Український оскарівський комітет обрав документальний фільм «Сліди» режисерок Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк стрічкою-претендентом від України на 99-ту премію «Оскар». Фільм представлятиме Україну в категорії «Найкращий міжнародний фільм».
«Сліди» розповідають історії шести українок, які пережили сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, та тортури під час російської агресії. У стрічці зібрані історії жінок із Донбасу, Херсонщини та Київщини, які після пережитого об'єдналися, щоб свідчити про злочини, домагатися справедливості та підтримувати одна одну.
Суспільне Культура розповідає все, що потрібно знати про стрічку.
Про що «Сліди»
У центрі фільму — історія Ірини Довгань, колишньої економістки та власниці салону краси, яка пережила російський полон у 2014 році. Після цього вона стала активісткою, очолила організацію SEMA UkraineSEMA Ukraine — спільнота українських жінок, які пережили сексуальне насильство та тортури, пов'язані з полоном і утриманням на окупованих територіях. та документує свідчення жінок, які пережили сексуальне насильство й тортури на окупованих територіях.
Через її історію авторки створюють колективний портрет травми, але водночас говорять про відновлення, солідарність та опір.
Окрім Ірини Довгань, у фільмі представлені історії:
- Ольги Черняк — державної службовиці районної адміністрації;
- Тетяни Василенко та Галини Тищенко — підприємиць;
- Ніни — фермерки;
- Людмили Мефодіївни Мимрикової — колишньої вчительки української мови та літератури, школа якої була зруйнована внаслідок бомбардувань.
Героїні мають різний життєвий і професійний досвід, однак усіх їх об'єднує пережитий досвід сексуального насильства, пов'язаного з війною.
За словами режисером, «Сліди» не зводять героїнь до статусу постраждалих. Фільм розповідає про їхню боротьбу, єднання, взаємну підтримку та прагнення домогтися справедливості.
«Цей фільм не просто про жертв. Ми взагалі не використовуємо слово "жертва", ми використовуємо — "ті, хто вижили» та «ті, хто пережили». Це фільм про силу боротьби, єднання, солідарності та взаємної підтримки, про те, що жінки, попри травми, продовжують боротися. Це також про подолання загального образу України як жертви», — розповідала Аліса Коваленко.
Особиста історія Аліси Коваленко
Тема фільму є особистою для Аліси Коваленко — вона сама пережила полон та сексуальне насильство на Донбасі у 2014 році. Вона розповідала, що після пережитого більше як рік не могла розповісти про це навіть близьким.
У 2019 році Ірина Довгань запросила її на першу зустріч жінок, які пережили сексуальне насильство та тортури в полоні. Згодом вони стали першою громадською організацією в Україні, що об'єднала постраждалих від СНПКСексуального насильства, пов'язаного з конфліктом — SEMA Ukraine.
Після початку повномасштабного вторгнення та деокупації українських територій Коваленко почула нові свідчення про насильство. За її словами, усвідомлення важливості фільму зрештою переважило внутрішні страхи.
Чому фільм називається «Сліди»
Назва «Сліди» була робочою назвою фільму від самого початку. Коваленко пояснювала її тим, що злочин сексуального насильства, пов'язаного з війною, не існує окремо від інших наслідків агресії.
«Цей злочин не приходить сам. Він приходить із руйнуванням. Це не домашнє насильство, це сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом у війні. І я думала, що варто говорити про сліди, які лишаються після цього на різних рівнях, в різних вимірах. Ця травма — не одна, це нашарування слідів, відбитків цієї війни та агресії», — розповідала режисерка.
Співрежисерка Марися Нікітюк зазначала, що у фільмі авторки постійно працювали з образом слідів — тих, що залишаються не лише в людях, а й на землі та будинках.
«З мого досвіду, так часто трапляється: фільм народжується з назвою. І вона майже завжди залишається. Ця була настільки влучною, що спершу не було потреби шукати альтернативу. Ми весь фільм працювали з образом слідів», — додає вона.
Одним із таких образів стала сцена, у якій одна з героїнь, Тетяна, пальцями проводить по своєму обстріляному будинку. В іншій сцені вона миє стіну після російських військових: «Ми змиємо ці сліди, а вони свої ніколи не змиють».
За словами авторок, ця тема також пов'язана з необхідністю зберігати пам'ять про пережите та не замовчувати злочини.
Хто працювали над фільмом
Аліна Коваленко («Ми не згаснемо», «Домашні ігри», «З любов'ю з фронту») та Марися Нікітюк («Коли падають дерева», «Я — Ніна») стали співрежисерками стрічки. Коваленко також написала сценарій, була операторкою-постановницею та однією з монтажерок фільму.
До монтажу долучилися український режисер і режисер монтажу Нікон Романенко, який працював над «Стрічкою часу» та «Стоп-Землею» Катерини Горностай, а також польська монтажерка і ректорка Łódź Film School Міленія Фідлер.
