Сцена "Стрих" у Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької працює вже понад рік. Її відкрили на місці колишньої репетиційної зали за три місяці після того, як театр очолив Максим Голенко — головний режисер незалежного "Дикого театру" в Києві й колишній керівник Одеського театру імені Василька, який втілив більше ніж 50 вистав на сценах України.
Зараз на сцені під дахом зіграли вже п'ять прем'єр — від "Доці" за романом Тамари Горіха Зерня до постанови режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. "Побувавши на сцені «Стрих», я одразу відчув конект. Це сцена, де глядач ніби перебуває у просторі героїв, а умовність у певний момент може бути зруйнована", — коментує Сухолиткий-Собчук.
Сцена окупилася вже за перший рік роботи, каже керівник театру Марії Заньковецької Максим Голенко, який задумував її як простір для експериментів та сучасної української драми.
Суспільне Культура розповідає, які вистави театру можна назвати триптихом за творами сучукрліту, як концепція сцени змінилася на другий рік і як ветерани імпровізують із глядачами на сцені "Стрих".
Місце, де репетирували корифеї
Після того як Максим Голенко очолив театр улітку 2023 року, він почав шукати сцену, де "було би не страшно проводити експерименти".
"Національний театр — це не лише класика, а ще й сучасна драматургія. Хотілося принести щось нове для глядача, можливо, такого глядача, який раніше не ходив до театру", — каже Голенко в коментарі Суспільне Культура.
Вивчаючи стан приміщень, режисер попросив відкрити четвертий поверх театру, який не використовували близько десяти років. Сцена, яку орієнтовно із 60-х і до початку 2000-х років використовували як репетиційну балетну студію, була забита мотлохом, але потенційно мала вигляд простору, підхожого для експериментів. "Це було місце з історією та енергетикою. Там репетирували наші славетні корифеї, як-от Богдан Ступка", — коментує очільник театру.
"Стрих" — сцена в мансардному приміщенні, з окремим входом на четвертий поверх праворуч від головного сходу. Всередині простір схожий на видовжений прямокутник із колонами. Чотири ряди глядацьких крісел не відокремлені від сцени підвищенням, тож дія може відбуватися в максимальній близькості до глядацтва.
Реконструкція простору тривала близько трьох місяців. Ремонт фінансували за кошти, зароблені театром, але частково з фінансуванням допомогла Львівська обласна адміністрація. Сцена на 80 місць окупилася за перший же рік. "Квитки не найдешевші, але в нас були аншлаги", — розповідає Максим Голенко.
Від репетиційної студії до прем’єр за Жаданом і Скрябіним
Перший рік роботи сцени став роком сучасної української прози: виставу "Доця" за романом Тамари Горіхи Зерня поставив режисер Ігор Білиць (жовтень 2023 року). "Цей твір з'явився дуже вчасно — національний театр не має права не висловлюватися про війну", — вважає Максим Голенко. Постанова перемогла на шостому Всеукраїнському театральному фестивалі-премії "Гра" в номінації "За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни".
Другою прем'єрою стала "Я, Побєда і Берлін" за повістю Кузьми Скрябіна від Вероніки Літкевич (січень 2024 року). Під час вистави на сцені стоїть реальний автомобіль ГАЗ-М20 "Побєда", з яким взаємодіють і актори, і глядачі. Це постанова, яку в деякі місяці могли грати й по десять разів на місяць, на неї продали найбільше квитків, каже Максим Голенко. У квітні "Я, Побєда і Берлін" привезуть до київського театру імені Лесі Українки (виставу адаптували під дещо інший формат).
У березні 2024 року на сцені "Стрих" відбулася ще одна прем'єра — "Жадан. Я буду твоїми очима". Це вистава за поетичними та прозовими текстами Сергія Жадана, яку зрежисував литовський режисер Андріюс Дарела (також ставив "Закут" за п'єсою Миколи Куліша у театрі Франка, січень 2025 року).
Ці три вистави — "Доця", "Я, Побєда і Берлін" та "Жадан. Я буду твоїми очима" — очільник театру називає триптихом, який для нього показує зріз сучасної української літератури.
Наступна прем'єра дещо відходить від концепції сцени: трагікомедія "Буря" за Шекспіром в режисурі Оксани Дмітрієвої (головна режисерка Харківського театру ляльок імені Афанасьєва, яка у вересні 2024 року поставила "Отелло" в Театрі на лівому березі).
"Цю сцену ми готували суто під українську сучасну прозу й драматургію, і ця концепція залишається. Але іноді треба зробити виняток, як із виставою Оксани Дмітрієвої, — вважає Максим Голенко. — Режисерка працює із невеликими просторами, і наша сцена їй дуже сподобалася, тож ми не змогли відмовити. Вистава «Буря» прижилася й дуже цікаво виглядає". Постанову вперше показали у травні 2024 року.
В теперішньому сезоні сцена "Стрих" повернулася до сучасного матеріалу: в січні 2025 року відбулася прем'єра "Дещо дивне сталося зі мною". Виставу створив Дмитро Сухолиткий-Собчук, який дебютував у театрі як режисер.
Режисер фільму "Памфіра" міг зробити першу театральну постанову ще тоді, коли був студентом, але відмовився від пропозиції одного з київських театрів — пріоритетом було кіно, тож треба було робити дипломну роботу, згадує Сухолиткий-Собчук у коментарі Суспільне Культура. Співпраця з театром Марії Заньковецької почалася, коли Максим Голенко запитав Дмитра, чи хотів би той щось поставити. "Мені стало цікаво. У той момент я працював над текстом, і за кілька місяців ми запустили цей проєкт [«Дещо дивне сталося зі мною»]".
