Коли ми говоримо про відьом у попкультурі, то більшість напевне уявляє не страшну згорблену стару жінку із зеленою шкірою та бородавками, і навіть не жіночих персонажів «Гаррі Поттера». Уява швидко малює привабливу, рішучу жінку, яка використовує магічні здібності не для того, аби наврочити сусідам чи викрасти бідолашних дітей та з'їсти їх, а для того, щоб полегшити собі побут, отримати на роботі підвищення, причарувати симпатичного незнайомця у метро та, зрештою, врятувати світ від чергового надприродного лиха.
І все це ми уявляємо саме завдяки попкультурі 90-х, яка перетворила образ відьми зі зловісної казкової постаті на символ жіночності, сестринської взаємопідтримки та боротьби проти патріархальних забобонів. «Усі жінки — відьми», «Сабріна — юна відьма», «Практична магія» та навіть «Баффі, винищувачка вампірів» створили образ, який не лише не вмирає з часом, але й регулярно надихає нас сьогодні.
Але як так сталося, що історії про відьом стали центром західної попкультури саме у 90-х? Суспільне Культура розповідає, як віканство, третя хвиля фемінізму та чергове переосмислення готичної естетики створило той образ відьми, який ми так полюбили завдяки телетрансляціям американських серіалів цієї доби.
Нова езотерика: як вікканство стало частиною попкультури
Вікка, або вікканство (Wicca) — сучасна неоязичницька релігія, яка публічно заявила про себе в Англії в 1950-х роках. Її засновником вважається Джеральд Ґарднер (1884–1964) — відставний британський чиновник, який попри свій доволі прозаїчний кар'єрний шлях протягом усього дорослого життя цікавився фольклором, окультизмом і східними традиціями.
Після скасування в 1951 році останніх британських законів проти чаклунства Гарднер опублікував книгу Witchcraft Today (1954), де стверджував, що його ініціювали в «стародавній» ковен у Нью-Форесті. Разом із верховною жрицею Дорін Валієнт він систематизував ритуали, які стали основою ґарднеріанської вікки.
Хоча історики сьогодні переконані, що Ґарднер вигадав усі ці ритуали, запозичивши певні елементи з творів Марґарет Мюррей, церемоніальної магії, фольклору та ідей Алістера Кроулі, і ніякої давньої традиції вікканства не існує, ця релігія суттєво вплинула на західну попкультуру та досі має своїх послідовників.
Центральні ідеї вікки досить чіткі. Більшість традицій шанують дуальність божественного — Богиню (часто в потрійному аспекті Діви-Матері-Старої, пов'язану з Місяцем і Землею) і Бога (рогатого, сонячного, пов'язаного з циклом життя і смерті). Головне етичне правило — вікканське кредо: «Якщо нікому не шкодить — роби, що хочеш». Рік будується навколо Колеса року — восьми свят (саббатів), що відзначають сонцестояння, рівнодення та сільськогосподарські цикли. Важливими є магічна практика, шанування природи, ідея реінкарнації або «Літньої землі» як потойбіччя, а також принцип, що магія має бути відповідальною.
До Америки вікка потрапила в 1960-х. У 1963–1964 роках Реймонд і Розмарі Бакленди, ініційовані в Англії, заснували перший ґарднеріанський ковен на Лонґ-Айленді. Звідти традиція швидко поширилася. У 1970-х на тлі контркультури, екологічного руху та другої хвилі фемінізму з'явилися нові відгалуження — зокрема, діанічна вікка Зузанни Будапешт (жіночоцентрична, часто без чоловіків) та еклектичні форми.
Книги Скотта Каннінґема та інших зробили практику доступною для відьом, які практикують магію наодинці. До 1980–1990-х вікка вже була помітною частиною американського нью-ейджу: ковени існували по всій країні, з'явилися фестивалі, журнали, а згодом й інтернет-спільноти.
У 1990-х вікканство перестало бути справою невеликих закритих ковенів. Видавництво Llewellyn та інші активно друкували доступні посібники, а інтернет (форуми, Witchvox.com) дав можливість молоді знаходити однодумців. Голлівуд підхопив момент: «The Craft» (1996) став поворотним — четвірка підлітків, які використовують магію для самоствердження, виглядала впізнаваною для тих, хто вже цікавилися віккою. Того ж року стартував серіал «Сабріна — юна відьма», у 1997-му — «Баффі», у 1998-му — «Усі жінки — відьми» і «Практична магія».
Термінологія вікки («сила трьох», «книга тіней», «благословенні») та її етичні засади стали частиною телевізійного словника. Хоча багато практиків скаржилися на спрощення, саме ця популяризація зробила вікку видимою для нового покоління.
