26 січня 1923 у Харкові було створено літературну спілку "Гарт". Її ідеологом став письменник Василь Еллан-Блакитний, а ключовою статутною вимогою — творчість українською мовою.
До річниці створення "Гарту" Суспільне Культура розповідає про історію створення спілки, її ідеї, членів та причини розпаду.
Історія створення та ідеї "Гарту"
Спілка пролетарських письменників "Гарт" була заснована на початку 1923 року з ініціативи письменника з Чернігівщини Василя Еллана-Блакитного (Елланського). За спогадами політичного діяча Романа Бжеського, Еллан-Блакитний "був запальною, експансивною і екзальтованою людиною з рвучкими рухами і нахилом наказувати".
Метою "Гарту", як ішлося в статуті спілки, було об'єднання українських пролетарських письменників та "прагнення до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури". Там же йшлося, що в "основу своєї праці спілка «Гарт» кладе марксівську ідеологію й програмові постулати комуністичної партії".
Засадничою ідеєю "Гарту" була творчість українською мовою.
"Як сказано у статуті, гартяни, прагнучи до створення єдиної інтернаціональної культури, користуються «українською мовою як знаряддям творчості», і разом з тим, на пленумі «Гарту» з нагоди річниці, ухвалено постанову про потребу розвинення широкої роботи на мовах нацменшостей України".
А ось як Василь Еллан-Блакитний розпочинає статтю "Без маніфесту", що стала публічною ідеологічною платформою гартівців:
"Другий рік існує спілка пролетарських письменників Гарт, біля неї організувався вже ГАРТ (Гарт аматорів робітничого театру), має він у собі зародок "Гарту" музичного і наукового, організує навколо себе революційних малярів, розгортає роботу на периферію, вживає заходів до створення Української Літературної Академії, посилає, нарешті гартоваців за кордон, а й досі не спромігся ані на широку мистецьку платформу, ані на маніфест, універсал, або щось подібне, з чого звичайно починають (та на тому часто і кінчають) своє життя різні мистецькі об'єднання".
"Гарт" об'єднав чи не найбільшу кількість талановитих українських письменників, і хоча на початку свого існування спілка виконувала роль інтерпретатора комуністичної партійної лінії в літературному й мистецькому житті, далі багатьох митців насторожувала перспектива перетворення літератури на рупор партії.
Члени й осередки "Гарту"
Спілка "Гарт", центральне бюро якої було в Харкові, мала також філії у Києві, Одесі, Дніпрі (тодішньому Дніпропетровську) й навіть у Канаді.
Найсильнішим був харківський осередок, який очолював Еллан-Блакитний і до якого належали Микола Хвильовий, Павло Тичина (до речі, давній приятель з бурси Василя Еллана-Блакитного), Майк Йогансен, Валер'ян Поліщук, Іван Дніпровський (Шевченко), Олесь Досвітній (Скрипаль-Міщенко), Михайло Майський (Булгаков), Юрій Смолич, а згодом Олекса Слісаренко (Снісар), Михайло Яловий, Микола Бажан, Гео Шкурупій та інші.
Літературознавиця Ярина Цимбал в інтерв'ю "Локальній історії" розмірковує про те, чи усвідомлювали українські письменники початку ХХ століття й ті, кого ми нині називаємо "Нашими двадцятими", свою єдність у поколінні — як зараз їх бачимо ми. Очевидно, вони не могли поглянути на власні дискусії, суперечки з відстані чи зі сторони. А розбіжності у їхніх поглядах часто були засадничими.
"Семенко, скажімо, постійно збирав футуристів, неокласики ніколи не об'єднувалися, це наша умовна назва їх, і 1922-го року у Харкові Пилипенко організував спілку селянських письменників «Плуг», а 1923 року Еллан-Блакитний організував спілку пролетарських письменників «Гарт».
І тоді Юрій Меженко, київський літературний критик, написав статтю про дві столиці, в якій дуже тонко помітив, що в Києві письменники діляться за естетичними, за стильовими ознаками на футуристів, неокласиків, реалістів, які в групі «АСПИС» об’єднувалися тоді, а у Харкові вони діляться за класовими ознаками — на селянських письменників і на пролетарських письменників. Звісно, що в межах «Гарту» і в межах «Плугу» були люди абсолютно різних естетичних, літературних переконань".
Розпад "Гарту" і поява ВАПЛІТЕ
Організація "Гарт" проіснувала до 1925 року: внутрішні незгоди спричинили те, що незадовго до смерті Василя Еллана-Блакитного більшість письменників вийшла зі складу спілки, яка після цього фактично самоліквідувалася.
На місці "Гарту" виникла "Вільна Академія Пролетарської Літератури" — ВАПЛІТЕ, яку заснували Микола Хвильовий з однодумцями, Майком Йогансеном, Павлом Тичиною, Миколою Кулішем та іншими.
ВАПЛІТЕ оголошувало своїм принципом акцент на якості творів, а не на ідеології, темі чи певному стилі. ВАПЛІТЕ стала, мабуть, найвідомішою українською літературною організацією 1920-х років, як через концентрацію талановитих авторів, так і через їхню задерикуватість, пише Олег Коцарев для "Читомо".
Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало літературну дискусію 1925–1928 років. З літературної полеміка швидко перетворилася на політичну — Хвильовий та його однодумці утверджували ідею рівноправності України і Росії в межах СРСР та самостійного культурного розвитку України.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media