Цього року видавництво Vivat сколихнуло усю читацьку спільноту оголошенням, що видасть українською роман «Алхімізовані» Сен-Лін-Ю (SenLinYu). Ця книга відома тим, що раніше була фанфіком (фанатською історією), присвяченим альтернативним стосункам персонажів саги про Гаррі Поттера — Драко та Герміони.
Нова книга, звісно, не має жодних згадок «поттеріани» (бо авторські права на персонажів та всесвіт належать оригінальній авторці Джоан Ролінґ): замість магії тут алхімія, а в центрі історії опиняються колишня алхімікиня-цілителька Гелена Маріно та могутній некромант Кейн Феррон.
«Алхімізовані» — не перший фанфік, якому вдалося. Свого часу книга «Пʼятдесят відтінків сірого» теж була фанфіком за «Сутінками», але зрештою Белла й Едвард перетворилися на Анастейшу та Крістіана. Фанфіком була і «Гіпотеза кохання», що виросла з історії про персонажів «Зоряних війн». А роман «Після» спочатку був фанфіком, де головним героєм був Гаррі Стайлз.
То що таке фанфіки? Суспільне Культура дослідило, коли вони зʼявилися, чому людям подобається переміщати улюблених персонажів у нові (відмінні від авторського оригіналу) обставини та як ці фанатські історії перетворюються на бестселери.
Фанфік (від fan fiction — «фанатська проза») — це художня історія, яку фанати створюють на основі певного твору на некомерційній основі заради творчого самовираження та спілкування з іншими шанувальниками.
Автор чи авторка можуть використовувати персонажів, світ, сюжетні обставини або інші елементи книги, фільму, серіалу чи гри. Фанфік може продовжувати оригінальну історію після фіналу, переписувати її, змінювати окремі події або втілювати альтернативний розвиток сюжету. А ще — поєднувати персонажів, які ніколи не зустрічалися в оригінальному творі, переносити їх в інший час і простір або змінювати їхні стосунки.
Фанфіки існували задовго до інтернету
Може здаватися, що фанфікшн народився разом із соцмережами чи такими сайтами, як Wattpad, Tumblr або Archive of Our Own (AO3). Однак переосмислення авторського оригіналу існувало ще до появи інтернету.
Зокрема, «Енеїда» Вергілія формально є продовженням і переосмисленням гомерівського епосу, а шанувальники творів про Шерлока Голмса вигадували та поширювали власні альтернативні фінали або нові пригоди героїв.
Однак сучасне розуміння фанфікшену сформувалося наприкінці 1960-х років завдяки культовому науково-фантастичному серіалу «Зоряний шлях» (Star Trek). Його шанувальники створювали самвидавні журнали (фанзини), які розповсюджували серед інших фанатів і продавали або обмінювали на конвенціяхМасові тематичні фестивалі чи з'їзди шанувальників, на кшталт Comic-Con. У таких виданнях публікували, зокрема, вигадані історії про персонажів серіалу.
Першим сучасним прикладом фанфіку можна назвати фанзин Spockanalia, який зʼявився у 1967 році. Творець оригінального серіалу Джин Родденберрі знав про журнал і навіть рекомендував його своїм сценаристам та іншим людям, які працювали над проєктом.
Саме у цих фанфіках за «Зоряним шляхом» виникли такі поняття, як «слеш» (slash) — жанр, що описує романтичні стосунки між чоловіками, який виник через інтерпретацію романтичних стосунків між Кірком і Споком (позначалися як Kirk/Spock), — та Мері С'ю (Mary Sue) — ідеалізований персонаж чи персонажка, яких автори вписували у всесвіт як власну проєкцію.
Як змінились фанфіки в еру інтернету
Пізніше фанатські спільноти перемістилися в інтернет. У 1990-х з'являються перші фанатські сайти та великі архіви. Зокрема, у 1995 році виник Gossamer Project, який збирав фанфіки за «Цілком таємно» (The X-Files) та згодом розрісся до системи кількох спеціалізованих архівів. Однак уже за рік проєкт закрили через брак часу та перевантаження серверів.