"Глядач, по суті, сидить на сцені"
Сцена "Стрих" має таку форму простору, що сама диктує нетипову сценографію — максимально мобільну та рухому, кажуть у театрі Марії Заньковецької.
"Простір унікальний, до нього треба пристосуватися й увімкнути фантазію. Деякі вистави створювали суто під цю сцену, і в цьому є особливий флер. Митці люблять там працювати", — каже Максим Голенко.
"Це навіть не мала сцена, й, звісно, не велика, більш близький контакт із глядачем. Глядач ніби вже запрошений у простір, — коментує Сухолиткий-Собчук. — Мені показували всі майданчики театру, але коли я побачив сцену «Стрих», то одразу спрацював перемикач: «О, це той конект». Та єдність із глядачем, якої мені би хотілося. Глядач ніби перебуває у просторі героїв, і умовність у якийсь момент може бути зруйнована. Це вплинуло на роботу над текстом: я вже знав, яка буде сцена, де ми будемо взаємодіяти із глядачем, що глядач буде не лише споглядати, а буде активним учасником у двох сценах. Мені цікаве це ламання певної стіни між виконавцями і глядачами".
Сухолиткий-Собчук також описує сцену під дахом як "дуже панорамну": "Слово «панорама» було ключем, на який ми з художницею Юлією Зауличною спиралися, коли відкривали для себе сценографічне рішення. Колони дозволяють працювати з певною фрагментарністю та формально відділяти деякі простори", — розповідає режисер. "Заглибини" між колонами перетворили на окремі простори, які не одразу відкривають перед глядачами, а з глибини сцени "росте" яблуневий сад.
"Мені ще подобається, що глядач не сидить далеко і не бачить виставу у «віконці». Є можливість подивитися постановку з різних ракурсів. Мої друзі тричі були на ній, і на третій раз сіли в центрі. Сказали, що так вистава сприймається інакше", — додає Дмитро Сухолиткий-Собчук. За його словами, глядачі сидять так близько до дійства, що можна вважати, що вони фактично перебувають на сцені.
Декорації у такому нетиповому просторі виходять менш габаритними та більш мобільними, і це сприяє тому, що більшість вистав мали гастрольні покази або їх планують, кажуть у театрі Марії Заньковецької. Наприклад, "Бурю" вже представили на шекспірівських фестивалях в Івано-Франківську й Кишиневі, а "Доцю" — в Ужгороді та Хмельницькому (також 24 лютого покажуть у Празі).
Ветерани, які імпровізують із глядачами на сцені "Стрих"
Театр Марії Заньковецької у 2024 році почав співпрацювати з київським Театром ветеранів, створеним на базі Театру драматургів. У цьому сезоні на сцені львівського театру зіграють п'єсу "Військова мама" Аліни Сарнацької, яку вже показували в Києві.
На сцені "Стрих" залучені ветерани, які проходять реабілітацію у центрі "Незламні". Вони імпровізують із глядачами під час вистави Сухолиткого-Собчука "Дещо дивне сталося зі мною".
"Із хлопцями з центру «Незламні», зокрема Василем Шпіком [cтав першим актором-ветераном, який долучився до вистави], ми познайомилися ще в процесі читань, а з центром — навіть тоді, коли не був оголошений кастинг, але було зрозуміло, що починаємо роботу, — розповідає режисер. — Сцена, де беруть участь ветерани — третя і найбільша у виставі, актори ведуть увагу публіки. Василь та інші ветерани грають там невелику, але дуже важливу роль. Багато ветеранів мріють вийти на сцену з професійними акторами й долають свої страхи на реабілітаційних курсах «Незламних», і вистава дає їм таку можливість. Для мене це дуже важливий і трепетний момент співпраці".
Ми також поцікавилися в театру, як на сцену "Стрих" можуть дістатися люди з протезами чи на колісному кріслі. "На жаль, наразі це проблема цього простору, що розташований на четвертому поверсі, тож вхід можливий лише сходами, — відповідають у театрі. — Шукаємо можливості, як встановити ліфт, адже це історична будівля, лише частина якої належить театру. Тому питання щодо реконструкції є непростим не лише у фінансовому плані".
"Експеримент, що вдався"
Глядач або глядачка сцени "Стрих" — це людина, готова до нових вражень, яка цінує експеримент, сучасну українську літературу й драматургію, а також знає режисера чи режисерку, на виставу яких іде, вважають у театрі Марії Заньковецької. "Глядач любить цю сцену, він інший. Вважаю, що експеримент вдався", — каже очільник театру Максим Голенко.
Наприкінці сезону на сцені під дахом планують прем'єру постанови за новою п'єсою Наталки Ворожбит. Ставитиме режисерка вистави "Я, Побєда і Берлін" Вероніка Літкевич.
Крім театральних вистав, на сцені "Стрих" постійно проводять лекції, перформанси й читання. Наприклад, у 2024 році провели Фестиваль сучасної європейської драматургії VYS, осінню школу Національної спілки театральних діячів та іспити студентів курсу акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
Також у театрі Марії Заньковецької працює велика сцена на понад 800 місць і камерна сцена більш ніж на 60 місць. Для вистави "Кайдаші" ще використовують укриття в підвалі.
З приходом у театр Максима Голенка тут відкрили на лише сцену "Стрих", але й сцену Скарбека [австрійський меценат і засновник театру]. Раніше цю сцену називали Блакитною залою, вона розрахована на 50 місць. У листопаді 2023 року тут відбулася прем'єра "Палива" за твором Амелі Нотомб від Наталки Сиваненко.
Простір для вистав планують розширювати й далі: наприкінці сезону зіграють прем'єру про Марію Заньковецьку, де дія відбуватиметься у багатьох локаціях, які глядачам треба буде пройти протягом вистави.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media