У київській галереї сучасного мистецтва Dymchuk Gallery 6 грудня відкривається персональна виставка творів Анастасії Подерв'янської "Шиття-2", де представлені шиті, ткані, вишиті твори, а також живопис.
Це друга виставка художниці з такою назвою (перше "Шиття" демонстрували влітку в Національному художньому музеї України) та третя за рахунком у Dymchuk Gallery: у 2016-му галерея експонувала виставку Подерв'янської "Кантрі-хоррор", а у 2020-му проходив її проєкт "Античний бестіарій".
Мистецтвознавиця Олена Деревська у матеріалі для Суспільне Культура розповідає про нову виставку Анастасії Подерв'янської та її зв'язок зі світовим і традиційним українським мистецтвом.
На цей раз художницю особливо зацікавив популярний сюжет "Дівчина і олень" (в народі ще відомий під назвою "Оленка і олень"). В цьому сюжеті, однаково популярному в народних вишивках і картинах, зображували дівчину у вінку, яка обіймає оленя. Олень в таких картинах також має вінок на шиї. Дівчина з оленем сидять в антуражі природного пейзажу. Біля їхніх ніг лежить капелюх, повний квітів. Попри такий простий сюжет, довгий час його семантика для науковців була загадковою.
Дослідник народної культури, доктор мистецтвознавства Олександр Найден трактував композицію як зображення тотемного міфологічно-шлюбного зв'язку людини і тварини, де героїня є лісовим божеством, а візуальний наратив відображає паганістичну космологію.
Український артколекціонер Олександр Поліщук вважав оленя символом добробуту, а дівчину — божеством плодючості. Інші дослідники розглядають зображення дівчини з оленем як типовий пасторальний пейзаж, і шукають його прототипи в західноєвропейській друкованій продукції.
Мистецтвознавці Олена Деревська й Ольга Денисюк встановили, що дівчина з оленем в українське народне мистецтво потрапила з вишивального набору німецької фірми Wiehler, що почав випускатися не пізніше початку ХХ століття і продається досі. В архіві фірми Wiehler вказано, що розроблений вишивальний набір був за малюнком Франсуа Буше, який створював не тільки картини, але й ескізи для гобеленової мануфактури у французькому місті Бове.
Здавалося б, ніякої таїни немає. За Гансом Бельтингом, кожне зображення виникає з прототипу. Невідомі народні митці, майстри вишивки, як і майстри пензля, — кожний додає до першообразу своє. Змінюється одяг, змінюється пейзаж, квіти розцвітають і опадають, сюжет живе своїм життям і надихає вже сучасників.
Прості на вигляд, старі вишивки несуть водночас композиційну урочистість бароко, простоту наїву і яскраву барвистість авангарду — все з переліченого так співзвучне українській естетиці!
Зачарована цією поетичною символікою вишитої флори й фауни з прихованими і не до кінця розгаданими суб'єктивними авторськими сенсами, Анастасія Подерв'янська створює свої текстильні роботи. З гобеленових тканин, якими розкидані леви, папуги, коти, фантастичні квіти й плоди — данина бароковій фламандській традиції зображень Раю, повного птахів та звірів, започаткованій Яном Брейгелем Старшим і Пітером Паулем Рубенсом — художниця шиє мистецькі пальта, вміло доповнюючи їх власною вишивкою та вставляючи подекуди вишиті квіти чи птахів, вирізаних із масових вишивок ХХ століття.
Цей останній прийом є контроверсійним і викликає полярні думки: деякі етнологи називають це знищенням народної автентики, а деякі митці, навпаки, "наданням другого життя" забутим і непотрібним власникам творам. Анастасія Подерв'янська проводить свою межу у вторинному використанні текстилю: бере кітчеві, масові зразки, що демонструють не кращий смак, вирізає і вставляє їх у свої текстильні твори як акцент, що починає звучати по-новому. Дивовижним чином, не підозрюючи того, вона повторює українську барокову традицію: адже в колекціях наших музеїв є священницький одяг, зшитий зі шматків вишитих вручну гобеленів, прикрашений по тому золотим і срібним гаптуванням.
Зразок такої творчої переробки — опліччя фелону середини XVIII століття з Чернігівського історичного музею, скроєного з кількох частин гобелена, на якому жовто-блакитний папуга причаївся серед розмаїття райських квітів. Мода ХІХ століття не стоїть на місці, і для фелонів православних служителів чи катапетасм — завіс Царських врат у храмах — часто використовували вишиті текстильні вироби в стилі шинуазрі, імітації образотворчого мистецтва майстрів Китаю і Східної Азії.
На нещодавній виставці відреставрованих скарбів Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" якраз експонують шовковий фелон ХІХ століття з вишитими шовком деревами, птахами, звірами, комахами й навіть архітектурними спорудами, а також доданими гаптованими срібними нитками Сонцем і Місяцем, традиційними християнськими (і не тільки) символами. Мистецтвознавці заповідника вважають, що для цього фелону було використано стару ширму чи текстильну шпалеру ручної роботи. У переробці одягу на церковний предмет намагалися дотримуватися декоративного задуму, структури первісного виробу, підбирали найкращі, з художнього погляду, фрагменти.
До текстилю наші предки ставилися дуже ощадливо: передавали у спадок, берегли, перешивали, а те, що виходило з ужитку чи моди, передавали до церкви. Так і художні пальта Анастасії Подерв'янської, створені в дусі водночас народної та сакральної традиції, наповнюються символікою об'єкта не лише мистецького, але й культурологічного, демонструючи тяглість українського художнього часопростору / хронотопу. Художниця уважно вивчає золоте церковне шитво: крилатий лев, вишитий золотом Анастасією на пальто, — символ євангеліста святого Марка. Таких крилатих левів в українському мистецтві можна побачити на гравюрах Іллі XVII столітті, Арсенія Козачківського XVIII століття.
У проєкті "Шиття-2" можна побачити відсилання не лише до барокової, але також і до античної, і до середньовічної традицій. З хустки в стилі Hermès дивиться на глядачів здивована Флора у колажному вінку з квітів, та за квітами ховається мозаїчна чи то Мона Ліза з Галилеї, чи то страхітливо прекрасна Медуза Горгона. Коні, що переступають копитами по колу хустки, формують la Roue de Fortune, колесо Фортуни, улюблений середньовічний готичний мотив, доповнений квітами, пальметами, підковами.
Глядачі поринають у це море зображень, що видаються то орнаментом, то символами, то дитячою грою, і з головою занурюються в авторське мистецтво Анастасії Подерв'янської.
Водночас художниця демонструє і класичну українську народну традицію — килимки-коци, створені в старовинній техніці, властивій і українському східному фронтиру — Слобожанщині, і українському Заходу — Карпатам. Всі артоб'єкти буяють барвами; якщо розкласти їх за спектром — найбільше синього, червоного (пурпурового) і золотого, традиційних сакральних кольорів києво-софійської Оранти.
Проєкт "Шиття-2", багатошаровий, як нашиті на вироби клаптики, багатоколірний, багатозначний, в усіх сенсах нагадує нам про коріння — про святе Павличкове мамине шиття, чи Лесине шиття з "Невільничих пісень", чи прокляте шиття Грабовського. І десь звисока на все це поглядають дівчина з оленем, редупліковані у ворголівській манері, адже найзнаменитіший митець попарту і був носієм саме української народної традиції.
Та попри всю традиційність творчість Анастасії Подерв'янської глибоко індивідуальна. Її пензель чи стібок — впізнаваний. Ця нарочито проста зображувальна манера потребує наявність академічного досвіду і відточеності, але за Анастасією насправді стоїть не одне покоління мистецької академічної традиції. Сповнений алюзій, суперечностей, сенсів і символів, з дещицею скандальності, рівно як і іронічної посмішки над собою та зовсім трохи над глядачем, проте глибоко доброзичливий і добрий, що важливо в наші непрості часи, виставковий проєкт "Шиття-2" Анастасії Подерв'янської в київській галереї сучасного мистецтва Dymchuk Gallery безумовно вартий того, щоб відвідати його і скласти про нього власну думку.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media