У 1998 році з'явився FanFiction.net — один із перших великих централізованих мультифандомних архівів. Він спростив публікацію та пошук фанфіків, але водночас продемонстрував іншу проблему: правила архіву могли змінюватися незалежно від авторів. Зокрема, у 2002 році сайт заборонив і видалив тексти з рейтингом NC-17Віковий рейтинг, який забороняє перегляд людям до 17 років, — такі фанфіки зазвичай містять детальний опис інтимних сцен, графічні описи насильства, катувань, травм чи вбивств, суїциду, селфгарму, вживання наркотиків чи складних деструктивних стосунків, що спричинило відтік частини фанатських творів до інших архівів.
У 2000-х частина фанатської творчості також перемістилася до LiveJournal. Там фанати не лише публікували фанфіки, а й створювали спільноти та обговорювали тексти. Однак контроль за контентом залишався у платформи, що спричинило масове блокування фанатських акаунтів та спільнот у 2007 році, які компанія вважала такими, що порушують її правила.
Того ж року зʼявився FanLib — мультифандомний архів, що пропонував використовувати популярність фанфікшену як комерційний ресурс. Творці платформи бачили у фанатській творчості та її багатомільйонній аудиторії джерело монетизації через рекламні інтеграції та промокампанії брендів. Однак прагнення заробити на безкоштовній творчості викликало сильну негативну реакцію спільноти.
Тому користувачі все частіше обговорювали необхідність архіву, який належав би самій спільноті, не залежав би від комерційної моделі та мав би довгострокову стратегію збереження фанатських творів.
Сімнадцятого травня 2007 року письменниця Наомі Новік (відома у фанатському середовищі під ніком astolat) опублікувала маніфест-заклик An Archive Of One's Own у своєму блозі на платформі LiveJournal, запропонувавши створити такий архів. Він мав бути некомерційним, без реклами, відкритим для різних типів фанатської творчості та контрольованим самими фанатами.
Пост став одним із безпосередніх поштовхів до створення Organization for Transformative Works (OTW). Організацію офіційно зареєстрували у США (штат Делавер) як некомерційну у вересні 2007 року, а 3 жовтня 2008 року запустили закрите бета-тестування Archive of Our Own (АО3). Відкрита бета почалася у листопаді 2009-го.
На назву сайту Новік надихнув есей Вірджинії Вульф «Власна кімната» (A Room of One's Own), де та зауважувала, що письменницям потрібні простір, час і ресурси, щоб творити.
На сайті є власна система тегів, коментарів, рейтингів і категорій, а також можливість публікувати й читати історії різними мовами. Завдяки цьому можна шукати фанфіки не лише за назвою чи авторами, а й за мовою написання чи конкретними сюжетними тропами: від «вороги — коханці» до альтернативного всесвіту й слоубьорну (повільного розвитку романтичних стосунків).
Сьогодні фанфікшн — це вже не маленьке хобі кількох тисяч людей. Станом на 29 липня 2026 року на сайті Archive of Our Own розміщено понад 18 060 000 творів у понад 81 250 фандомах. А дослідники описують сучасний фанфікшн не лише як набір текстів, а і як спільноту та спосіб соціальної взаємодії.
Чому люди переписують чужі історії
Одна з головних особливостей фанфікшену полягає в тому, що авторам не потрібно починати з чистого аркуша.
Коли людина сідає писати історію про Герміону Грейнджер, Гаррі Поттера, Драко Мелфоя чи будь-якого іншого відомого персонажа, потенційні читачі уже знають, хто це. Саме тому письменниця Наомі Новік називала фанфікшн особливо близькою розмовою з іншими творами. За її словами, автор чи авторка фанфіку може працювати з читацтвом, яке уже знає персонажів і світ, тому не потрібно щоразу пояснювати весь контекст.
Але є й інша причина. Фанати можуть бути незадоволені тим, як розвивається оригінальна історія. Або навпаки — настільки захопитися нею, що після фіналу хочеться ще. У цьому сенсі фанфік починається з простого «а що, якби?».
Що буде, якщо герой не загине? Що буде, якщо двоє персонажів, які ніколи не були парою, закохаються? А якби персонаж, який помер в оригіналі, вижив? Що сталося б із героями через десять років після фіналу? А що, якби події відбувалися не у фантастичному світі, а в сучасному університеті?
Фанфік продовжує життя вигаданого світу після того, як автор чи авторка оригіналу вже поставили крапку, а також отримує можливість втрутитися в історію та створити власний сюжет.
Чи порушують автори фанфіків авторське право
З юридичного погляду фанфіки належать до похідних творів (derivative works). Оскільки оригінальний світ, персонажі, специфічні терміни та сюжетні лінії є інтелектуальною власністю автора чи авторки, використання їх без офіційної ліцензії чи дозволу правовласників технічно є порушенням.
Втім, на практиці більшість правовласників заплющують очі на існування фанатської творчості через її некомерційний характер. Поки фанфік поширюється безкоштовно на спеціалізованих платформах, він сприймається як засіб підтримки інтересу до франшизи та вияв лояльності аудиторії.
Крім того, у деяких правових системах подібні твори можуть підлягати під доктрину сумлінного використання (Fair Use), якщо вони суттєво переосмислюють оригінал або містять елементи сатири чи пародії.
Проте з позовом таки можна стикнутися, якщо з'являється елемент монетизації — наприклад, спроби продавати текст, збирати кошти за доступ до глав чи видавати його друком. Крім того, деякі автори оригіналів принципово висловлюються проти створення фанфіків за своїми світами та вимагають від платформ видаляти будь-які подібні тексти.
У 2009 році письменник Фредрік Колтінг (під псевдонімом Джон Девід Каліфорнія) написав книгу 60 Years Later: Coming Through the Rye — продовження роману «Над прірвою у житі», де літній Голден Колфілд тікає з будинку для літніх людей. Джером Девід Селінджер подав на нього до суду за порушення авторського права. Суд видав постійну заборону на публікацію та розповсюдження книги в США, ухваливши, що вона є похідним твором із порушенням прав, а не добросовісною пародією.
Неодноразово щодо авторського права до суду зверталася і Джоан Ролінг. Зокрема, у 2008 році суд визнав, що проєкт (довідник за всесвітом Гаррі Поттера) засновника фанатського сайту The Harry Potter Lexicon прямо копіював фрагменти тексту письменниці. Також суд в Амстердамі (Нідерланди) заборонив публікацію та продаж російської книжки «Таня Гроттер» у ЄС, визнавши її плагіатом, а не пародією на оригінальний твір, як його намагався презентувати автор.
А авторка «Інтервʼю з вампіром» Енн Райс дотримувалась політики «нульової толерантності» до фанфіків за мотивами її історій, навіть змушувала видаляти фанатські твори із сайтів-архівів фанфікшену.
Тоді як фанфіки опиняються на полицях книгарень?
Хоча фанфіки й досі лишаються в межах фанатської бульбашки того чи іншого твору, деякі з них стають широко відомими — скаути видавництв активно моніторять такі платформи, як Wattpad або AO3, у пошуках популярних творів з готовою аудиторією та пропонують контракт автору чи авторці.
Однак, щоб не порушити авторське право на персонажів чи всесвіт, потрібно переписати історію, змінити імена персонажів, їхні біографії, назви місць, вигаданий світ, сюжетні деталі та інші впізнавані елементи першоджерела. Іноді історію доводиться суттєво перероблювати.
Після цього текст може отримати нову назву та опис і вийти як оригінальний роман. Для читацтва це означає, що книжка може нагадувати знайому йому історію, але формально бути від неї відокремленою.
Саме так відбувається з частиною популярних творів, які починалися як фанфіки.
- «Пʼятдесят відтінків сірого», Е. Л. Джеймс
Наприкінці 2008 року Еріка Леонарда Джеймс (справжнє імʼя — Еріка Мітчелл) подивилася фільм «Сутінки». Ця історія настільки її захопила, що вона прочитала за кілька днів оригінальну серію романів Стефані Маєр, а потім вирішила написати власну історію, засновану на персонажах із книг, під псевдонімом Snowqueens Icedragon на сайті FanFiction.Net. Так зʼявився Master of the Universe.
Джеймс розповідала про своє здивування успіхом цих книг. «Такий вибух інтересу став для мене цілковитою несподіванкою», — сказала вона.
Пізніше вона переписала роман, змінила персонажів та прибрала зв'язки із всесвітом вампірської саги. Так зʼявилися випускниця коледжу Анастейша Стіл та молодий бізнесмен Крістіан Грей. Цю історію читали так активно, що у 2012 році права на твір викупило Vintage Books, після чого книга очолила списки бестселерів по всьому світу. Вона була перекладена 52 мовами та встановила рекорд як найшвидше продавана книга у м'якій обкладинці за всю історію у Великій Британії.
Критики оцінювали книги Джеймс негативно, вважаючи якість тексту низькою, особливо критикували зображення БДСМ-стосунків. Представники спільноти та психологи наголошували, що описане в романах є не безпечною та добровільною практикою, а класичним прикладом емоційного аб'юзу та контролю. Замість чітких меж і взаємної згоди читачам запропонували романтизацію токсичної поведінки, де межа між БДСМ-культурою та домашнім насильством виявилася повністю розмитою.
Попри це книги навіть були екранізовані з Дакотою Джонсон та Джеймі Дорнаном у головних ролях.
В Україні першу книжку надрукувало видавництво Stone Publishing у 2024 році у перекладі Олександра Ялози.
- «Гіпотеза кохання», Алі Гейзелвуд
Зворушлива історія про аспірантку та професора біології, експеримент та почуття яких виходять з-під контролю, спочатку теж була фанфіком.
Алі Гейзелвуд публікувала свої роботи на платформі Archive of Our Own (AO3) і була добре відомою та популярною авторкою в спільноті шанувальників «Зоряних воєн», а сюжети її історій здебільшого стосувались Рейло — популярного фанатського пейрингу між Рей та Кайло Реном (Беном Соло).
Фанфік Head Over Feet вперше був опублікований у 2018 році, і перемістив героїв до альтернативного всесвіту: Кайло Рен перетворився на Адама Карлсена, суворого, вимогливого та відстороненого професора Стенфордського університету, а Рей змінила імʼя на Олівію Сміт — аспірантку-біологиню, яка намагається довести колегам, що вона у стосунках, і через це раптово цілує першого ліпшого чоловіка в коридорі (яким і виявляється Адам).
Агентка Алі Гейзелвуд помітила популярність її фанфіків на AO3 та запропонувала адаптувати один із них під оригінальний роман. Зрештою у 2021 році роман «Гіпотеза кохання» побачив світ у видавництві Berkley / Penguin Random House, і за короткий час став вірусним, значною мірою завдяки підтримці саме Рейло-спільноти, яка впізнала текст і масово промотувала його.
Українською книжка вийшла у 2023 році у видавництві Vivat у перекладі Марії Кракан.
У 2026 році книжка отримає свою екранізацію з Лілі Рейнгарт і Томом Бейтманом.
- «Після», Анна Тодд
Історія серії романів «Пісня» Анни Тодд почалася у 2013 році, коли авторка, як палка шанувальниця британського бойбенду One Direction, почала писати фанфік на платформі Wattpad під псевдонімом imagines1d.
Головним персонажем історії став Гаррі Стайлз, а інші учасники гурту теж мали власних літературних двійників. У тексті артист постає не попзіркою, а «поганим хлопцем» із тату та пірсингом, який навчається в університеті й вступає у складні, токсичні стосунки зі студенткою Тессою Янг.
Серія з трьох частин зібрала понад 1,5 мільярда прочитань на Wattpad, ставши найпопулярнішим текстом за всю історію платформи на той момент. Тодд публікувала нові розділи практично щодня, активно спілкуючись із читачами в коментарях і коригуючи сюжет залежно від їхньої реакції.