Відьми як символ третьої хвилі фемінізму
Третя хвиля фемінізму, яка набирала силу на початку 1990-х, потребувала нових символів сили. Одним із каталізаторів цієї хвилі стала справа Аніти Гілл. У 1991 році під час слухань у Сенаті щодо призначення Кларенса Томаса суддею Верховного суду США юристка Аніта Гілл дала свідчення, що Томас, коли вона працювала під його керівництвом у 1980-х, систематично її сексуально домагався.
За її словами, чоловік під час розмов детально описував порнографічні фільми, наполягав на побаченнях і загалом створював некомфортне робоче середовище. Томас усе заперечував, а Сенат зрештою підтвердив його призначення. Слухання транслювалися по телебаченню і вперше так широко вивели тему сексуальних домагань у публічний дискурс, викликавши потужну реакцію жінок.
Саме на цьому тлі образ відьми ідеально підійшов. Він уже був політизований другою хвилею: у 1968 році група W.I.T.C.H. (Women's International Terrorist Conspiracy from Hell) «наврочувала» Волл-стріт, а популярна книга про магію The Spiral Dance прямо пов'язувала відьомство з екофемінізмом і відмовою від патріархальної релігії. У 90-х молоді феміністки не лише не ображалися, коли їх називали відьмами, але й радо підкреслювали паралелі між життям жінок сьогодення і тим, як їх переслідували у Середньовіччі.
Відьма в серіалах і фільмах тієї доби — жінка, яка має владу і використовує її переважно для захисту себе, сестер і слабших. Сестри Галлівелл у серіалі «Всі жінки — відьми» б'ються з демонами, які часто втілюють аб'юзивних чоловіків чи патріархальні структури. У «Практичній магії» прокляття родини Овенс читається як метафора покарання жінок за сексуальну свободу, а фінальна сцена, коли всі жінки містечка об'єднуються, щоб вигнати злого духа, — пряма ілюстрація сестринства. Навіть легковажна Сабріна і складна Віллоу з «Баффі» показували, що магія — це інструмент агентності: можливість контролювати власне життя, коли зовнішній світ намагається диктувати правила.
Образ працював і як переосмислення минулого: історичні «відьми» (мудрі жінки, акушерки, ті, хто не вписувалися в норми) ставали ідейними натхненницями сучасних сильних жінок. «Усі жінки — відьми» (мусимо визнати, що цей переклад оригінальної назви Charmed на диво влучний) звучало вже не як звинувачення, а як гасло.
Нова готика: як 90-ті переосмислили естетику субкультури та вивели її у мейнстрим
Готика 80-х була похмурою, андеграундною, пов'язаною з постпанком і конкретними лондонськими клубами, і висловлювала насамперед протест проти несправедливого консервативного суспільства. У 90-х вона пом'якшала, стала модною і жіночною, а ще відкритою для всього світу. Цьому активно сприяла висока мода кінця 80-х — початку 90-х.
Дизайнери почали працювати з темною естетикою: Джон Ґальяно експериментував із романтично-готичними силуетами, Александер Макквін у колекції Nihilism (весна — літо 1994) приніс на подіум жорсткий, майже жорстокий готичний романтизм — оголеність, відчуття смерті й краси. Олів'є Тейскенс (це він створив образ Мадонни для кліпу на пісню Frozen, наприклад) у 1998 році остаточно закріпив образ «нової готики» у високій моді — шкіряні корсети, вікторіанські деталі, меланхолійні та водночас жіночні образи. Чорний оксамит, мереживо, шкіра, хрести й срібло перестали бути лише маркером субкультури — вони стали частиною модних тенденцій та журнальних фотосесій.
Паралельно музика робила готику м'якшою і доступнішою. Класичний готичний рок 80-х (Sisters of Mercy, Bauhaus, Siouxsie and the Banshees) еволюціонував. У 90-х з'явився готичний метал, який мав більш мелодійні, часто жіночі інтерпретації класичних для готики тем: Type O Negative з альбомом Bloody Kisses (1993) додали важкий, але майже попготичний саунд й іронію; Paradise Lost, My Dying Bride і Anathema створили атмосферний думготик; Theatre of Tragedy популяризували вокал, який описували терміном «красуня і чудовисько» (грубий чоловічий вокал у поєднанні з чистим жіночим); пізніше HIM, Lacuna Coil і навіть ранній Evanescence зробили темну естетику ще більш мелодійною і жіночною.
Ці гурти зберігали меланхолію й романтику, відсилання до готичної літератури та загальний похмурий настрій, але прибирали крайню андеграундність — і саме тому їхня естетика легко лягла на телевізійних і кіношних відьом. Навіть поза готичним роком 90-ті стали періодом прориву жіночих рок-співачок та жіночих гуртів, які відверто говорили про стосунки, жіночу соціалізацію, несправедливість та своє обурення патріархальними рамками. Аланіс Моріссет, Пі Джей Гарві, гурти The Cranberries, Hole та Garbage стали обличчям жіночої альтернативної музики, сповненої як романтики, так і обурення, а їхні стиль та самоподача надихали дівчат в усьому світі.
У підсумку «нова готика» поєднала містику з повсякденністю: відьма могла бути студенткою, баристою чи власницею аптеки з травами. Вона не жила в халупі посеред темного лісу — вона жила серед нас, носила джинси, оксамитові топи й слухала Type O Negative. Субкультурна естетика стала доступною мільйонам глядачів, а образ відьми остаточно втратив асоціацію зі злом і набув привабливості, сили та духу сестринства, яку ми впізнаємо досі.
І те, що саме сьогодні на екрани виходять продовження культових історій про відьом 90-х, на кшталт «Практичної магії», — не лише наслідок ностальгії та прискореного циклу трендів у моді, яка шукає натхнення у минулих десятиліттях. У часи, коли праворадикальні рухи дедалі частіше отримують перемогу на місцевих виборах, мейнстримна культура повертається до ідей консервативної жіночності, а технологічний прогрес ставить у небезпеку людську взаємодію та індивідуальність, меланхолійні історії про сестринство, магію та бунт — ідеальна протиотрута.
Вімзіготика: як естетика 90-х знову стає актуальною
Критики дедалі більше стурбовано говорять про те, як соцмережі та доступ до швидкої моди поступово вбив субкультури, замінивши їх естетиками, в яких не важлива ні спільнота, ні теоретичне підґрунтя, ні етико-політичні погляди, а на першому місці лише «правильний» одяг та макіяж.
Багато дискусій точиться і навколо естетики «вімзіготики» (whimsigothic), яка поєднує похмурий стиль 80-х та 90-х, легкий інтерес до езотерики (карти таро та аксесуари з зірками чи знаками зодіаку — популярний атрибут цього естетичного напряму) та інтерес до історій про відьом, сестринство, та супротив патріархату. На відміну від більш поширених підвидів готичного стилю, тут майже немає монохромного чорного одягу, шкіри чи латексу, і елементів, натхненних панк-рокерами, що заклали фундамент готичної музики.
Натомість характерні ознаки вімзіготики — велика кількість оксамиту, розслаблені силуети, квіткові чи натхненні космосом принти, широкі рукави та штани кльош або ж довгі спідниці. Журнали вже другий чи третій рік поспіль описують вімзіготику як один із найактуальніших стилістичних напрямів осінньої жіночої моди, а соцмережі рясніють підбірками довгих оксамитових спідниць, блузок із широкими рукавами і темно-червоних помад, які немов зійшли зі сторінок модного видання з 90-х.
Та, як і будь-яка естетика, що виникла завдяки сучасним соціальним мережам, вімзіготика має низку проблемних сторін: трендовість цього стилю сприяє непродуманому споживанню, а бренди, які намагаються підхопити нову моду, нашвидкоруч відшивають актуальний «відьомський» одяг із найдешевшого поліестеру, часто крадучи силуети у невеликих незалежних брендів чи декоруючи свій продукт згенерованими штучним інтелектом зображеннями. Естетична традиція, за якою стоять десятиліття соціально-політичної боротьби, реальні езотеричні вірування та ціла низка музичних напрямів й окремих гуртів, зводиться до суто візуального шаблону, відірваного від ширшої культури.
Це не новий феномен — можна згадати хоча б тренд на одяг у стилі «олд-мані», який виник у соцмережах, протримався декілька років, і залишив слід хіба у вигляді тисяч однакових однотонних гольфів та тенісних спідниць, які опинилися на звалищах, щойно у соцмережах завірусилося щось інше. Цілком імовірно, що після виходу «Практичної магії 2» на нас чекає ще більша хвиля інтересу до «відьомського стилю», який замість просування антипатріархальних та екологічних ідей просто буде черговим трендом, що спонукатиме дівчат і жінок витрачати гроші на непотрібний одяг та аксесуари, аби здаватися модними, а зрештою негативно вплине на навколишнє середовище.
А, можливо, принаймні частина глядачів, які закохаються у розслаблений, богемний і трохи похмурий стиль сестер Овенс, вирішить не просто відтворювати у своєму житті естетику стрічки, але й зацікавиться передумовами моди на відьомство у 90-х, і побачить у цьому стилі спосіб бунтувати проти суспільства, яке досі ставиться до успішних та впевнених у собі жінок з усією підозрілістю мисливця на відьом.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media