадськими організаціями та міжнародними архівами, допомагаючи родинам зниклих безвісти військовослужбовців. Вона стала авторкою проєкту меморіалу, присвяченого воїнам.
«Я подивилася, що в інших містах відкриваються дерева надії, лавочки надії, а у нас у місті нічого немає. Жодного спогаду. Я дуже довго боролася, щоб мені дали можливість його відкрити», — розповіла Анна.
Меморіал відкрили 11 вересня 2026 року. Він розташований на лівому березі Камʼянського, у сквері за кінотеатром «Мир». Меморіал виконаний у формі чорно-синьої стрічки надії, на якій розміщені фотографії мешканців міста, які зникли безвісти.
Авторка – Світлана Угнівенко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро