Цього року стрічка "Зона інтересу" отримала п'ять номінацій на премію "Оскар": "Найкращий фільм", "Найкраща режисура", "Найкращий адаптований сценарій", а також "Найкращий міжнародний повнометражний фільм" та "Найкращий звук".
Події історичної воєнної драми розгортаються під час Другої світової та розповідають про Рудольфа Гьосса — коменданта концтабору Аушвіц, який намагається побудувати будинок своєї мрії по сусідству з табором.
В українському прокаті фільм з'явиться на екранах з 22 лютого 2024 року.
У цьому матеріалі Суспільне Культура зібрало усе, що відомо про стрічку, та розбирається, чому її так полюбили критики і глядачі.
Реальні події та першоджерело
Сценарій "Зони інтересу" написано за мотивами однойменного роману Мартіна Еміса 2014 року.
В основі сюжету — реальна історія нацистського офіцера Рудольфа Гьосса та його родини. Після публікації книги рецензії були переважно позитивними, дехто з критиків назвав "Зону інтересу" найкращим романом автора за останні 25 років.
Журналістка Джойс Керол Оутс із The New Yorker описала роман як "збірник прозрінь, жахливих відступів, анекдотів та радикально сконденсованої історії". Проте роман і критикували, зокрема за антикульмінаційний сюжет, а також "відверто недоречний еротизм".
Сам Рудольф Гьосс був реальним державним і політичним діячем Німеччини та одним із керівників Третього Райху. Він також виконував роль заступника фюрера по партії, за що його прозвали "нацистом номер три".
Професійна команда
Режисером фільму виступив Джонатан Ґлейзер відомий своїми стрічками "Опинись у моїй шкірі" та "Народження".
Головну жіночу роль — дружини Гьосса — виконала акторка Сандра Гюллер, яка також відзначилася своїми перформансами в "Анатомії падіння" та "Сісі і я".
"Причина, чому я зняв цей фільм, полягає в тому, щоб спробувати нагадати про нашу близькість до цієї жахливої події, яка, на думку багатьох, залишилася в минулому. Для мене це ніколи не було минулим. Прямо зараз, я думаю, щось у мені усвідомлює — і боїться — того, що ці речі знову на підйомі зі зростанням правого популізму повсюди. Дорога, якою пройшло так багато людей, перебуває за кілька кроків від мене. Вона завжди за кілька кроків", — сказав режисер.
Драматичний сюжет
Як вже зазначалося, у "Зоні інтересу" зображено повсякденне життя німецької сім'ї на тлі звірств Голокосту, що відбуваються по той бік паркану.
Режисер фільму заявив, що хоча у фільмі й не показано усіх жахів, для нього ця стрічка стала найжорстокішим фільмом, над яким він коли-небудь працював. Ґлейзер дуже відповідально підходив до того, що саме він хоче показати на екрані.
"Існує, по суті, два фільми: той, який ви бачите, і той, який ви чуєте, і другий не менш важливий, ніж перший, можливо, навіть більш важливий. Ми вже знаємо образи таборів з реальних архівних кадрів. Немає потреби намагатися відтворити його. Але я відчував, що якщо ми можемо це почути, то зможемо якимось чином побачити це в наших головах", — пояснив Ґлейзер.
Про що говорять критики
Незважаючи на складну тематику, стрічку тепло прийняли критики. Часові межі подій нечіткі, хоча переважно дія відбувається в 1943 році — до того, як справжній Гьосс був переведений до іншого табору.
"Фільм починається на чорному екрані під музичний супровід — похмура увертюра, яка змінюється тихою сценою на березі річки з групою людей у купальних костюмах. Більша частина фільму відбувається в будинку сім'ї Гьоссів, де часто нерухомі камери фіксують, як діти граються, батьки розмовляють, а іноді й сперечаються. Ви бачите, як Рудольф іде на роботу в табір, а Гедвіґа наглядає за будинком. У якийсь момент ви також бачите, як в'язень спокійно розкидає попіл у саду як добриво для ґрунту", — описує The New York Times.
Хоча одного разу Гьосс виявляє в річці, що протікає нижче за течією від табору, фрагменти кісток та темні тверді частинки, різко наказуючи дітям вийти з води і повернутися в їхній чудовий будинок, щоб вмитися — геноцид не дуже позначається на звичному плині життя родини.
"Вони живуть у повному запереченні у власному замкненому світі. Сімейне життя триває у всій своїй неймовірній дисфункції, сцена за сценою в нестерпній безпристрасній відстороненості: за дітьми доглядають, слуги дають вказівки, дружини нацистів пліткують", — пише The Guardian.
У рецензіях автори переважно вказують на поєднання двох світів — безтурботного дому та жахливого табору.
"Мабуть, найбільш промовиста сцена відбувається, коли двоє молодших синів граються на задньому дворі. Старший замикає молодшого в теплиці, а потім пускає туди газ. Єдиний член сім'ї, який, здається, не може ігнорувати жах того, що відбувається, — це немовля, яке кричить щоразу, коли запалюються печі", — коментує The Vox.
Натомість критики Los Angeles Times більш радикальні. Вони називають "Зону інтересу" фільмом жахів, який при цьому ретельно приховує жахи від глядачів:
"Коли реального Гьосса стратили за його злочини у квітні 1947 року, шибеницю побудували всього за 100 метрів від цього колись омріяного будинку, домашнього раю, який функціонував у тіні пекла. Чи міг він бачити свій дім звідти, де стояв на шибениці, і якщо так, то чи наповнив він його останнім, гірким присмаком іронії? У фільмі про це не сказано".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media