Окремо консультантами з монтажу були данський монтажер Нільс Паг Андерсен, французька монтажерка Одрі Моріон, польська монтажерка Катажина Бонецька та американська режисерка й монтажерка документального кіно Кірстен Джонсон.
Музику до фільму написав польський композитор Войцех Фрич, який уже працював із Коваленко над її стрічкою «Ми не згаснемо».
За звук відповідали українська звукорежисерка Марія Нестеренко та польський звукорежисер Мацей Амілкевич.
Стрічка є копродукцією України та Польщі. Тому над продюсуванням стрічки працювали одразу дві команди.
- Незалежна кіновиробнича компанія 2Brave Productions Ольги Брегман та Наталії Лібет — раніше вони працювали над «Стрічкою часу» Катерини Горностай, яка стала першим українським фільмом в основному конкурсі Берлінале за майже 30 років.
- Польським продюсером стала компанія Message Film (Віолетта Камінська, Ізабела Войчик та Даріуш Яблонський). Компанія отримала фінансування для виробництва від Polish Film Institute — Польського інституту кіномистецтва.
Ще на етапі виробництва фільм придбав французький мовник ARTE France.
Як створювали фільм
Коваленко розповідала, що спочатку працювала зі свідченнями, а паралельно їздила на Херсонщину та знімала матеріал. Вона шукала візуальну форму для майбутньої стрічки й знімала, зокрема, дерева, листя та інтер'єри будинків героїнь.
Разом із Марисею Нікітюк та Ніконом Романенком режисерка почала поєднувати окремі історії та монтувати матеріал. Паралельно зйомки продовжувалися.
«На якомусь етапі це був класичний фільм-спостереження — про спільноту, її роботу і життя, про те, як жінки об'єднуються та підтримують одна одну. Я просто знімала життя нашої організації», — розповідала Коваленко.
Фестивальна історія «Слідів»
Ще на етапі створення фільму проєкт отримав відзнаку Суспільного Мовлення за програмою RAW DOC у межах DOCU\Pro Docudays UA в червні 2025 року.
Світова прем'єра «Слідів» відбулася у 2026 році на Берлінському міжнародному кінофестивалі в секції Panorama Dokumente, де вони стали найкращим документальним фільмом програми, а також отримали приз глядацьких симпатій цієї секції.
У березні 2026 року «Сліди» здобули відзнаку Grand Jury Documentary Competition на міжнародному кінофестивалі Movies That Matter у Гаазі. Ця перемога дала стрічці можливість подаватися на «Оскар» у категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм».
У травні 2026 року «Сліди» також отримали головну нагороду за найкращий фільм та спеціальну відзнаку за найкращий документальний фільм на польському фестивалі Millennium Docs Against Gravity.
Адвокаційна мета фільму
Окрім розповіді про досвід українок «Сліди» мають правозахисну та адвокаційну частину.
Коваленко зазначала, що метою стрічки є адвокація прав жінок. Зокрема, режисерка розповідала про намір на сесії ООН у справах жінок висунути ініціативу щодо внесення Росії до «списку ганьби» ООНУ травні 2026 року ООН уперше офіційно внесла російських військових та Армію оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) до чорного списку за сексуальне насильство, скоєне під час війни. через злочини сексуального насильства, пов'язаного з війною.
Ірина Довгань називає фільм продовженням боротьби за покарання злочинців. За її словами, для неї важливо, щоб пережитий досвід не був забутий, а свідчення постраждалих зберігалися.
Галина Тищенко також називала «Сліди» документом російських злочинів проти українців і говорила про створення фільму як про спосіб дати їм відсіч.
Тепер фільм представлятиме Україну в оскарівській кампанії у категорії «Найкращий міжнародний фільм».
В Українському оскарівському комітеті назвали «Сліди» чесною та глибокою документальною роботою, яка через особисті історії героїнь порушує теми гідності, солідарності, відновлення та справедливості.
Режисерка Аліса Коваленко заявила, що обрання стрічки для представлення України є неймовірною честю і відповідальністю, а участь у відборі дає можливість привернути міжнародну увагу до злочинів сексуального насильства й катувань, скоєних російськими окупантами, та зробити голоси постраждалих жінок гучнішими.
У ефірі Радіо Культура кінокритик Юрій Самусенко зазначив, що «Сліди» насправді не стільки про саме насильство, скільки про життя після нього, а у центрі фільму — думка про те, що життя може продовжуватися.
«Я був приємно здивований тим, що це кіно не стільки про саме насильство, скільки про життя після нього та надію, яку воно вселяє в людей. На перший погляд, його можна неправильно сприйняти саме через контекст насильства, який є у цьому фільмі. Натомість краще дивитися на нього, як на фільм про світлу віру в те, що життя триває, і що є спільнота жінок, які підтримують постраждалих. І йдеться тут насправді не лише про жінок, а й про чоловіків також», — зазначив він.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media