У 2014 році перша частина роману вийшла друком у видавництві Simon & Schuster. Для публікації Тодд змінила імена усіх персонажів через юридичні обмеження щодо використання реальних людей. Так Гаррі Стайлз став Гардінгом Скоттом.
Книгу критикували за ідеалізацію стосунків, що супроводжуються насильством, газлайтингом та маніпуляціями, слабкі сюжетні лінії персонажів і навіть за нібито відсутність у Тодд стилю й літературного таланту.
Однак усе це не завадило книгам у 2019 році отримати екранізацію, де роль Гардінга зіграв Гіро Файнс-Тіффін, а Тесси — Джозефіна Ленгфорд.
Загалом кінофраншиза наразі налічує п'ять фільмів, які зібрали сотні мільйонів доларів у світовому прокаті, закріпивши за Анною Тодд статус однієї з піонерок комерціалізації фанфікшену.
Українською книги серії виходили у 2018 році у перекладі Володимира Чайковського.
- «Алхімізовані», Сен-Лін-Ю
У вересні 2026 року на полицях українських книгарень зʼявилася новинка від Vivat — роман «Алхіміховані» Сен-Лін-Ю у перекладі Любомира Радченка та Марії Мочалової. Це дебютний роман авторки, який є переосмисленням фанфіку Manacled («Заковані»), що поєднує одночасно всесвіти «Гаррі Поттера» Джоан Ролінг та «Оповіді служниці» Маргарет Етвуд і розповідає про романтичні стосунки між Герміоною Грейнджер та Драко Мелфоєм.
Фанфік спочатку опублікували на платформі Archive of Our Own (AO3) у 2018–2019 роках, де він зібрав десятки мільйонів прочитань, ставши культовим у спільноті. Сюжет зображував похмурий сценарій: Волдеморт переміг у Битві за Гоґвортс, Гаррі Поттер загинув, Орден Фенікса програв війну, а смертежери запровадили програми репродуктивного рабства для збереження «чистоти крові».
У 2023 році видавництво Del Rey (імпринт Penguin Random House) уклало із Сен-Лін-Ю контракт на видання роману. Для цього авторка повністю переробила всесвіт, видаливши всі елементи магічного світу Ролінг: замість чарівних паличок герої мають власну алхімічну систему магії та користуються некромантією.
Так Герміона стала Геленою Маріно, яка раніше боролася на боці алхіміків і була талановитою цілителькою, а Драко став Кейном Ферроном, некромантом, який повинен повернути спогади Гелени. При цьому Сен-Лін-Ю зазначала, що зберегла сцени, які, на її думку, були невід'ємною частиною Manacled.
Втім, через підписання контракту Сен-Лін-Ю була змушена видалити оригінальний текст з AO3 на початку 2024 року. Це викликало ажіотаж у фендомі: шанувальники масово завантажували PDF-версії, самостійно друкували текст та обговорювали фанфік у соцмережах, що лише підняло хвилю зацікавленості — на момент виходу роман був дебютним твором, який отримав найбільшу кількість попередніх замовлень у видавництві Penguin 2025 року.
Ба більше, у перший тиждень книга посіла перше місце у списку бестселерів New York Times та пізніше виграла премію Goodreads Choice Award 2025 року в номінації «Улюблений дебютний роман читачів».
У вересні 2025 року було оголошено, що права на екранізацію роману придбала продюсерська компанія Legendary Entertainment. Авторка зазначила, що «для неї велика честь, що Legendary проявила неймовірний ентузіазм щодо цього проєкту, і вона з нетерпінням чекає, коли світ Паладії оживе».
Можливо, тому сьогодні цікаво говорити про фанфікшн не як про «несерйозну творчість фанатів», а як про окремий культурний феномен. Він показує, наскільки сильно читацтво може прив'язатися до вигаданого світу — і наскільки сильно може захотіти його змінити.
Бо іноді після фінальної сторінки історія для читачів не закінчується, а тільки починається.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media