Американська кіноакадемія 23 січня оголосила повний список цьогорічних номінантів на премію "Оскар".
У категорію "Найкраща режисура" потрапила і француженка Коралі Фаржа за феміністичний бодігорор "Субстанція", який також отримав номінацію на "Найкращий фільм".
Цікаво, що "Субстанція" стала лише сьомим горором в історії "Оскара", який здобув престижну номінацію та отримав увагу академії (одним із найуспішніших фільмів у цьому жанрі було "Мовчання ягнят", яке отримало сім номінацій і здобуло перемогу в п'яти з них).
До цього моменту лише вісім жінок в історії "Оскара" були номіновані у категорії "Найкраща режисура", що зробило Фаржа дев'ятою кінематографісткою в цьому переліку.
У 2010 році Кетрін Бігелоу стала першою жінкою, яка отримала золоту статуетку за режисуру (за фільм "Повелитель бурі"). І лише за десять років потому режисерка Хлоя Чжао повторила успіх своєї попередниці й отримала "Оскар" за фільм "Земля кочівників".
Суттєвий розрив між кількістю чоловіків-режисерів, які здобувають номінації на престижні кінонагороди та їхніми колегами-жінками, є давно помітною проблемою в Голлівуді.
Наприклад, у 2018 році під час оголошення номінантів у категорії "Найкраща режисура" на "Золотому глобусі" акторка Наталі Портман сказала: "А ось і всі номінанти-чоловіки", що ще раз привернуло увагу до того, як жінок часто ігнорують у цій галузі.
Але успіх "Субстанції" та визнання режисури Коралі Фаржа є одним із позитивних сигналів про те, що жіноча оптика набуває все більшої видимості у Голлівуді.
У цьому матеріалі для Суспільне Культура кінокритикиня Альона Шилова розповідає про те, чим особливий режисерський стиль Коралі Фаржа і про шлях режисерки від перших фільмів до номінації на "Оскар".
Коралі Фаржа народилася та виросла в Парижі. Бажання стати режисеркою з'явилося у неї у віці 16–17 років, а першим фільмом, який вона зняла на відеокамеру, був римейк "Зоряних воєн". Тоді ж Фаржа загорілася ідеєю вступити у La Fémis — престижну кіношколу в Парижі.
"Але для цього потрібно було мати диплом бакалавра +2, щоб скласти іспит. Тож я пішла на загальний курс у Sciences Po ParisПриватний і державний університет у Парижі.. І після трьох ультраінтенсивних років я взагалі не хотіла йти далі навчатися, навіть кіно, я хотіла почати працювати на знімальному майданчику", — згадувала Фаржа.
Коли Фаржа вчилася на останньому курсі у дворі її університету проходили зйомки фільму. Майбутня режисерка пішла подивитися на процес, а також познайомилася з першим асистентом режисера і сказала, що хоче працювати на майданчику.
"Він передзвонив мені через місяць, бо шукав стажера на зйомки фільму, і так я почала працювати стажеркою режисера на американському фільмі, який знімали у Франції".
Протягом наступних двох років Коралі Фаржа здобувала досвід на різних кінопроєктах, що допомогло їй зазирнути за лаштунки кіноіндустрії. Зрештою, режисерка вирішила, що настав час зняти власний короткий метр і першою її роботою стала стрічка "Телеграма" 2003 року. За сюжетом дві жінки, що живуть у крихітному селі, чекають на телеграми від своїх синів-солдатів, коли до них, нарешті, приходить листоноша.
Фільм мав успіх на фестивалях, а французький громадсько-національний телеканал France 2 купив права на його трансляцію.
"Це відкрило для мене багато дверей, але оскільки у мене не було готового проєкту повнометражного фільму, я не могла по-справжньому використати цей успіх", — згадувала Фаржа.
Коли режисерка почала формулювати всесвіти, які вона хотіла дослідити у своєму повнометражному фільмі, то зрозуміла, наскільки складно це буде зробити.
"Я поглянула реальності в обличчя і зрозуміла, що потрібно зняти другу короткометражку, ближчу до всесвіту, з яким я хотіла б мати справу в повнометражному фільмі".
Так Фаржа зняла науково-фантастичний фільм під назвою "Реальність+", який виграв конкурс Audi Talents Awards, що значною мірою вплинуло на подільший успіх та шлях режисерки. Фільм розповідав про Париж недалекого майбутнього, в якому мозковий імплантат під назвою Реальність+ дає користувачам змогу бачити себе в ідеальній фізичній формі.
У 2010 році Фаржа все ж таки вступила до La Fémis і почала відвідувати курс сценаристики Atelier scénario. Проте там їй сказали, що її сценарії ніколи не будуть екранізовані через те, що вони є занадто жорстокими і графічними.
"Я прийшла з проєктом, який був повністю жанровим. Він був про жінку, якій здається, що її переслідують і атакують комахи, і вона божеволіє. Коли я прийшла з цією ідеєю на воркшоп, усі дивилися на мене, як на інопланетянку! Це зовсім не ті проєкти, які там зазвичай читають і розробляють", — розповідала режисерка.
Під час навчання в La Fémis Фаржа та група її друзів-режисерів створили колектив під назвою La Squadra (що перекладається як "Команда"), де всі разом намагалися монтувати свої фільми, стикаючись зі схожими труднощами, оскільки кожен із них хотів створювати жанрове кіно. Вони зустрічалися двічі на тиждень і запрошували режисерів та професіоналів індустрії поділитися з ними історіями успіху, що допомогло їм отримати більш реалістичне уявлення про світ кіно і про те, як він працює.
"Усе це дало нам розуміння, яке більше відповідало реальності: як зробити перший фільм, чому складно знімати жанрове кіно, чому люди його не хочуть, чому воно не працює... А також про те, що робить фільм сильним, з правильними продюсерами, до яких можна звернутися. У підсумку ми набагато краще усвідомлювали труднощі, які на нас чекають, і це дало нам, починаючи з концепції проєкту, знайти шляхи, як зустрітися з правильними партнерами", — пояснила Фаржа.
Виживання, кров і відродження: фільм "Помста"
У 2017 році Коралі Фаржа представила свою першу повнометражну стрічку під назвою "Помста". Знята у жанрі кіно про зґвалтування та помступіджанр фільмів жахів, який характеризується тим, що людина мстить за зґвалтування або інші сексуальні дії, вчинені проти неї або інших осіб., картина розповідає про Джен — молоду жінку, яка проводить романтичну відпустку зі своїм заможним хлопцем Річардом на віддаленій віллі в пустелі. Їхня подорож набуває похмурого повороту, коли приїжджають приятелі Річарда і Джен стає жертвою жорстокого сексуального насильства. Залишена помирати в пустелі, Джен дивом виживає і прагне кривавої помсти.
За словами Фаржа, вона хотіла зняти жанрове кіно, бо сама дуже полюбляє цю стилістику.
"Жанрові фільми дають мені створити всесвіт, де я можу виразити себе візуально і за допомогою звуку, водночас виводячи мене з повсякденного життя", — пояснила режисерка.
"Помста" почалася з ідеї персонажки, яка на початку здавалася б дуже "пустою" та слабкою, але потім перетворювалася на потужну, сильну і темну фігуру.
"Потім, потроху, з'явилися всі інші елементи — пустеля тощо... Але основою була героїня та її трансформація".
Хоча Фаржа і зауважує, що жанрові стрічки не є шанованою частиною французького кінематографу, сам фільм "Помста" був втілений швидко — від початку написання сценарію до моменту завершення роботи над фільмом пройшло два з половиною роки.
"Моя короткометражка вже мала визнання, тож я приїхала з цим доробком, вирішивши заспокоїти партнерів і показати, що я можу керувати цим типом нереалістичного всесвіту. Пітчингуючи проєкт різним співрозмовникам, я одразу побачила, що в темі є щось, що резонує з ними. Для дебютного повнометражного жанрового фільму, знятого жінкою-режисеркою, цей фактор був дуже важливим", — сказала Фаржа.
Влада, гендер і тіло: фільм "Субстанція"
Але гучним проривом для Фаржа стала її друга повнометражна робота — "Субстанція". Історія про гонитву за красою та вічною молодістю з тріумфальним поверненням на екрани Демі Мур викликала справжній фурор у світовій кіноспільноті. Прем'єра фільму відбулась в основній конкурсній програмі 77-го Каннського кінофестивалю у 2024 році, а Коралі Фаржа отримала нагороду за найкращий сценарій.
Під час роботи над "Субстанцією" режисерка надихалася класичними бодігорорами на кшталт "Мухи" Девіда Кроненберга та елементами з фільму "Чужий". Сценарій до фільму Фаржа написала приблизно за пять років до реалізації проєкту, але його актуальність тільки підвищалася з роками, враховуючи популярність пластичних операцій та таких перпаратів, як оземпікПрепарат, призначений для лікування діабету, який в останні роки почали використовувати для швидкого схуднення. .
"Оземпіка тоді ще не було, але в нас було багато інших «оземпіків» у минулому. У Франції були інші медичні препарати, які використовували для придушення апетиту і схуднення. Жінки приймали амфетаміни, щоб залишатися худими, або пили порошки, які мали стати чарівною заміною дієти. «Оземпік» — це лише нове втілення того, що існувало від самого початку. Той факт, що фільм має якийсь резонанс — це чудово, але водночас говорить мені про те, що, на жаль, ця проблема все ще дуже актуальна", — сказала Фаржа.
Режисерський стиль Коралі Фаржа
Хоча в доробку Коралі Фаржа поки що є лише два повнометражні фільми, її короткометражні роботи, а також виразна візуальна мова у повних метрах дають чіткі уявлення про її режисерський стиль.
- Внутрішні та зовнішні метаморфози
Тема трансформацій представленс в усіх відомих роботах Фаржа — від "Реальності+" до "Субстанції". Якщо у "Помсті" зміни героїні є більш внутрішніми, то тема фізичних метаморфоз та гонитви за зовнішнім ідеалом є головним фокусом у "Субстанції" та "Реальності+".
Фаржа використовує пероснажів та сюжети як соціальний коментар, рефлексуючи на теми мінливих трендів у світі краси, тиску оточення та бажання відповідати суспільним стандартам.
І у "Субстанції" і у "Реальності+" одним із ключових елементів сюжету є технологія, за допомогою якої люди змінюють себе: у першому випадку це препарат, у другому —мозковий імплант. Обидва сюжети показують небезпеку зловживання цими технологіями і високу ціну, яку героям доведеться заплатити. Щоправда, у "Ральності+" фінал є більш оптимістичним, адже глядачі самі можуть вирішити, який шлях зрештою обере головний герой.
При цьому в "Реальності+" закладено багато ідей та візуальних прийомів, до яких Фаржа згодом повернеться у "Субстанції". Наприклад, вживлення імпланту у зоні потилиці, а згодом і цілі шви вздовж хребта — майже ідентичне зображення наслідків препарату зображене і в "Субстанції".
- Насичені кольори
У коротких метрах робота Фаржа із кольором у кадрі не так помітна, але її любов до яскравих, насичених тонів стає очевидною у "Помсті". Від рожевої сережки героїні до неонових вікон у віллі — режисерка підкреслює деталі свого вигадного всесвіту через барвисту, майже кислотну естетику.
Пейзаж пустелі залитий яскравими помаранчевими, червоними та жовтими кольорами, створюючи галюцинаторну атмосферу. Вони посилюють емоційну напругу, викликаючи у глядачів відчуття спеки, небезпеки та люті.
Схожим способом різкі контрасти працюють і у "Субстанції". Білий простір ванни, де персонажка Демі Мур вживає субстанцію, а також "офіс", де вона отримує препарат, говорять про стерильність та неприродність процедури. Ці приміщення контрастують із будинком головної героїні та її колишнім місцем роботи, які наповнені рожевим, блакитними та зеленуватими кольорами.
- Гіпнотична музика
Як зазначає сама Коралі Фаржа, музика є важливим інструментом вираження для її фільмів.
Як у "Помсті", так і у "Субстанції" саундтреки поєднуюють інтенсивні, атмосферні партитури з різкими, тривожними тонами, щоб відповідає психологічній та фізичній напрузі сюжетів.
- Багато крові
Гіпернасильство та щедре використання крові стали візитівкою режисерського стилю Коралі Фаржа. Якщо "Помста" здавалася кривавим місивом, то у "Субстанції" Фаржа влаштувала справжню криваву баню, використавши понад 130 000 літрів крові для фіналу.
Насильство в її фільмах часто виходить за межі простого "ефекту заради шоку", стаючи сюжетним і символічним інструментом, що підсилює теми виживання, трансформації та емансипації.
Гіпернасильство і кров у стрічках Фаржа навмисно стилізовані — яскраві, надмірні, майже оперні, що змушує глядачів зіткнутися з їхньою подвійною природою: водночас жахливою і катарсисною.
- На межі емансимапації та сексуалізації
Більш контроверсійним моментом у фільмах Коралі Фаржа є її підхід до зображення жіночого тіла.
У 2017 році фільм "Помста" викликав переважно позитивні відгуки від глядачів, однак критики також звернули увагу на те, що у стрічці Фаржа часто фокусується на майже оголеному тілі своєї головної героїні.
"Вона може бути сильною, навіть коли носить бікіні", — сказала тоді режисерка в одному зі своїх інтерв'ю.
У 2024 році з виходом фільму "Субстанція" Letterboxd назвав Фаржа "королевою кадрів сідниць". Це також було пов'язано з тим, що у "Субстанції" багато кадрів, що фокусуються на сідницях акторки Маргарет Кволлі.
І "Помста", і "Субстанція" за своїми сюжетами є феміністичними фільмами. Один втілює фантазію про помсту ґвалтівникам, що вчинили насильство над жінкою, інший висвітлює тиск суспільства на жінок, що старіють.
Однак чи є візуальний підхід у цих фільмах повністю феміністичним — питання відкрите. Наприклад, у "Помсті" головна героїня увесь час є напівоголеною, а у фіналі з одягу на ній залишаються лише топ і шорти. Камера може фокусуватися на її сідницях, але цю кількість кадрів важко порівняти з тим, скільки хронометражу займають принади Маргарет Кволлі у "Субстанції".
Говорячи про свою любов до кадрів жіночих сідниць, Фаржа пояснила, що так намагається переосмислити сексуалізацію цієї частини тіла.
"Сідниці є дуже сильним символом того, що наше тіло не є нейтральним у публічному просторі. Наше тіло постійно перебуває під пильним наглядом, його формують, щоб задовольнити чоловічий погляд. Сідниці розглядають як частину тіла, яка об'єктивується, відокремлюється від людини", — сказала режисерка.
За допомогою численних кадрів сідниць у "Субстанції" режисерка хотіла показати дві речі: по-перше, замислитися над тим, "наскільки ми перебуваємо в центрі уваги стількох різних поглядів, з якими нам доводиться жити, які ми повинні брати до уваги, які ми повинні терпіти". А також "це означає, що жінка повинна бути абсолютно вільною і мати право використовувати своє тіло так, як вона хоче, показувати його, якщо вона хоче, бути настільки сексуальною, наскільки вона хоче, бути абсолютно невимушеною і щасливою, бути такою, якою вона хоче".
Але навіть з емансепативнлю, феміністичною метою кадри жіночого тіла у фільмах Фаржа часто виглядають сексуалізованими.
Причина критики полягає не у тому, що не можна знімати жіночі сідниці, а у тому, що виразний фокус на сексуалізованих у медіа й культурі частинах жіночого тіла вимагає обережного та вдумливого підходу. Натомість, якби такі самі кадри зняв чоловік-режисер, вони навряд чи сприймалися б як емансипативні, що наштовхує на роздуми про природу жіночого погляду в кіно та його характеристик.
Утім, фільми Фаржа все одно залишаються потужними феміністичними роботами, які розповідають про важливі теми через захопливі, динамічні сюжети та шокують своєю видовщиністю і креативністю.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media